розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 серпня

2017 року у складі судді Логінової С. М. та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 13 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Пастощука М. М., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.,

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа - Правдівська сільська рада Ярмолинецького району Хмельницької області, про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що з 2008 року по 11 січня 2010 року вона перебувала з ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають малолітнього сина - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Син проживає разом з нею та знаходиться на її повному утриманні.

03 квітня 2009 року рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області з ОСОБА_6 на її користь стягнуто аліменти

на утримання сина - ОСОБА_7 у твердій грошовій сумі у розмірі 300 грн щомісячно і до досягнення дитиною повноліття.

Проте ОСОБА_6 зазначене судове рішення не виконує та допустив заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 28 339 грн 29 коп. станом на

01 січня 2017 року.

Крім того, відповідач не виконує свої батьківські обов'язки, не бере участі у вихованні сина.

Рішенням виконавчого комітету Правдівської сільської ради Ярмолинецького району Хмельницької області від 24 лютого 2017 року № 14 визнано позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_7 доцільним.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4просила суд позбавити ОСОБА_6 батьківських прав відносно сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 17 серпня 2017 року у задоволення позову ОСОБА_4 відмовлено.

Попереджено ОСОБА_6 про необхідність виховання дитини - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Покладено на орган опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради контроль за виконанням ОСОБА_6 батьківських обов'язків.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано достовірних доказів, які свідчили би про умисне ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, чи винної поведінки відповідача у свідомому нехтуванні своїми обов'язками; органом опіки та піклування не досліджено умови проживання ОСОБА_6, не вживались до відповідача заходи реагування за заявами позивача до служби у справах дітей Хмельницької міської ради щодо ухилення ОСОБА_6 від виконання своїх обов'язків. Також суд прийшов до висновку щодо доцільності попередження відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини та поклав на органи опіки та піклування контроль за виконанням ними батьківських обов'язків.

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 13 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 серпня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків. Достатні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав відсутні, оскільки позивакою належними та допустимими доказами не підтверджено факт умисного ухилення ОСОБА_6

від виховання дитини, свідомого нехтування ним батьківськими обов'язками, його винної поведінки щодо дитини, а заборгованість відповідача по сплаті аліментів не є тими виключними обставинами, які можуть бути підставами для позбавлення відповідача батьківських прав. Крім того, зазначено, що суд

не погоджується із висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_6, так як житлово-побутові умови проживання відповідача не обстежувалися, не досліджувався спосіб життя відповідача, відсутня характеристика відповідача за місцем проживання.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення ухвалені із невірним застосуванням норм матеріального права, суди дійшли помилкового висновку щодо відмови у задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітнього сина. Відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків, не цікавиться сином, не приймає участі у його вихованні, не надає матеріальної допомоги на його утримання. Зазначено, що у жовтні 2017 року ОСОБА_6 надав нотаріальну згоду на усиновлення сина. Вважає, що є усі підстави для позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_7.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" (v0003700-07) судам роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема:

не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Відповідно до пункту 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року встановлено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, врахувавши статтю 9 Конвенції про права дитини та статтю 164 СК України, обґрунтовано виходив із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів винної поведінки відповідача щодо ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню малолітньої дитини, а позбавлення його батьківських прав є крайнім заходом впливу, тому такий позов є недоведеним.

При цьому заборгованість відповідача по сплаті аліментів не є тими виключними обставинами, які можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав відповідача.

Посилання у касаційній скарзі на те, що відповідач у жовтні 2017 року написав згоду на усиновлення його сина, що посвідчена нотаріально,

сама по собі не є підставою, яка зобов'язує суд прийняти рішення про позбавлення батьківських прав при відсутності інших передбачених законом умов і підстав.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.