Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) (далі - Цивільний процесуальний кодекс України (1618-15) ), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 22 серпня 2014 року він був мобілізований та на підставі наказу командира військової частини пп В133 №112 від 18 листопада 2014 року перебував в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької області біля с. Очеретіно. 20 листопада 2014 року під час виконання обов'язків військової служби він отримав вогнепальне поранення, в наслідок чого 07 липня 2015 року МСЕК Запорізької області йому була встановлена ІІІ група інвалідності внаслідок захворювання, яке пов'язане з проходженням військової служби під час захисту Батьківщини та встановлено 60 % втрати працездатності. На підставі пункту "б" частини восьмої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" його було звільнено у запас.

У зв'язку із захворюваннями він неодноразово проходив лікування в різних лікувальних установах, проте стан здоров`я не покращився. У зв'язку із погіршенням стану здоров'я він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, у нього постійні больові синдроми та на цьому фоні розлади сну, він постійно відчуває психологічний дискомфорт. Вся пенсія по інвалідності витрачається на придбання ліків та оздоровлення, постійні медичні огляди, лікування. Вважає, що статтею 3 Закону України "Про Збройні Сили України" на відповідача, як центральний орган виконавчої влади і військового управління, покладається обов'язок відшкодувати йому моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров'я внаслідок поранення, отриманого під час проходження військової служби.

Посилаючись на зазначене, позивач просив суд стягнути зМіністерства оборони України на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000 грн.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва в складі судді Кицюк В. С. від 23 березня 2017 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20 000 грн. В решті позову відмовлено. Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на Міністерство оборони України, як на уповноважений орган державного управління, покладається обов'язок держави відшкодувати позивачу моральну шкоду, яка йому завдана у зв'язку з проходженням військової служби.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 13 червня 2017 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 23 березня 2017 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону, оскільки положеннями чинного законодавства, на які посилається позивач, не визначено розмір та спосіб відшкодування моральної шкоди особам, які стали інвалідами внаслідок виконання свого обов`язку щодо захисту Батьківщини в зоні проведення антитерористичної операції. Апеляційний суд указав, що підстави для стягнення з Міністерства оборони України моральної шкоди на користь позивача відсутні.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що, на думку скаржника, відмова у стягненні з Міністерства оборони України моральної шкоди у даній справі є незаконною та не відповідає вимогам чинного законодавства. Шкода, яка полягає у моральних переживаннях, у зв'язку з ушкодженням здоров'я, що порушує його звичайні нормальні зв'язки, вимагає додаткових зусиль для організації життя в сім'ї та суспільстві заподіяна саме під час виконання обов'язків військової служби, за яку, на думку скаржника, відповідальність покладається на Міністерства оборони України.

У серпні 2017 року представник Міністерства оборони України подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що обставини справи судом апеляційної інстанції встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. Зазначено, що під час розгляду указаної категорії справ суди мають установлювати, зокрема, наявність дій (бездіяльності) відповідача у завданні указаної позивачем моральної шкоди. Матеріали даної справи не містять доказів, які підтверджують факт вчинення посадовою чи службовою особою Міністерства оборони України діянь, які пов'язані із завданням моральної шкоди позивачу. У відзиві на касаційну скаргу заявник просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.

15 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що у період з 18 листопада 2014 року по 21 листопада 2014 року старший лейтенант ОСОБА_1, перебуваючи на військовій службі в військовій частині ПП В1330 м. Запоріжжя, виконував бойові завдання в зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської області (наказ командира в/ч пп В1330 № 112 від 18 листопада 2014 року; наказ командира в/ч пп В1330 № 117 від 21 листопада 2014 року).

Згідно епікризу історії хвороби № 10011/1299, 20 листопада 2014 року ОСОБА_1 поступив до Димитровської центральної міської лікарні з вогнепальними пораненнями.

Відповідно до перевідного епікризу № 4863, у період з 20 листопада 2014 року по 25 листопада 2014 року ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні в/ч А4615 з діагнозом вогнепальні кульові наскрізні поранення с/з лівого стегна, в/з правої гомілки, в/з правої гомілки з вогнепальним переломом н/з лівої сбежової кістки.

Згідно виписки з епікризу № 18264 Військово-медичного клінічного центру Південного регіону Міністерства оборони України, ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні в ВМКЦ ПР з діагнозом вогнепальне кульове наскрізне поранення лівого стегна, вогнепальний косий передам нижньої третини лівої стегнової кістки без зміщення уламків. Стан після фіксації перелому лівої стегнової кістки стрижневим апаратом зовнішньої фіксації (21 листопада 2014 року). Сліпі вогнепальні поранення верхньої третини правої гомілки, верхньої третини лівої гомілки (20 листопада 2014 року).

Відповідно до епікризу від 20 квітня 2015 року з 31 березня 2015 року по 20 квітня 2015 року ОСОБА_1 перебував на лікуванні у Центральному військовому клінічному санаторії "Хмільник".

Згідно виписного епікризу № 9539 у період з 10 червня 2015 року по 19 червня 2015 року ОСОБА_1 перебував на лікуванні в травматологічному відділенні ВМКЦ ПР з діагнозом наслідки кульового проникаючого поранення лівого стегна та обох гомілок, вогнепального косого перелому нижньої третини лівої стегнової кістки (від 20 листопада 2014 року) у вигляді консолідуючогося перелому лівої стегнової кістки комбінованих контрактур лівого кульшового та колінного суглобів з больовим синдромом, посттравматичного артрозу лівого колінного суглобу з помірним порушенням функції. Деформуючий артроз правого колінного суглобу І ст. без порушення функції. Ангіопатія сітківки обох очей.

Згідно свідоцтва про хворобу № 1410, 19 червня 2015 року військово-лікарською комісією (хірургічного профілю) Військово-медичного клінічного центру Південного регіону був проведений огляд ОСОБА_1 та встановлено діагноз: наслідки кульового проникаючого поранення лівого стегна та обох гомілок, вогнепального косого перелому нижньої третини лівої стегнової кістки (20 листопада 2014 року) у вигляді консолідуючого перелому лівої стегнової кістки, комбінованих контрактур лівого кульшового та колінного суглобів з больовим синдромом, посттравматичного артрозу лівого колінного суглобу з помірним порушенням функції. Поранення пов'язане з захистом Батьківщини. Деформуючий артроз правого колінного суглобу І ст., без порушення функції. Ангіопатія сітківки обох очей. Захворювання пов'язані з проходженням військової служби.

Згідно довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серія АГ № 0008921 ступінь втрати професійної працездатності у відсотках ОСОБА_1 становить 60 %.

Відповідно до довідки серія AB №0297398 від 07 липня 2015 року на підставі акту огляду медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_1 було встановлено III групу інвалідності.

На підставі наказу командира військової частини пп В0105 (по стройовій частині) Міністерства оборони України № 220 від 07 серпня 2015 року ОСОБА_1 звільнено у запас за пунктом "б" (за станом здоров'я) частини 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.

Стаття 56 Конституції України встановлює, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 3 Закону України "Про Збройні Сили України" передбачено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться в установленому законом порядку.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Цивільне законодавство встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за завдання моральної шкоди настає за наявності всіх основних умов відповідальності: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою та вина.

Відповідно до пунктів 2, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) відшкодування такої шкоди можливе лише якщо таке передбачене відповідним законом, що визначає порядок і умови її відшкодування. Також передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань.

Отже, обов'язок держави відшкодувати завдану військовослужбовцю моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України.

Враховуючи, що Міністерство оборони України у спірних правовідносинах є уповноваженим органом державного управління, воно має обов'язок компенсувати завдану позивачеві шкоду за наявності усіх складових цивільно-правової відповідальності, крім вини Міністерства оборони України у заподіянні шкоди, з урахуванням положень статті 1173 ЦК України.

Із матеріалів справи вбачається, що причиною виникнення інвалідності у ОСОБА_1 стали травми, пов'язані з проходженням ним військової служби.

Враховуючи, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з ушкодженням здоров'я (пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України), колегія суддів вважає, що факт заподіяння позивачеві моральних страждань внаслідок поранення є доведеним.

Разом з тим, наявність шкоди у позивача не породжує у Міністерства оборони України безумовного обов'язку її компенсації, якщо за наслідками розгляду справи не встановлені такі складові цивільно-правової відповідальності, як неправомірна поведінка відповідача, внаслідок якої позивачеві завдана моральна шкода.

При цьому, гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України" (1934-12) , "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) , "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" (1763-15) та іншими законами (частина перша статті 40 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу").

До таких гарантій, зокрема, належить виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві (частина перша статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", статті 16, 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Постанова Кабінету Міністрів України № 691 від 08 вересня 2015 року "Про особливості призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності резервістам, які безпосередньо брали (беруть) участь в антитерористичній операції" (691-2015-п) .

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 760/463/16-ц (касаційне провадження № 61-2125св18), у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 334/7452/16-ц (касаційне провадження № 61-9св17), у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 315/439/17 (касаційне провадження № 61-14498св18), у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 333/6091/16-ц (касаційне провадження № 61-19891св18), у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі справа № 760/5467/16-ц (касаційне провадження № 61-35788св18) ті інших.

Матеріали даної справи, які досліджувалися судами попередніх інстанцій не містять доказів щодо протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, внаслідок яких позивачеві заподіяна моральна шкода у зв'язку з отриманням поранення з наступним встановленням інвалідності.

Посилання позивача на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 жовтня 2014 року у справі № 3-86гс14, є безпідставними, оскільки у цій справі були встановлені незаконні дії та бездіяльність військовослужбовців при здійсненні ними своїх повноважень, які стали підставою виникнення обов'язку у держави в особі Міністерства оборони України відшкодувати шкоду, завдану майну внаслідок вибуху військових боєприпасів у мирний час.

Суд апеляційної інстанції за результатами вирішення спору ухвалив правильне по суті судове рішення.

Разом з тим, посилання апеляційного суду на відсутність спеціального закону, який визначає порядок відшкодування моральної шкоди особам, які проходили військову службу, зокрема, в зоні проведення антитерористичної операції, як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог у даній справі, є помилковими, у зв'язку із чим такі посилання підлягають виключенню з мотивувальної частини рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно частин першої, третьої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 409, 412, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 13 червня 2017 року змінити, виключивши з мотивувальної частини посилання на відсутність спеціального закону, який визначає порядок відшкодування моральної шкоди особам, які проходили службу в районі антитерористичної операції, як на правову підставу відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.