Постанова

Іменем України

05 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 754/7151/15-ц

провадження № 61-10516св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 09 листопада 2015 року у складі судді Мальченко О. В. та рішення апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року у складі суддів: Білич І. М., Болотова Є. В., Поліщук Н. В., та касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 - на рішення апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року у складі суддів: Білич І. М., Болотова Є. В., Поліщук Н. В.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 15 грудня 2008 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір позики на суму 337 тис. доларів США, яку останній в установлений термін не повернув. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2011 року та рішенням апеляційного суду м. Києва від 10 травня 2012 року з відповідача на його користь стягнуто суму боргу за вищезазначеним договором позики у розмірі 2 686 294 грн та 3 % річних у розмірі 167 069 грн 69 коп. Рішення суду не не виконано. Станом на 13 травня 2015 року сума боргу відповідача складає 337 тис. доларів США, що гривневому еквіваленті становить 6 954 857 грн 72 коп, тобто розмір заборгованості ОСОБА_2 перед ним збільшився за рахунок збільшення офіційного курсу долара США на день платежу.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 4 268 603 грн 72 коп. (курсова різниця суми позики), 3 % річних у розмірі 628 223 грн 63 коп. за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 10 травня 2012 року по 13 травня 2015 року та проценти за користування грошовими коштами у розмірі 2 199 471 грн 27 коп. за період з 11 травня 2012 року по 10 травня 2015 року.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 09 листопада 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щоофіційний курс гривні до іноземних валют в різні періоди часу може змінюватися, однак вказана обставина не є підставою для пред'явлення стороною у зобов'язанні, спір щодо якого вирішений судом, після цього до іншої сторони додаткові вимоги про стягнення курсової різниці. Умовами укладеного між сторонами договору позики не встановлено можливість позивача захистити своє порушене право в обраний ним спосіб, а саме: шляхом стягнення курсової різниці валют, яка утворилася після ухвалення судового рішення у зв'язку із знеціненням гривні відносно долара США. Несвоєчасне виконання грошового зобов'язання відповідача перед позивачем є підставою для відповідальності відповідача за частиною другою статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3 % річних від простроченої суми. У позові заявлено вимогу про стягнення з відповідача на 3 % річних від простроченої суми за період з 10травня 2012 року по 13 травня 2015 року. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. В судовому засіданні представник відповідача заявив про застосування строку позовної давності щодо вимог про стягнення 3 % річних від простроченої суми. З матеріалів справи вбачається, що позовну заяву подано до суду13 травня 2015 року. Таким чином, заявлені позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, оскільки позивач пропустив строк позовної давності щодо звернення із такими вимогами, питання про поновлення вказаного строку не порушував. Вимога про стягнення процентів за користування позикою була заявлена у позовній заяві, яка подавалась позивачем до суду 09 вересня 2009 року. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2011 року в задоволені позову в частині вказаної вимоги було відмовлено. РішенняДеснянського районного суду м. Києва в цій частині набуло законної сили.

Апеляційним судом справа розглядалася неодноразово.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у стягненні 3 % річних та процентів за користування позикою, в цій частині позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 проценти за користування позикою у розмірі 1 645 328 грн 83 коп. та 3 % річних у розмірі 241 846 грн 69 коп. Вирішено питання про судові витрати. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення курсової різниці суми позики, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність таких вимог, оскільки офіційний курс гривні до іноземних валют в різні періоди часу може змінюватися, однак вказана обставина не є підставою для пред'явлення стороною у зобов'язанні, спір щодо якого вирішений судом, після цього до іншої сторони додаткові вимоги про стягнення курсової різниці. Відповідно до статті 1048 ЦК України, якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Тобто, відсутність у договорі умови про винагороду не свідчить про безоплатність позики. За таких обставин із боржника підлягають стягненню проценти за користування позикою у розмірі 2 686 294 грн. Вимоги про стягнення 3 % річних також є обґрунтованими та при зверненні із позовом про їх стягнення строку позовної давності не пропущено, оскільки позов пред'явлено до суду у травні 2015 року, а 3 % річних від простроченої суми позивач просить стягнути за період з 10 травня 2012 року по 13 травня 2015 року.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 - просить скасувати рішення апеляційного суду в частині задоволення позову та залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що вимога про стягнення процентів за користування позикою вже була предметом розгляду у попередній судовій справі та у цій частині позову ОСОБА_1 відмовлено. Крім того, проценти не підлягають нарахуванню після припинення дії договору позики. Претензією-вимогою від 18 серпня 2009 року ОСОБА_1 розірвав договір позики, а тому нарахування процентів після цієї дати є безпідставним. Щодо 3 % річних, то в цій частині вимог позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування якої було заявлено у суді першої інстанції.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - у касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, просить скасувати судові рішення та задовольнити його позов у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що валютою боргу є долар США, а тому позичальник зобов'язаний повернути йому вказану суму у гривні за курсом на день платежу; проценти та 3 % річних також необхідно нараховувати не на стягнуту попереднім рішенням суду суму боргу у гривні, а на суму у розмірі 337 тис. доларів США у перерахунку в гривню на дату платежу.

28 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 - підлягає задоволенню, а касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - частковому задоволенню.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 13жовтня 2011 рокувстановлено, що 15грудня 2008 року між сторонами укладений договір позики на суму 337 тис. доларів США, про що боржником видано розписку.

У договорі не встановлений строк повернення позики, тому в силі статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язався повернути борг протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це. Таку вимогу ОСОБА_1 пред'явив 18 серпня 2009 року, та у зв'язку з її невиконанням звернувся до суду із позовом про стягнення боргу.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2011 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5, стягнуто з відповідача на користь позивача суму боргу у розмірі 2 686 294 грн, інфляційні втрати у розмірі 535 766 грн, 3 % річних у розмірі 167 069 грн 69 коп та судові витрати .

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 10 травня 2012 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2011 року скасовано в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у розмірі 535 766 грн.

Зобов'язання позики на момент звернення із вказаним позовом боржник не виконав.

Згідно із частиною першою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Щодо вимог позивача про стягнення курсової різниці суми 337 тис. доларів США, необхідно зазначити таке.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

"Курсова різниця" жодним чином не може бути упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18).

Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині, що спростовує доводи касаційної скарги позивача ОСОБА_1

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625цього Кодексу.

Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) від 31 жовтня 2018 року).

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, у зв'язку з тим, що кредитор 18 серпня 2009 року звернувся до позичальника із досудовою вимогою про повернення позики у повному обсязі, змінився строк дії договору позики на тридцятий день від дня пред'явлення позикодавцем вимогиі вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі.

У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.

Отже, розрахунок процентів за договором позики після закінчення його дії є необґрунтованим, апеляційний суд стягнув вказану суму внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

Відмова суду першої інстанції у стягненні процентів з інших підстав не призвела до неправильного вирішення спору в цій частині, а тому ухвалене ним рішення в цій частині залишається в силі за статтею 413 ЦПК України із скасуванням рішення апеляційного суду.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу у межах позовної давності (стаття 256 ЦК України).

Відповідач просив застосувати позовну давність до вимог позивача про стягнення 3 % річних.

Загальні позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Початковим моментом періоду прострочення виконання рішення апеляційного суду м. Києва від 10 травня 2012 року є дата набрання цим рішенням законної сили, тобто 10 травня 2012 року, а із позовом ОСОБА_1 звернувся 13 травня 2015 року - поза межами заявленого строку позовної давності, питання щодо поновлення пропущеного строку не порушував.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно визначив початковий момент перебігу позовної давності за вимогами про стягнення 3 % річних та наслідки пропуску цього строку.

Апеляційний суд скасував ухвалене у цій частині згідно закону рішення суду першої інстанції, що залишається в силі в цій частині за статтею 413 ЦПК України із скасуванням рішення апеляційного суду.

Враховуючи те, що рішення апеляційного суду у частині задоволення позову скасовується, необхідно скасувати вказане рішення й у частині стягнення із відповідача судових витрат.

В іншій частині судові рішення залишаються без змін на підставі статті 410 ЦПК України.

Згідно підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, а тому судовий збір у розмірі 4 384 грн 80 коп., понесений ОСОБА_2 у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції, необхідно покласти на позивача - ОСОБА_1

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 410, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 - задовольнити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року скасувати у частині вирішення позову про стягнення процентів за користування позикою та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, стягнення судових витрат.

В частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування позикою та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання залишити в силі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 09 листопада 2015 року.

В частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення курсової різниці рішення Деснянського районного суду м. Києва від 09 листопада 2015 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 4 384 грн 80 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко

С. П. Штелик