розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду м. Києва від 25 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Волошиної В. М., Слюсар Т. А., Панченка М. М.,

ВСТАНОВИВ :

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, треті особи: Житлово-будівельний кооператив "Академічний-15" (далі ЖБК - "Академічний"), Головне управління юстиції у місті Києві в особі Одинадцятої київської державної нотаріальної контори, в якому просив визнати за ним право власності в порядку спадкування після смерті його матері ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року на спадкове майно, а саме на 19/100 частини квартири АДРЕСА_1.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла мати позивача ОСОБА_4 у зв'язку із чим відкрилася спадщина на 19/100 частини квартири АДРЕСА_1

За життя ОСОБА_4 склала заповіт на все майно, що буде належати на день її смерті і на що вона матиме право за законом, на користь племінниці ОСОБА_7

У встановлений законом 6-місячний строк до нотаріальної контори про прийняття спадщини звернувся позивач та ОСОБА_7

Нотаріус відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті матері.

На момент смерті матері позивач був непрацездатним, тому вважає, що має право на обов'язкову частку у спадщині.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27 червня 2017 року у складі судді Васалатія К. А. у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач на день відкриття спадщини після смерті матері не досяг пенсійного віку (60 років), встановленого законом для чоловіків, оскільки йому було лише 56 років. Суд вважав, що вихід на пенсію до досягнення віку 60 років, в тому числі на пільгових умовах, не є підставою для визнання права на обов'язкову частку у спадщині.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Визнано за ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 право власності на 19/200 частин квартири АДРЕСА_1

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 4 090,55 грн.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що на момент відкриття спадщини позивач був пенсіонером. З 08 лютого 2011 року йому призначена пенсія за віком на пільгових умовах відповідно до п. "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Для осіб, які мають право на пільгову пенсію, пенсійний вік скорочений.

Оскільки на момент смерті ОСОБА_4, її син ОСОБА_4 (позивач у справі) був непрацездатною особою, тому має право на спадкування після смерті матері обов'язкової частки в спадковому майні, яка становить половину від 19/100 частки у праві власності на квартиру, що належала спадкодавцю.

Згідно висновків апеляційного суду, під час вирішення спору суд першої інстанції не звернув уваги на те, що вимога щодо досягнення 55 річного віку для отримання права на пенсію за віком на пільгових умовах закріплена законом і помилково вважав, що позивач не має права на обов'язкову частку у спадщині, оскільки не досягнув на день її відкриття 60 років.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалене ним рішення із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано, що Непрацездатними вважаються жінки, які досягли 55-років та чоловіки - 60 років, інваліди 1, 2, 3 груп, незалежно від того, чи призначена їм пенсія. Вихід на пенсію на пільгових підставах, за змістом статті 1241 ЦК України не надає права на обов'язкову частку успадщині.

Апеляційним судом помилково віднесено позивача до категорії осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, оскільки позивачу ОСОБА_4, на момент смерті його матері, було 56 років і він був пенсіонером, але не був непрацездатним, як того вимагає стаття 1241 ЦК України.

Крім того, заявник посилається на те, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 травня 2016 року скасовано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, видане Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 29 листопада 2004 року на ім'я ОСОБА_9, та вказаним рішенням не встановлено частку, яка належить матері позивача - ОСОБА_9.

За таких обставин заявник вважає, що на 19/100 частин квартири АДРЕСА_1, відсутнє право власності та власник, якому ця частка належить, отже вказана частка не входить до складу спадщини, тому визнавати за позивачем ОСОБА_4 право власності на цю частину квартири, в порядку спадкування після смерті його матері ОСОБА_4, є порушенням норм матеріального права.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі на вказане рішення апеляційного суду. Справу витребувано із суду першої інстанції.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів".

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року справу передано Верховному Суду.

Представник позивача у відзиві на касаційну скаргу не погодилася з доводами відповідача та просила залишити без змін ухвалене у справі рішення апеляційного суду, посилаючись на його законність і обґрунтованість.

Інші учасники справи не скористалися правом плати відзив на касаційну скаргу, письмові заперечення щодо її вимог і змісту до суду не направили.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла мати позивача - ОСОБА_9 у зв'язку з чим відкрилася спадщина на належне їй за життя майно.

Позивач є повнолітнім непрацездатним сином спадкодавця.

З 08 лютого 2011 року позивач є пенсіонером за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

За прийняттям спадщини звернувся син спадкодавця ОСОБА_4, який має право на обов'язкову частку у спадщині та за заповітом - ОСОБА_7

Одинадцятою київською державною нотаріальною конторою 26 квітня 2012 року заведено спадкову справу.

Постановою державного нотаріуса Одинадцятої київської державної нотаріальної контори від 13 грудня 2016 року ОСОБА_4 відмовлено вчиненні нотаріальної дії - видачі на його ім'я свідоцтва про право на спадщину за законом.

Спадковим майном, що входить до складу спадщини та щодо якого виник спір є 19/100 частин квартири АДРЕСА_1

Вказана квартира належить на праві спільної часткової власності позивачу.

Право власності на вказану квартиру у позивача та його матері виникло у порядку статті 15, 17 Закону України "Про власність" у лютому 1992 року у співвідношенні ідеальних часток: у позивача на 81/100 частку у праві власності на квартиру, у його матері на 19/100 частку у праві власності на вказану квартиру, що встановлено рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 30 серпня 2016 року, яке набрало законної сили 30 серпня 2016 року.

Даний спір виник щодо права позивача на обов'язкову частку у спадщині ОСОБА_4 відповідно до статті 1241 ЦК України.

Статтями 1216, 1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Право на обов'язкову частку у спадщині врегульовано статтею 1241 ЦК України, частиною першою якої передбачено, що право на обов'язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Оскільки спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 є ОСОБА_7 (за заповітом) та син спадкодавця ОСОБА_4, який на момент смерті ОСОБА_4 був непрацездатною особою, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у нього права, на підставі статті 1241 ЦК України, на обов'язкову частку в спадковому майні, яка становить половину від 19/100 частки у праві власності на квартиру, що належала спадкодавцю, тобто 19/200 частин.

Доводи касаційної скарги, що ОСОБА_4 не був непрацездатним та не має права на обов'язкову частку в спадковому майні відповідно до статті 1241 ЦК України, є безпідставними.

Юридичним фактом, який презюмує постійну непрацездатність особи, є пенсійний вік.

На момент відкриття спадщини позивач був пенсіонером, якому з 08 лютого 2011 року призначена пенсія за віком на пільгових умовах відповідно до п. "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Рішенням Конституційного Суду України від 11 лютого 2014 року (v001p710-14) (справа № 1-1/2014) у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 1241 ЦК Українироз'яснено, що зміст поняття "повнолітні непрацездатні діти", що використовується в абзаці першому частини першої статті 1241 ЦК України щодо права на обов'язкову частку у спадщині, ґрунтується на положеннях частини третьої статті 75 СК України, яка відносить до категорії "непрацездатні" інвалідів I, II та III груп, а також пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття "непрацездатний".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про прожитковий мінімум", до осіб, які втратили працездатність, відносяться особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, особи, які досягли пенсійного віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, та непрацюючі особи, визнані особами з інвалідністю в установленому порядку.

Статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

Оскільки вимога щодо досягнення 55 річного віку для отримання права на пенсію за віком на пільгових умовах закріплена законом, посилання відповідача на те, що позивач не має права на обов'язкову частку у спадщині, оскільки не досягнув на день її відкриття віку саме 60 років, є помилковими.

Ураховуючи, що на момент смерті ОСОБА_4 (час відкриття спадщини) позивач досяг пенсійного віку, що давав право на призначення пенсії на пільгових умовах та був пенсіонером відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", у зв'язку з чим, в силу положень статті 1 Закону України "Про прожитковий мінімум", вважався непрацездатним, тому мав право на обов'язкову частку у спадщині, передбачену статтею 1241 ЦК України.

Доводи касаційної скарги відповідача про те, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 травня 2016 року не встановлено частку, яка належить ОСОБА_4 у спірній квартирі, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання на цю частку права власності в порядку спадкування, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, зокрема, змістом вказаного судового рішення, яке набрало законної сили.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують та фактично зводяться до незгоди заявника з мотивами, з яких суд виходив, вважаючи вимоги позивача обґрунтованими.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.