Постанова
Іменем України
10 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 301/2143/17
провадження № 61-19908св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 22 листопада 2017 року у складі судді: Марковича І. І. та постанову апеляційного суду Закарпатської області від 14 лютого 2018 року у складі суддів: Куштана Б. П., Кожух О. А., Кондора Р. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до відповідача про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення.
Позовна заява обґрунтована тим, що він фактично зареєстрований і проживає за адресою: АДРЕСА_1. Іншого житла не має. Попри це, вже декілька років між позивачем і відповідачем існують неприязні стосунки у зв'язку з тим, що остання у протиправний спосіб заволоділа вказаним будинком. Також відповідач без згоди позивача змінила замки на воротах і вхідних дверях вказаного будинку. Неодноразові звернення до відповідача з проханням впустити проживати позивача до будинку ігноруються. Згідно рішення апеляційного суду від 12 березня 2013 року, яке набрало законної сили, ОСОБА_5 було відмовлено у задоволенні її позову про визнання позивача таким, що втратив право на проживання у вказаному житловому будинку.
ОСОБА_4 просив визнати поважною його відсутність в житловому будинку, продовжити строк, у межах якого за ним зберігається право на користування вказаним житловим будинком та зобов'язати ОСОБА_5 усунути перешкоди в користуванні житловим будинком № АДРЕСА_1 шляхом вселення до будинку та передачі ключів від нього.
Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 22 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Закарпатської області від 14 лютого 2018 року, позов задоволено. Визнано відсутність з поважних причин ОСОБА_4 у житловому будинку № АДРЕСА_1 та продовжено строк у межах якого за ОСОБА_4 зберігається право на користування будинком. Зобов'язано ОСОБА_5 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_4 житловим будинком № АДРЕСА_1 шляхом вселення до цього будинку та передачі ключів від нього.
Рішення судів мотивовані тим, що рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 12 березня 2013 року рішення Іршавського районного суду від 03 грудня 2012 року, у частині визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право на користування житловим будинком за адресою:АДРЕСА_1, скасовано, та в цій частині ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_5 відмовлено в задоволенні цих позовних вимог. Спірні правовідносини спрямовані на відстоювання позивачем свого порушеного права на проживання у житловому будинку, яке вже було встановлене та захищене судом, однак відповідач і надалі продовжує перешкоджати позивачу проживати в цьому будинку.
У квітні 2018 року ОСОБА_5 подала касаційну скаргу, в якій просила оскаржені рішення скасувати та відправити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому посилалась на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що: суд порушив норми процесуального права та розглянув справу без відповідача; її дії спрямовані не на перешкоджання позивачу проживати в спірному будинку, а направлені на виконання приписів ухвали слідчого судді в рамках кримінального провадження, якою було накладено арешт на спірний житловий будинок; у позивача є інше місце проживання; позивач не є членом сім'ї.
Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі відкрито касаційне провадження.
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що ОСОБА_4 фактично зареєстрований і проживає за адресою: АДРЕСА_1, іншого житла не має. Відповідач без згоди позивача змінила замки на воротах та вхідних дверях будинку. Всі неодноразові звернення до неї із проханням впустити позивача проживати до житлового будинку відповідач ігнорує і по день звернення до суду з позовом не пускає до будинку, чим створює перешкоди у користуванні будинком.
У провадженні Іршавського районного суду знаходиться кримінальна справа про обвинувачення ОСОБА_5 за статтею 358, статтею 190 КК України. Згідно з обвинуваченням, яке підтримує прокуратура, відповідач ОСОБА_5 шляхом шахрайства та використання підроблених документів отримала в спадщину будинок № АДРЕСА_1), у якому позивач має зареєстроване місце проживання.
Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 12 березня 2013 року у справі №705/384/2012, яке набрало законної сили, ОСОБА_5 було відмовлено у задоволенні позову про визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право на користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно частини четвертої статті 81 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За таких обставин, врахувавши рішення апеляційного суду Закарпатської області від 12 березня 2013 року у справі № 705/384/2012, суди зробили правильний висновок про задоволення позову.
Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що ОСОБА_5 не була належно повідомлена про час і місце розгляду справи при розгляді справи судом, а апеляційний суд не відреагував на це порушення суду першої інстанції і це є підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_5 була належно повідомлена про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції. Про відкладення розгляду справи на 27 грудня 2018 року була повідомлена під розписку в суді першої інстанції (а. с. 19).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.
Оскільки оскаржені рішення залишені без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 22 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Закарпатської області від 14 лютого 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
Н.О. Антоненко
В.І. Журавель