розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 вересня 2016 року у складі судді Гладун Х. А. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 30 травня 2018 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

У січні 2016 року Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк", банк) звернулось із позовом до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 43 048, 76 євро.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 02 квітня 2007 року між ОСОБА_4 та Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк"

(далі - ЗАТ "ОТП Банк"), правонаступником якого за всіма правами та обов'язками є ПАТ "ОТП Банк", укладений кредитний договір

№ МL-008/137/2007, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 75 035, 00 євро строком до 02 квітня 2017 року зі сплатою фіксованої процентної ставки в розмірі 12, 99 % на споживчі цілі.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 02 квітня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_5 укладено договір поруки № SR-МL-008/137/2007, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати у повному обсязі за борговими зобов'язанням ОСОБА_4, що виникають з умов кредитного договору. У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором станом на 15 жовтня 2015 року у позичальника за кредитним договором наявна заборгованість, що складається з заборгованості за кредитом у розмірі 35 697, 50 євро, заборгованості за відсотками 7 351, 26 євро, що разом становить 43 048, 76 євро й еквівалентно 1 073 909, 39 грн за офіційним курсом Національного банку України на день проведення розрахунку заборгованості.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 вересня 2016 року позов ПАТ "ОТП Банк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 073 909, 39 грн; вирішено питання про розподіл судових витрат.

У своїх висновках суд першої інстанції посилався на те, що банк свої зобов'язання виконав належним чином, проте ОСОБА_4 не виконала взятих на себе зобов'язань, з огляду на що дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 30 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 вересня 2016 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що, виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені. Висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

ОСОБА_4 у липні 2018 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд.

Касаційна скарга ОСОБА_4 обґрунтовувалась доводами про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права. Заявник зазначив, що банк не надав до суду першої інстанції графіків платежів, з яких можна було б визначити суми платежів за розрахунковий період та проценти за користування кредитом; банк без відома заявника завищив суму щомісячного платежу та процентну ставку. Розрахунок заборгованості, наданий банком, заявник вважає необґрунтованим. Також зазначила, що суд першої інстанції належим чином не повідомляв заявника про час і місце судових засідань, з огляду на що позбавив її права на подання заперечень проти позову.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 02 квітня 2007 року між ОСОБА_4 та ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", укладений кредитний договір № МL-008/137/2007, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 75 035, 00 євро строком до 02 квітня 2017 року зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 12, 99 % на споживчі цілі.

Кредитні кошти надавались банком позичальнику шляхом їх перерахування усією сумою з кредитного рахунку на поточний рахунок позичальника, відкритий у банку на підставі кредитної заявки позичальника від 02 квітня 2007 року. Факт отримання коштів відповідачем ОСОБА_4 не заперечувався.

Згідно з підпунктом 1.11.1 частини другої кредитного договору всі платежі для повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом повинні здійснюватися позичальником у валюті кредиту в строки та на умовах, встановлених цим договором.

За умовами кредитного договору позичальник зобов'язався своєчасно та повністю сплатити кредит, проценти за користування кредитом.

На забезпечення виконання позичальником зобов'язань за зазначеним кредитним договором 02 квітня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_5 укладено договір поруки № SR-МL-008/137/2007, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати у повному обсязі за борговими зобов'язаннями ОСОБА_4, що виникають з умов кредитного договору.

Оскільки відповідач ОСОБА_4 у встановленому кредитним договором від 02 квітня 2007 року № МL-008/137/2007 порядку та строки, кредит та нараховані за користування ним проценти не сплачувала, станом на 15 жовтня 2015 року у позичальника за кредитним договором наявна заборгованість, що складається з заборгованості за кредитом у розмірі 35 697, 50 євро, заборгованості за відсотками 7 351, 26 євро, що разом становить 43 048, 76 євро й еквівалентно 1 073 909, 39 грн за офіційним курсом Національного банку України на день проведення розрахунку заборгованості.

21 жовтня 2015 року у зв'язку недотриманням позичальником умов кредитного договору, банком на підставі пункту 1.9. кредитного договору рекомендованим листом з описом вкладення за місцезнаходженням позичальника направлено вимогу про дострокове виконання позичальником його зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі, яка підлягала виконанню протягом тридцяти календарних днів з дня її одержання позичальником. На час розгляду справи зазначена вимога позичальником не виконана та відповідні суми банку не сплачені.

Також, 21 жовтня 2015 року на адресу поручителя відправлено поштою досудову вимогу № 2216 від 13 жовтня 2015 року, яка станом на час розгляду справи не виконана, відповідні суми банку не сплачені.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України (435-15) . За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

За правилом частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною другою статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Під час оцінки доводів касаційної скарги щодо неналежного сповіщення відповідача та, як наслідок, порушення судом першої інстанції порядку ухвалення рішення Верховний Суд застосував такі положення процесуального закону.

Згідно з частинами першою-п'ятою статті 74 ЦПК України 2004 року судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою. Судова повістка повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Відповідно до отриманих судом першої інстанції відомостей адресно-довідкового підрозділу ГУ ДМС України у м. Києві місце проживання ОСОБА_4 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1.

За правилами пункту 1 частин першої, четвертої статті 169 ЦПК України 2004 року суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких відсутні відомості, що їм вручені судові повістки. У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд першої інстанції надсилав судову повістку на адресу зареєстрованого місця проживання ОСОБА_4 (а.с. 46, 80), втім зазначені документи повернулись на адресу суду без вручення із відміткою поштового відділення про закінчення встановленого строку зберігання. Таким чином, з урахуванням того, що судові повістки про дату, час та місце судових засідань надсилались судом першої інстанції відповідно до вимог процесуального закону за адресою зареєстрованого місця проживання, доводи заявника щодо порушення процедури заочного розгляду справи судом не є обґрунтованими.

Окрім цього Верховним Судом враховано, що представник ОСОБА_4 особисто брав участь у судовому засіданні та мав можливість висловити всі заперечення до доводи щодо поданого банком позову. Зазначений представник також брав участь під час судового розгляду в суді апеляційної інстанції, звертався із клопотаннями, висловлював свої міркування, виклав позицію.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 щодо відсутності у матеріалах справи належних доказів нарахування розміру відсотків, необґрунтоване їхнє підвищення зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Встановивши фактичні обставини, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили правову природу цивільних відносин між сторонами та надали їм належну оцінку.

Верховний Суд встановив, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.