розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 18 липня 2017 року у складі судді Пушкарьової С. П. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 16 січня 2018 року у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Подліянової Г. С.,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" (далі - ТОВ "Порше Мобіліті", товариство) у грудні 2015 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відповідно до уточнених позовних вимог просило стягнути з ОСОБА_4 на користь товариства заборгованість за кредитним договором від 27 травня 2013 року № 50009128 на загальну суму в 139 769, 08 грн, яка складається з: основної суми заборгованості - 101 547, 77 грн, штрафу - 38 221, 31 грн.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 27 травня 2013 року між ТОВ "Порше Мобіліті" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 50009128 на суму 109 203, 73 грн, що на день укладання договору становило еквівалент 13 371, 34 дол. США, строком на 60 місяців, зі змінною процентною ставкою, з цільовим призначенням для придбання автомобіля марки VW, модель Polo Sedan, кузов № НОМЕР_1, об'єм двигуна 1 598 куб. см, рік випуску 2013, а відповідач зобов'язався прийняти, належним чином використовувати і повернути позивачу кредит у повному обсязі.

З березня 2015 року позичальник порушує умови договору щодо виплати щомісячних платежів, сплачуючи їх із значним порушенням строків, встановлених графіком погашення кредиту, а починаючи з червня 2015 року припинив виконувати взяті на себе зобов'язання, не сплачує щомісячні платежі на погашення кредиту.

05 листопада 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ХижнякомА.М. вчинено виконавчий напис № 1585 щодо звернення стягнення на предмет застави.

Під час виконавчого провадження з виконання виконавчого напису предмет застави вилучено та реалізовано з публічних торгів, у результаті чого позивачем отримано кошти в сумі 165 315, 25 грн, які зараховані повністю в рахунок оплати заборгованості ОСОБА_4 перед позивачем, а саме: 58 158, 26 грн - в рахунок повернення суми кредиту та відсотків за його користування; 27 114, 74 грн - в рахунок відшкодування страхових виплат; 3 500, 08 грн - в рахунок покриття штрафних санкцій; 75 542, 17 грн - в рахунок погашення інших витрат, передбачених умовами кредитного договору.

Станом на 28 грудня 2016 року загальний розмір заборгованості становив 139 769, 08 грн, з яких: основна сума заборгованості - 101 547, 77 грн та штраф - 38 221, 31 грн.

Відповідач ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив суд визнати недійсним підпункт 1.3.1 додатку до кредитного договору № 50009128 "Загальні умови кредитування" та додатку до кредитного договору "Графік погашення кредиту", укладеного 27 травня 2013 року між ним та ТОВ "Порше Мобіліті".

Позов обґрунтовувався тим, що оспорювані положення додатків до кредитного договору, якими передбачено внесення ОСОБА_4 платежів за договором шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, зазначених у графіку погашення кредиту, чинного на момент пред'явлення рахунка обмінного курсу банку, зазначеного у кредитному договорі, на переконання ОСОБА_4, є таким, що суперечить чинному законодавству, зокрема Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , яким забороняється надання споживчих кредитів в іноземній валюті в Україні. Зазначав, що спірні положення додатків до кредитного договору вводять його, як позичальника та споживача фінансових послуг, опосередковано в оману щодо розміру грошових коштів в національній валюті, які він зобов'язаний сплатити протягом 60 місяців дії кредитного договору, оскільки не містять чітко визначених до сплати сум в національній валюті, в якій видано кредит, та зазначені умови є несправедливими, оскільки виникає істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків позичальника.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 18 липня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 16 січня 2018 року, позов ТОВ "Порше Мобіліті" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ "Порше Мобіліті" суму заборгованості за кредитним договором від 27 травня 2013 року № 50009128 в розмірі 57 734, 52 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 279, 06 грн, а разом 59 013, 58 грн. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Суди першої та апеляційної інстанцій зробили висновки, що згідно зі встановленою пунктом 1.7 загальних умов кредитування, які є невід'ємним додатком до договору, черговістю зарахування коштів, отриманих від позичальника ОСОБА_4, із суми, отриманої позивачем за реалізацію предмета застави, першочергово мала бути погашена сума штрафів за порушення зобов'язань, передбачених у пункті 3.3 договору (21 840, 75 грн) та штрафів за порушення відповідачем вимог пункту 5.5. договору (16 380, 56 грн).

Різниця між сумою реалізації предмета застави та сумою на погашення штрафів й страхових платежів становить 93 598, 52 грн, тому, оскільки основна сума заборгованості станом на грудень 2016 року складала 151 333, 14 грн, то різниця між зазначеною сумою та сумою від залишку коштів у розмірі 93 598, 62 грн, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 57 734, 52 грн.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суди зазначили, що під час укладення оспорюваного правочину діяла заборона на надання та отримання споживчих кредитів саме в іноземній валюті, але банки не було позбавлено права надати, а позичальників отримати споживчий кредит в гривнях із визначенням сум платежів за кредитом в еквіваленті до іноземної валюти.

Також апеляційний суд зазначив, що посилання ОСОБА_4 на погашення заборгованості та повторне стягнення заборгованості за договором безпідставні. Позивачем надані розрахунки про розмір заборгованості за кредитом, відсотками, штрафними санкціями, сплаченими боржником платежами. Такі розрахунки відповідачем і його представником не спростовані, доказів на обґрунтування їх неправильності не надано. Інші докази та обставини, на які ОСОБА_4 посилався у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і додаткового правового обґрунтування не потребують, оскільки при їх встановленні та дослідженні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

У касаційній скарзі, поданій засобами поштового зв'язку у лютому 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 просив скасувати рішення Василівського районного суду Запорізької області від 18 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 16 січня 2018 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та про задоволення зустрічного позову.

На переконання заявника, судом першої інстанції розглянуто первісний позов без урахування заяви ТОВ "Порше Мобіліті" про зменшення позовних вимог. Встановивши, що виконавчий напис про звернення стягнення на заставне майно виконаний, задовольнивши позов товариства, суди вдруге стягнули із заявника платежі за кредитним договором. Також ОСОБА_4 не погоджується із нарахованими штрафами у зв'язку з невиконанням умов пунктів 3.3 та 5.5 кредитного договору з тих підстав, що 27 травня 2013 року між ОСОБА_4 та Приватним акціонерним товариством " СК України (2947-14) Уніка" укладено договір страхування автомобіля, а тому умови пункту 5.5 кредитного договору не порушені. Штраф за невиконання пункту 3.3 кредитного договору також не підлягає сплаті, оскільки товариством не виконані умови договору щодо направлення вимоги позичальнику та спливу 30 днів з дня отримання такої вимог для початку нарахування штрафів.

В частині оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні зустрічного позову, то ОСОБА_4 стверджує, що оскаржувані пункти додатку до договору містять приховані та заборонені законодавством положення про сплату в іноземній валюті кредиту, отриманого ним у національній валюті. Залежність суми, яка підлягає поверненню у рахунок боргу за кредитним договором від курсу іноземної валюти, є завуальованою формою кредиту в іноземній валюті, що заборонено законом. Зважаючи на наведене, на переконання заявника, розрахунок розміру платежу у залежності від курсу іноземної валюти, є несправедливою умовою договору.

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

У відзиві ТОВ "Порше Мобіліті" просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Доводи заявника про вихід судами за межі позовних вимог є надуманими та спростовуються матеріалами справи. ОСОБА_4 не довів, що сплатив заборгованість за кредитним договором у повному обсязі, а тому доводи про повторне стягнення заборгованості є непідтвердженими. Аргументи щодо неправомірного нарахування штрафів є помилковими та зумовлені неправильним тлумаченням умов договору. Доводи в частині оскарження рішень судів щодо відмови у задоволенні позову спростовуються правовими висновками, викладеними Верховним Судом України у постановах від 11 вересня 2013 року у справі № 6-40цс13 та від 18 жовтня 2017 року у справі № 237/22797/15-ц, а також у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2018 року у справі № 760/8192/15-ц.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року) та статті 263 ЦПК України, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 27 травня 2013 року ТОВ "Порше Мобіліті" та ОСОБА_4 уклали кредитний договір № 50009128 на суму 109 203, 73 грн, що на день укладання договору становило еквівалент 13 371, 34 дол. США, строком на 60 місяців, зі змінною процентною ставкою, з цільовим призначенням для придбання автомобіля марки WV, модель, Polo Sedan, кузов № НОМЕР_1, об'єм двигуна 1 598 куб. см, рік випуску 2013. Згідно з умовами кредитного договору процентна ставка становить 9, 9 %.

03 червня 2013 року між ТОВ "Порше Мобіліті" та ОСОБА_4 укладено договір застави транспортного засобу № 50009128, відповідно до умов якого, з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором ОСОБА_4 передано у заставу автомобіль марки WV, модель, Polo Sedan, кузов № НОМЕР_1, об'єм двигуна 1 598 куб. см, рік випуску 2013, реєстраційний номер НОМЕР_2.

ОСОБА_4 своєчасно не надавались ТОВ "Порше Мобіліті" грошові кошти для погашення заборгованості, тому виникла заборгованість у розмірі 151 333, 14 грн.

12 листопада 2015 року старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Київ відкрито виконавче провадження № 49334372 щодо примусового звернення стягнення на предмет застави на підставі згаданого виконавчого напису нотаріуса.

Під час виконавчого провадження предмет застави вилучено та реалізовано з публічних торгів, у результаті чого позивачем отримано кошти в сумі 165 315, 25 грн.

Станом на 28 грудня 2015 року у ОСОБА_4 була заборгованість за сумою кредиту у розмірі 116 133, 74 грн.

Під час оцінки застосування судами норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд застосовує їх системний аналіз.

Щодо доводів касаційної скарги в частині первісного позову

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України (435-15) . За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків. Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У статті 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 1 статті 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки.

Договором передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості за кредитом, сплату нарахованих за період користування кредитом відсотків, комісії за користування кредитом та інших витрат.

Відповідно до пункту 1.2 загальних умов кредитування, які є невід'ємною частиною кредитного договору позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути компанії кредит та додатковий кредит у повному обсязі, а також сплатити проценти за користування кредитом та додатковим кредитом, а також інші платежі відповідно до умов договору.

За пунктом 1.3 загальних умов кредитування сторони погоджуються, що кошти у повернення кредиту та додаткового кредиту позичальником відображають справедливу вартість кредиту та додаткового кредиту на момент його видачі та забезпечують отримання компанією очікуваної станом на дату сплати таких коштів суми на основі діючого обмінного курсу валюти, як це погоджено сторонами у кредитному договорі.

Згідно з підпунктом 1.3.1 загальних умов кредитування, які є невід'ємним додатком до кредитного договору розмір платежів, що підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту визначено в еквіваленті іноземної валюти на день укладення кредитного договору у графіку погашення кредиту, який є невід'ємною частиною кредитного договору. У подальшому позичальник сплачує платежі на повернення кредиту відповідно до виставлених компанією рахунків у гривні; при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, зазначених у графіку погашення кредиту, чинного на момент виставлення рахунка обмінного курсу банку, зазначеного у кредитному договорі. Позитивне або від'ємне значення різниці, яка виникла внаслідок зміни обмінного курсу іноземної валюти, який діяв на день укладення кредитного договору, по відношенню до основної суми боргу та суми процентів, зазначених у графіку погашення кредиту, враховується як коригування суми процентів, що підлягає сплаті відповідно до умов цього кредитного договору. Якщо в період між датою виставлення рахунка та датою отримання суми, еквівалентної тій, що зазначена в такому рахунку, обмінний курс, який був використаний компанією, збільшиться більше ніж на 2 %, різниця, що виникла внаслідок такого збільшення, виплачується позичальником.

Пунктом 1.7 загальних умов кредитування, які є невід'ємним додатком до договору, визначено черговість зарахування коштів, отриманих від позичальника ОСОБА_4 Зокрема, у сьому чергу зараховуються пеня та штрафні санкції відповідно до статті 8 загальних умов кредитування за порушення умов повернення кредиту; у дев'яту чергу погашаються сплачені компанією страхові платежі в порядку, передбаченому пунктом 5.6 договору.

У пункті 2.1 загальних умов кредитування передбачено, що за використання кредиту в межах встановленого кредитування позичальник сплачує компанії проценти за процентною ставкою визначеною у договорі.

За пунктом 2.4. загальних умов кредитування нарахування процентів здійснюється щомісячно, 15 числа поточного місяця. Період нарахування процентів починається з першого календарного дня місяця і закінчується останнім календарним днем поточного місяця. Проценти нараховуються за методом "30/360" (для цілей розрахунку один календарний місяць складається з 30 днів, при цьому умовно в році 360 днів). Проценти нараховуються на еквівалент суми кредиту в іноземній валюті, яка залишається неповернутою, відповідно до графіка погашення.

У пункті 3.3 загальних умов кредитування визначено, що позичальник зобов'язаний повернути компанії у повному обсязі суму кредиту та суму додаткового кредиту, плату за кредит та штрафні санкції, якщо такі підлягають застосуванню протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу позичальником. Якщо з будь-яких причин повідомлення не буде отримано, перебіг зазначеного строку починається з дати відправлення цього повідомлення.

Відповідно до пункту 5.5 загальних умов кредитування позичальник зобов'язувався забезпечити страхування майна, яким забезпечено виконання зобов'язань за договором, протягом усього терміну дії договору.

Згідно з пунктом 5.6 загальних умов кредитування, в тому випадку, якщо позичальник не сплатить суми страхових платежів на користь страхової компанії у строки обумовлені договором страхування, вказаними у пункті 5.5 договору, відповідач надав згоду і доручив позивачу здійснити від імені і за рахунок відповідача сплату страхових платежів на користь страхової компанії.

Відповідно до пункту 8.2. договору, у випадку порушення терміну повернення кредиту, визначеного у пункті 3.3 договору (протягом тридцяти календарних днів з дня одержання відповідачем відповідної письмової вимоги), позичальник сплачує позивачу штраф у розмірі 20 % від суми кредиту.

У пункті 8.4 сторонами погоджено, що у випадку порушення позичальником вимог пункту 5.5 договору, позичальник сплачує на вимогу позивача штраф у розмірі 15 % від суми кредиту.

Частково задовольняючи позов ТОВ "Порше Мобіліті", суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дослідив умови кредитного договору, встановив фактичні обставини справи, та з урахуванням уточнених позовних вимог визначив належну до сплати суму заборгованості за кредитним, частково задовольнивши первісний позов.

Таким чином, доводи заявника щодо виходу за межі позовних вимог та подвійного стягнення заборгованості відхилені Верховним Судом. ОСОБА_4 не довів під час розгляду справи по суті відсутності заборгованості за кредитним договором та необґрунтованості нарахувань штрафів за невиконання пунктів 3.3 та 5.5 кредитного договору.

Судами першої та апеляційної інстанцій досліджено питання порядку черговості зарахування грошових коштів на погашення заборгованості за кредитом та встановлено розмір заборгованості з урахуванням виконання виконавчого напису.

Щодо доводів касаційної скарги в частині вирішення зустрічного позову

У статті 192 ЦК України закріплено, що гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною першою статті 524 та частиною першої статті 533 ЦК України зобов'язання має бути виражене та виконане у грошовій одиниці України - гривні. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

При цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 цього Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (v015p710-11) у справі за конституційним зверненням ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що під час укладення оспорюваного правочину діяла заборона на надання та отримання споживчих кредитів в іноземній валюті, але банки не було позбавлено права надати, а позичальників отримати споживчий кредит в гривнях із визначенням сум платежів за кредитом в еквіваленті іноземної валюти.

При цьому, згідно із частинами першою, другою, четвертою та п'ятою статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Такий же правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року у справі №6-2024цс16.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок, що в чинному законодавстві хоча й закріплено статус національної валюти як єдиного законного платіжного засобу на території України, проте не міститься заборони на визначення у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення розрахунків за зобов'язанням, визначеним грошовим еквівалентом в іноземній валюті, і саме з такими умовами кредитування погодився позивач, а тому підстав для задоволення позову не встановлено.

За загальним правилом частини другої статті 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Доводи заявника, що судами під час ухвалення оскаржуваних судових рішень неправильно застосовано положення статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" є безпідставними з таких причин.

За змістом статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що оспорюваний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачу всю необхідну інформацію про умови надання послуг фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень.