розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 27 квітня 2017 року у складі судді Назарука В. А. та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 17 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Хилевича С. В., Ковальчук Н. М., Шимківа С. С.,

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ спільної сумісної власності подружжя, у якому просила призначити судову будівельно-технічну експертизу з метою отримання висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна та визначення його вартості, а саме житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1, та судову експертизу визначення вартості тварин; здійснити поділ спільної сумісної власності подружжя в рівних частках та визнати за нею право власності на частку житлового будинку АДРЕСА_1, а саме кімнати № № 1-1, 1-3, та залишити у спільному користуванні надвірні будівлі: сарай літ. "Б", сарай літ. "б", сарай літ. "б1", сарай літ. "б2", сарай літ. "В", колодязь літ. "Г" та вбиральню літ. "Д"; визнати за нею право власності на 1/2 частки земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, площею 0,125 га, що розміщена під частиною будинку, пропонованого до виділу позивачу; визнати за нею право власності на 1/2 частки земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,1513 га; та визнати за нею право власності на половину поголів'я тварин (свиней).

Ухвалою Острозького районного суду Рівненської області від 27 квітня 2017 року у складі судді Назарука В. А. роз'єднано в самостійні провадження позовні вимоги у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ спільної сумісної власності подружжя, виділивши вимоги про розірвання шлюбу.

Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 27 квітня 2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції Рівненської області 26 жовтня 2007 року, актовий запис № 2138, розірвано.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сторони втратили почуття любові один до одного, протягом тривалого часу проживають окремо та не ведуть спільного господарства. Оскільки шлюб фактично розпався, то суд дійшов висновку про наявність підстав для його розірвання.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 17 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Острозького районного суду Рівненської області від 27 квітня 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин та норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, а тому з урахуванням визнання відповідачем позовних вимог, суд обґрунтовано задовольнив позов про розірвання шлюбу.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції і провадження у справі закрити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, не перевірив підстави та предмета позову, не звернув увагу на те, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги не містять вимог про розірвання шлюбу, так як позивач звернулась до суду із позовом про поділ спільної сумісної власності подружжя. Судом першої інстанції порушено принцип диспозитивності, визначений статтею 11 ЦПК України 2004 року, та вирішено спір у частині вимог, які позивачем не заявлялись. Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення норм процесуального права не усунув та помилково залишив рішення суду попередньої інстанції без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Острозького районного суду Рівненської області.

10 грудня 2017 року ОСОБА_2 подав до суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначав, що суди, вирішуючи спір, дотримались вимог цивільного процесуального законодавства України і всебічно перевірили обставини справи, вирішили спір на підставі норм матеріального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, а тому підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду відсутні.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із положеннями статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 4 ЦПК України 2004 року визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою про розірвання шлюбу та поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, разом з тим зміст позовних вимог (прохальна частина позову) стосується лише поділу спільного сумісного майна подружжя.

Статтею 119 ЦПК України 2004 року визначено, що позовна заява подається в письмовій формі та повинна містити:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі;

3) зміст позовних вимог;

4) ціну позову щодо вимог майнового характеру;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

6) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування;

7) перелік документів, що додаються до заяви.

Якщо заява не відповідає вимогам статей 119, 120 ЦПК України 2004 року або не сплачено судовий збір чи не оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, суддя відповідно до вимог статті 121 ЦПК України 2004 року постановляє ухвалу, в якій повинні бути зазначені конкретні підстави залишення заяви без руху, в тому числі й розмір несплачених судових витрат, і надає строк для усунення недоліків, тривалість якого визначається в кожному конкретному випадку з урахуванням характеру недоліків, реальної можливості отримання копії ухвали, яка повинна бути надіслана заявнику негайно, та їх виправлення.

Так, суд першої інстанції, відкриваючи провадження у справі, для з'ясування обсягу позовних вимог та їх уточнення, відповідно до статтей 119, 120 ЦПК України 2004 року був зобов'язаний залишити позовну заяву без руху. Однак, у порушення норм цивільного процесуального законодавства України, що діяло на час звернення позивача до суду з позовом, суд цих процесуальних дій не вчинив та помилково ухвалою від 27 квітня 2017 року роз'єднав у самостійні провадження вимоги, поєднані в одному провадженні у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та про поділ майна подружжя, виділивши вимоги про розірвання шлюбу.

Відповідно до пункту 2.14 Інструкції з діловодства у місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17 грудня 2013 року № 173 (далі - Інструкція з діловодства у місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ), кожній судовій справі надається єдиний унікальний номер, який формується АСДС автоматично в суді першої інстанції та залишається незмінним незалежно від проходження справи в інстанціях. Номер справи має такий формат: код суду/порядковий номер в цьому році/рік реєстрації.

Згідно із пунктом 2.2.4 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого РішеннямРади суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 та погодженого 26 листопада 2010 року головною Державної судової адміністрації України Кирилюком Р. І. (далі - Положення про автоматизовану систему документообігу), кожній судовій справі надається єдиний унікальний номер, який формується автоматизованою системою автоматично в суді першої інстанції та залишається незмінним незалежно від проходження судової справи в інстанціях чи надходження судової справи за підсудністю з іншого суду будь-якої юрисдикції, в тому числі в разі повторного надходження судової справи після її належного оформлення, та який повинен обов'язково вказуватися судами всіх інстанцій в судовому рішенні. Структура єдиного унікального номера судової справи є такою: код суду першої інстанції (три цифри) / номер судової справи за порядком у поточному році / рік реєстрації (дві цифри).

Відповідно до пункту 2.3.30 Положення про автоматизовану систему документообігу у разі роз'єднання (виділення) судових справ виділена в окреме провадження судова справа не підлягає автоматизованому розподілу, реєструється як така, що надійшла вперше, та передається судді, яким ухвалено рішення про роз'єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог у самостійні провадження чи виділення в окреме провадження.

Отже, вирішення судом питання про роз'єднання кількох поєднаних в одному провадженні позовних вимог у окреме провадження, шляхом винесення відповідної ухвали є підставою для заведення окремої (самостійної) цивільної справи.

Разом з тим з відкритих відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що в Острозькому районному суді Рівненської області знаходиться дві цивільні справи з однаковим унікальним номером 567/594/16-ц між тими самими сторонами, але з різними предметами спору (про розірвання шлюбу та про поділ спільного сумісного майна подружжя), за наслідками розгляду яких судом першої інстанції у тому ж складі суду ухвалено 27 квітня 2017 року та 20 квітня 2018 року два різні судові рішення.

Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, не звернув увагу на те, що в матеріалах справи міститься позовна заява, у якій позивач позовні вимоги про розірвання шлюбу не заявляв. Апеляційний суд не перевірив доводів апеляційної скарги у цій частині та помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Крім того, у Єдиній автоматизованій системі діловодства Верхового Суду містяться відомості про надходження касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 20 квітня 2018 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 567/594/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя (провадження № 61-47341ск18).

Відповідно до пункту першого частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У зв'язку із викладеним рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суд першої інстанції має врахувати положення Інструкції з діловодства у місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, апеляційному суді Автономної Республіки Крим і Положення про автоматизовану систему документообігу та оформити матеріали справи у відповідності до вимог цих нормативно-правових документів. Крім того, при вирішенні спору про розірвання шлюбу, суду необхідно врахувати положення глави 11 "Припинення шлюбу" Сімейного кодексу України (2947-14) та роз'яснення, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) зі змінами станом на час розгляду справи.