Постанова

Іменем України

05 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 302/147/17

провадження № 61-30888св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Сектор охорони здоров'я Міжгірської державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 19 травня 2017 року у складі судді Кривка В. П. та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 19 липня 2017 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Куштана Б. П., Джуга С. Д.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Сектору охорони здоров'я Міжгірської державної адміністрації про скасування наказів, стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду та відсторонення від роботи, відшкодування моральної шкоди.

В обгрунтування позовних вимог посилалася на те, що з 25 червня 2001 року працювала на посаді сестри медичної стаціонару (палатної) відділення інтенсивної терапії та анестезіології Міжгірської районної лікарні.

14 липня 2016 року відповідач звільнив її з роботи за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку на підставі пункту 3 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ).

Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області

від 16 листопада 2016 року частково задоволено її позов до Сектору охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації про скасування дисциплінарних стягнень, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Поновлено її на попередній роботі та стягнуто з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі

6 768, 67 грн.

24 листопада 2016 року відповідач видав наказ № 580-к про поновлення її на роботі на посаді медичної сестри Міжгірської районної лікарні з 17 листопада 2016 року.

Наказом Сектору охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації від 25 листопада 2016 року № 110-о її відсторонено від роботи з 25 листопада 2016 року, у зв'язку з не проходженням нею чергової атестації.

29 листопада 2016 року державним виконавцем Міжгірського районного відділу державної виконавчої служби Міжгірського районного управління юстиції у Закарпатській області винесено постанову про закінчення виконавчого провадження щодо поновлення її на роботі. Вважаючи зазначену постанову незаконною, оскільки фактично судове рішення не було виконано, вона подала скаргу на дії державного виконавця, однак у її задоволенні відмовлено.

Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 30 грудня 2016 року виправлено помилку у виконавчому листі, виданого

16 листопада 2016 року щодо негайного поновлення її на роботі, та видано новий виконавчий документ, зміст якого відповідав резолютивній частині рішення суду. Вказаний лист пред'явлено до виконання, однак він так і не був виконаний.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 21 лютого 2017 року скасовано рішення суду першої інстанції про поновлення її на роботі та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову, внаслідок чого

06 березня 2017 року відповідач скасував наказ про поновлення її на роботі.

Оскільки до звільнення вона обіймала посаду медичної сестри (палатної) відділення інтенсивної терапії та анестезіології Міжгірської районної лікарні, а її було поновлено на посаді медичної сестри Міжгірської районної лікарні, якої у штатному розписі відповідача не існує, зазначене свідчить про те, що відповідач не виконав рішення суду про поновлення її на роботі.

Крім того, відповідач не мав права відсторонювати її від роботи, оскільки законодавством не передбачено такого виду атестації, як чергова, а проходження інших видів атестації є правом працівника, а не його обов'язком. З 25 листопада 2016 року відповідач не виплачує їй заробітну плату, не зважаючи на те, що у наказі про відсторонення від роботи не передбачено її відсторонення без збереження заробітної плати. Відсторонення від роботи призвело до перебування її у вимушеному прогулі, за період якого відповідач зобов'язаний виплатити середній заробіток.

Внаслідок порушення її трудових прав, вона та її сім'я опинилися у скрутному матеріальному становищі, для належного утримання своєї сім'ї вона змушена була докладати додаткових зусиль для організації свого життя, що призвело до моральних страждань та втрати нормальних життєвих зв'язків.

Посилаючись на наведене просила: визнати незаконним та скасувати наказ Сектору охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації

від 24 листопада 2016 року № 580 "Про поновлення на роботі ОСОБА_1"; стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення її на роботі з 17 листопада 2016 року по ухвалення судового рішення у цій справі; визнати незаконним та скасувати наказ

від 25 листопада 2016 року № 110-о "Про відсторонення від роботи

ОСОБА_1"; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв'язку знезаконним відстороненням від роботи за період з

25 листопада 2016 року по ухвалення судового рішення у цій справі; стягнути з відповідача 17 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 19 травня

2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Сектору охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу та відсторонення її від роботи, за період з 17 листопада 2016 року по

18 травня 2017 року, в розмірі 11 863, 89 грн.

Вирішено питання про судових витрат.

Додатковим рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області

від 30 травня 2017 року стягнуто з Сектору охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації на користь держави судовий збір у розмірі

640, 00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_1 відмовилася пройти атестацію, відповідач мав законні підстави для відсторонення її від роботи, однак не запропонував їй іншої роботи, яка б відповідала її професійному рівню та створив ситуацію, за якої позивач була позбавлена можливості на отримання заробітної плати, у зв'язку з чим вона має право на виплату їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17 листопада 2016 року (поновлення на роботі) по 06 березня

2017 року (дата скасування наказу про поновлення ОСОБА_1 на роботі). Оскільки Сектор охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації фактично чинив позивачу перешкоди у працевлаштуванні, їй було завдано моральних страждань, достатнім розміром на відшкодування яких, ураховуючи принципи розумності, співмірності та справедливості, є 2 000, 00 грн.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 19 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а апеляційну скаргу Сектору охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації задоволено. Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 19 травня 2017 року скасовано в частині задоволених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відсторонення від роботи, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В іншій частині рішення суду першої інстанцій залишено без змін.

Додаткове рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області,

від 30 травня 2017 року скасовано, вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про скасування наказу про поновлення на роботу, оскільки зазначений наказ відповідає резолютивній частині рішення суду про поновлення ОСОБА_2 на роботі, що свідчить про повне та фактичне виконання судового рішення. Ураховуючи, що останню атестацію ОСОБА_1 проходила у березні

2010 року, тоді як законодавством встановлено періодичність її проведення раз на 5 років, відповідач мав право ставити питання про проходження позивачем чергової атестації. Крім того, за результатами проведення службового розслідування встановлено, що ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді, що надає право керівникові закладу ставити питання про дострокову атестацію, а відтак суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 про скасування наказу про відсторонення її від роботи.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди скасовано з посиланням на те, що стягнення грошових сум за вказаними вимогами має здійснюватися за рахунок фонду заробітної плати Міжгірської районної лікарні, яку не було залучено до участі у справі як співвідповідача.

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у серпні 2017 року, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована посиланням на невідповідність наказу про поновлення її на роботі рішенню Міжгірського районного суду Закарпатської області від 16 листопада 2016 року, оскільки її було поновлено на посаді медичної сестри Міжгірської районної лікарні, якої не існує в штатному розписі відповідача, тоді як раніше вона займала посаду сестри медичної стаціонару (палатної) відділення інтенсивної терапії та анестезіології Міжгірської районної лікарні. Наказ про поновлення відповідачем видано без урахування виправлень у виконавчому листі, що свідчить про невиконання відповідачем рішення суду, що підлягало негайному виконанню. Крім того суди не вирішили її вимогу про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 16 листопада 2016 року, не дослідили її посадову інструкцію, з якої убачається, що на займаній нею посаді може працювати особа без кваліфікаційної категорії, що виключає обов'язковість проходження атестації. З 29 березня 2015 року і до звільнення з роботи вона продовжувала працювати на посаді медичної сестри (палатної) відділення інтенсивної терапії та анестезіології Міжгірської районної лікарні без кваліфікаційної категорії. Відповідач запропонував їй пройти чергову атестацію, однак Положення про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою, затверджене наказом Міністерства охорони здоров'я від 23 листопада 2017 року № 742 не містить такого поняття, а також вимог щодо обов'язкового проходження атестації Незаконне відсторонення від роботи супроводжувалося невиплатою їй заробітної плати, незважаючи на те, що таке питання в оспорюваному наказі не вирішувалося, а відтак фактично мав місце вимушений прогул, який підлягає оплаті. Законодавством чітко передбачені випадки, за умови яких працівник може бути відсторонений від роботи, однак такі обставини як небажання пройти атестацію на присвоєння (підтвердження) категорії та неподання до атестаційної комісії документів, які входять до атестаційної справи, не є підставою для відсторонення від роботи. Помилковим вважала і висновок апеляційного суду про необхідність пред'явлення позовних вимог до Міжгірської районної лікарні, оскільки органом, якому надано право на прийняття та звільнення її з роботи є Сектор охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації.

У вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшов відзив Сектору охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації на касаційну скаргу, у якому заявник просив рішення Апеляційного суду Закарпатської області

від 19 липня 2017 року залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Відзив мотивований тим, що наказ про поновлення позивача на роботі відповідає резолютивній частині судового рішення, на підставі якого її було поновлено на роботі. У трудову книжку внесено запис, у якому повністю зазначено посаду ОСОБА_1 - сестра медичного стаціонару (палатна) відділення інтенсивної терапії та анестезіології Міжгірської районної лікарні. У посадовій інструкції ОСОБА_1 передбачено, що вона зобов'язана проходити атестацію на присвоєння чергової кваліфікаційної категорії, чим спростовуються її посилання на відсутність такого обов'язку. При цьому, не передбачено перебування на посаді позивача без будь-якої кваліфікаціної категорії. Необхідність проведення атестації також була зумовлена наявністю суттєвих недоліків у виконанні функціональних обов'язків ОСОБА_1, що встановлено за результатами службового розслідування. Законом України "Про професійний розвиток працівників" (4312-17) визначено, що підтвердження кваліфікації працівника проводиться шляхом атестації, однак позивач визнала у своїх апеляційній/касаційній скаргах відсутність бажання проходити атестацію, яка є обов'язковою. Внаслідок неналежного виконання

ОСОБА_1 обов'язків медичної сестри виникали неодноразові випадки, що призводили до тяжких наслідків, зокрема по одному з них триває кримінальне провадження. Саме з метою захисту пацієнтів Міжгірської районної лікарні ОСОБА_1 була відсторонено від роботи. Оскільки відсторонення було проведено відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема внаслідок не проходження нею навчання, суд правильно застосував статтю 46 КЗпП України, якою керувався відповідач здійснюючи відсторонення ОСОБА_2 від роботи. Оплата праці не проводилась, оскільки позивач будь-якої роботи не виконувала. Правильними вважав і висновки апеляційного суду про необхідність залучення до участі у справі співвідповідачем Міжгірську районну лікарню, оскільки саме з її фонду заробітної плати позивачеві виплачувалась заробітна плата.

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України (1618-15) ), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

30 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судами установлено, що ОСОБА_1 працювала у відповідача сестрою медичною (палатною) стаціонару відділення інтенсивної терапії та анестезіології Міжгірської районної лікарні з 25 червня 2001 року.

Наказом Сектору охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації від 14 липня 2016 року № 426-к ОСОБА_1 звільнена з роботи за систематичне невиконання нею без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України.

Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області

від 16 листопада 2016 року (справа № 302/701/16-ц) поновлено

ОСОБА_1 на попередній роботі - медичною сестрою Міжгірської районної лікарні та стягнуто з Сектору охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації середній заробіток за час вимушеного прогулу без врахування загальнообов'язкових платежів з 15 липня 2016 року по

16 листопада 2016 року у розмірі 6 768, 67 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Наказом Сектору охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації від 24 листопада 2016 року № 580-к ОСОБА_1 поновлена на попередній посаді медичної сестри Міжгірської районної лікарні з

17 листопада 2016 року з виплатою їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу на виконання зазначеного вище рішення суду.

Відповідно до наказу Сектору охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації від 25 листопада 2016 року № 110-0 відсторонено ОСОБА_1 від роботи з 25 листопада 2016 року, у зв'язку з не проходженням нею чергової атестації. Надано термін для проходження чергової атестації до 26 листопада 2016 року.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 21 лютого 2017 року скасовано рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області

від 16 листопада 2016 року та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Наказом Сектору охорони здоров'я Міжгірської районнної державної адміністрації від 06 березня 2017 року скасовано наказ від 24 листопада

2016 року № 580-к про поновлення ОСОБА_1 на роботі, про що внесено відповідний запис у її трудову книжку.

Перевіряючи доводи заявника щодо незаконності рішення судів попередніх інстанцій в частині невиконання відповідачем рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 16 листопада 2016 року щодо поновлення її на роботі, Верховний Суд зазначає наступне.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню (стаття 235 КЗпП України).

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.

Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою- підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

24 листопада 2016 року відповідач видав наказ про поновлення

ОСОБА_1 на попередній посаді медичної сестри Міжгірської районної лікарні з 17 листопада 2016 року, а також внесено в трудову книжку запис, у якому посаду ОСОБА_1 зазначено як сестра медична (палатна) стаціонару відділення інтенсивної терапії та анестезіології Міжгірської районної лікарі.

Наведені обставини свідчать про те, що відповідач належним чином та у встановлені законом строк виконав рішення суду про поновлення

ОСОБА_1 на роботі на тій посаді, яку вона обіймала до її звільнення з наступного дня після ухвалення судового рішення про поновлення її на роботі, а саме по собі зазначення в наказі про поновлення на посаді "медична сестра Міжгірської районної лікарні", а не "сестра медична стаціонару відділення інтенсивної терапії та анестезіології Міжгірської районної лікарні" не свідчить про не виконання судового рішення. Зміст зазначеного наказу відповідає резолютивній частині рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 16 листопада 2016 року.

Ураховуючи наведене, суди обгрунтовано відмовили у задоволенні вимог ОСОБА_1 про скасування наказу про поновлення на роботі.

Щодо законності та обгрунтованості рішення судів попередніх інстанцій щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу Сектора охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації про відсторонення її від роботи.

Підставою для видачі наказу № 110-0 від 25 листопада 2016 року зазначено не проходження ОСОБА_1 чергової атестації.

Атестація працівників - процедура оцінки професійного рівня працівників кваліфікаційним вимогам і посадовим обов'язкам, проведення оцінки їх професійного рівня.

Підтвердження кваліфікації працівників - процедура визначення відповідності професійних знань, умінь і навичок працівників установленим законодавством вимогам і посадовим обов'язкам, проведення оцінки їх професійного рівня шляхом атестації.

Зазначені поняття визначені у статті 1 Закону України "Про професійний розвиток працівників".

Відповідно до пункту 1.1 Положення про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України 23 листопада 2007 року № 742 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 грудня 2007 року за № 1368/14635 (z1368-07) (далі - Положення), атестація молодших спеціалістів з медичною освітою проводиться з метою підвищення їх кваліфікації, професійного рівня, вона спрямована на вдосконалення та поліпшення якості медичного обслуговування населення.

Основним завданням атестації молодших спеціалістів з медичною освітою є визначення обсягу знань, практичних навиків, ступеня володіння ними, застосування в професійній діяльності, своєчасного підвищення кваліфікації фахівців та вирішення питань щодо подальшого їх використання (пункт 1.2 Положення).

За змістом пункту 1.4 Положення установлюється два види атестації молодших спеціалістів з медичною освітою: атестація на присвоєння кваліфікаційної категорії; атестація на підтвердження кваліфікаційної категорії.

Відповідно до пункту 1.8 Положення атестація молодших спеціалістів з медичною освітою здійснюється один раз на п'ять років. За бажанням фахівця при наявності необхідного стажу роботи атестація на присвоєння (підтвердження) кваліфікаційної категорії може бути проведена і через менший строк, але не раніше ніж через рік з моменту попередньої атестації. У разі позачергової атестації термін наступної атестації встановлюється через 5 років.

Відповідно до пункту 2.12 Посадової інструкції сестри медичної стаціонару (палатної) відділення інтенсивної терапії та анестезіології ОСОБА_1

(далі - Посадова інструкція), медична стаціонару постійно удосконалює свій професійний рівень, періодично у встановленому порядку проходить атестацію на присвоєння чергової кваліфікаційної категорії.

Розділом 6 Посадової інструкції передбачено кваліфікаційні вимоги, а саме: сестра медична стаціонару (палатна) вищої категорії, сестра медична стаціонару (палатна) І кваліфікаційної категорії, сестра медична стаціонару (палатна) ІІ категорії.

Вказаним розділом не передбачена можливість обіймати посаду медичної сестри стаціонару (палатної) відділу інтенсивної терапії та анестезіології без наявності будь-якої з визначених вище категорій, а тому висновки суду апеляційної інстанції про необхідність проходження атестації узгоджуються як з вимогами чинного законодавства, так і локальними документами, яких зобов'язана дотримуватись позивач, перебуваючи у трудових відносинах з Міжгірською районною лікарнею.

Суди встановили, що 29 березня 2010 року ОСОБА_1 було присвоєно вищу кваліфікаційну категорію за спеціальністю "сестринська справа", відтак ставити питання про проходження наступної атестації роботодавець мав право починаючи з 29 березня 2015 року.

Крім того, наказом Сектору охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації від 12 жовтня 2015 року № 90-о утворено комісію для проведення службового розслідування щодо розгляду фактів порушення функціональних обов'язків та невідповідності займаній посаді медичної сестри стаціонару відділення інтенсивної терапії та анестезіології

ОСОБА_1

За результатами проведення службового розслідування складено акт

від 30 листопада 2015 року, у якому зазначено про суттєві недоліки, виявленні під час виконання ОСОБА_1 своїх функціональних обов'язків та рекомендовано провести атестацію до кінця 2015 року.

Пунктом 3.7 Положення передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання ) фахівцем прав та обов'язків, визначених посадовою інструкцією, може проводитися його дострокова атестація.

Наведена норма свідчить про наявність у роботодавця права ставити питання про проходження дострокової атестації до спливу 5 років з моменту проходження попередньої атестації з метою підтвердження наявної у працівника категорії.

Таким чином, апеляційний суд, урахувавши посаду, яку обіймає позивач та вимоги до неї, спеціальні нормативно-правові акти, якими врегульовано спірні правовідносини, дійшов законного та обгрунтованого висновку про наявність у роботодавця права ставити питання про проходження ОСОБА_1 атестації для підтвердження наявної у неї категорії.

Доводи касаційної скарги про безпідставність таких вимог не знайшли свого підтвердження, оскільки в даному випадку слід ураховувати кваліфікаційні вимоги, які є обов'язковими для перебування на посаді, яку обіймає позивач, серед яких обов'яковим є наявність однієї з трьох категорій та окремо визначена необхідність проходження атестації.

Разом з тим, з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відсторонення ОСОБА_1 від роботи, не можна погодитись з огляду на таке.

Відповідно до статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Таким чином, відсторонення особи від роботи можливе за наявності передбачених законодавством обставин, які прямо вказані в нормативно-правовому акті. Не проходження атестації не може мати наслідком відсторонення медичної сестри від виконання її посадових обов'язків, оскільки така підстава не передбачена ані приписами КЗпП (322-08) України, ані іншим спеціальним законодавством.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Ураховуючи, що при вирішенні позовних вимог ОСОБА_1 про незаконність відсторонення її від роботи, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, і для ухвалення в цій частині нового судового рішення не вимагається збирання та дослідження нових доказів чи їх оцінки, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу Сектора охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації

від 25 листопада 2016 року № 110-о "Про відсторонення від роботи

ОСОБА_1" та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення позову.

Щодо вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період відсторонення ОСОБА_1 від роботи та відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд дійшов законного та обгрунтованого висновку, що рішення суду першої в цій частині підлягає скасуванню у зв'язку з не залученням до участі у справі належного відповідача - Міжгірської районної лікарні Закарпатської області, з фонду заробітної плати якої можливе стягнення грошових сум за зазначеними вимогами.

Так, відповідно до пункту 2 Положення про Сектор охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації, сектор є структурним підрозділом районної державної адміністрації, що утворюється головою районної державної адміністрації, є підзвітним голові районної державної адміністрації та Управлінню охорони здоров'я облдержадміністрації.

Одним з основних завдань Сектору визначено керівництво установами та організаціями галузі охорони здоров'я (заклад охорони здоров'я), що належать до сфери управління районної державної адміністрації, організація їх матеріально-фінансового забезпечення та координації їх діяльності.

Пунктами 2, 12, 13, 14, 15, 16 Положення про Сектор охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації передбачено такі завдання: сприяє кадровому забезпеченню закладів охорони здоров'я, організовує в установленому порядку роботу з підвищення кваліфікації та атестації медичних працівників; здійснює фінансування закладів охорони здоров'я, що утримуються за рахунок коштів районного бюджету, контролює ефективне використання ними фінансових, матеріальних і трудових ресурсів; як головний розпорядник бюджетних коштів розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх місцевому фінансовому органу; виступає замовником медичних послуг та виступає розпорядником бюджетних коштів на території Міжгірського району; здійснює безпосереднє фінансування та бухгалтерський і статистичних облік по всіх медичних закладах району; контролює ефективність роботи медичних закладів району, використання ними матеріальних і трудових ресурсів.

Відповідно до розділу 1 (Загальні положення) та розділу 5 (Майно та фінанси) Статуту Міжгірської районної лікарні - Районна лікарня є юридичною особою, і несе відповідальність в межах належного їй майна, яке відображається в самостійному балансі лікарні. Уповноваженим органом управління лікарні є відділ охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації (розділ 4 Статуту), який здійснює фінансування лікарні, затверджує кошторис, призначає та звільняє директора лікарні, головного лікаря, а також інших працівників лікарні.

З наведеного слідує, що Сектор охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації є лише уповноваженим органом управління лікарні, розпорядником бюджетних коштів та здійснює контроль за їх використанням закладами охорони здоров'я Мііжгірського району, в тому числі і Міжгірської районної лікарні, з фонду оплати праці якої позивач отримувала заробітну плату.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 19 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 19 липня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Сектору охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування наказу Сектору охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації від 25 листопада 2016 року

№ 110-о "Про відсторонення від роботи ОСОБА_1" скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Визнати незаконним та скасувати наказ Сектору охорони здоров'я Міжгірської районної державної адміністрації від 25 листопада 2016 року № 110-о "Про відсторонення від роботи ОСОБА_1".

В іншій частині рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 19 травня 2017 року (в незміненій після апеляційного перегляду) та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 19 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

О.В. Ступак

Г. І. Усик