розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Полтваобленерго" на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 03 жовтня 2017 року у складі колегії суддів Хіль Л. М., Лобова О. А., Мартєва С. Ю.,

У жовтні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго" (далі - ПАТ "Полтаваобленерго") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної товариству працівником під час виконання трудових обов'язків. Просив стягнути з відповідача матеріальну шкоду в межах середнього місячного заробітку в сумі 4 818,68 грн, заподіяну ним під час виконання трудових обов'язків, а також судові витрати.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_3 з 12 серпня 2004 року працював на посаді юрисконсульта юридичної групи ПФ ВАТ "Полтаваобленерго". З 22 вересня 2008 року його переведено на посаду юрисконсульта 2 категорії юридичної групи ПФ ВАТ "Полтаваобленерго". З 04 липня 2011 року його переведено на посаду юрисконсульта 1 категорії юридичної групи ПФ міських електромереж "Полтаваобленерго".

ОСОБА_3 належним чином свої обов'язки не виконував, як наслідок товариству завдано матеріальну шкоду, яка полягала в неподанні позовних заяв до суду, незважаючи на те, що матеріали для подання позовів ним отримувались під розпис у журналі про реєстрації актів про порушення правил користування електричною енергією, в результаті чого було пропущено строки позовної давності, а товариству завдано матеріальну шкоду; в неотриманні наказів та виконавчих листів та не поданні їх до виконавчої служби, отже, пропущено строки для подання їх на стягнення.

За останні роки роботи ОСОБА_3 неодноразово проводились перевірки та вказувалось на недоліки в роботі. Розпорядженням начальника ПФ міських електромереж ПАТ "Полтаваобленерго" від 10 вересня 2015 року № 770 зобов'язано ОСОБА_3 у строк до 16:00 год. 10 вересня 2015 року передати керівнику юридичної групи Олійнику О.Ю. всі матеріали судових проваджень за позовами ПАТ "Полтаваобленерго" та до товариства, вказане розпорядження виконано не було. Відповідно до акта від 25 вересня 2015 року передано лише чотири справи, а тому виникла необхідність у проведенні перевірки та організації звернень за наданням інформації до районних судів та виконавчої служби м. Полтави.

У результаті останньої проведеної перевірки та отриманої інформації підтверджено, що внаслідок не подання матеріалів у 28 справах до суду товариству заподіяно шкоду у розмірі 108 913,70 грн; в результаті неотримання виконавчих листів у дев'яти справах та не подання їх до виконавчої служби - у розмір 37 566,71 грн.

За результатами останньої перевірки було встановлено, що у зв'язку з неналежним виконанням своїх посадових обов'язків юрисконсультом ОСОБА_3 товариству заподіяно матеріальну шкоду у розмірі 146 480,41 грн.

Заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2016 року позов ПАТ "Полтаваобленерго" до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної товариству працівником під час виконання трудових обов'язків, задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Полтаваобленерго" матеріальну шкоду в межах середньомісячного заробітку в сумі 4 818,68 грн та 1 378,00 грн судового збору, а всього 6 196,68 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що матеріалами справи доведено, що ОСОБА_3 заподіяно підприємству пряму дійсну шкоду у визначеному розмірі.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 06 липня 2017 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 03 жовтня 2017 року, заочне рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 23 грудня 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано недоведеністю обставин, викладених у позовній заяві ПАТ "Полтаваобленерго", невідповідністю висновків суду першої інстанції обставинам справи щодо заподіяння відповідачем прямої дійсної шкоди позивачу, а також пропуску позивачем однорічного строку звернення до суду за захистом свого порушеного права, що обумовлює неправильне застосування судом першої інстанції матеріального права та порушення норм процесуального права.

У жовтні 2017 року ПАТ "Полтаваобленерго" звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Апеляційного суду Полтавської області від 03 жовтня 2017 року, та залишити в силі рішення Октябрського районного суду м. Полтава від 23 грудня 2016 року.

08 грудня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПАТ "Полтаваобленерго".

24 травня 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) , у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційну скаргу ПАТ "Полтаваобленерго" мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції помилково вказав, що ОСОБА_3 не був посадовою особою підприємства та до нього не може бути застосоване положення статті 132 КЗпП України щодо матеріальної відповідальності у розмірі середньомісячного заробітку працівника. У матеріалах справи містяться документи, які підтверджують неодноразове порушення відповідачем норм внутрішнього - трудового розпорядку та посадової інструкції працівника, що зафіксовано відповідними письмовими документами.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що накази про притягнення до дисциплінарної відповідальності відповідача, на скасування яких посилається суд апеляційної інстанції, є предметом розгляду в іншому судовому провадженні, яке щодо одного з наказів не закінчено, тому такі обставини не можуть братися до уваги при розгляді вказаного спору по суті, зважаючи, що ці накази стосувалися інших порушень відповідачем трудової дисципліни.

Суд апеляційної інстанції неправомірно вказав, що підприємством пропущено річний строк звернення до суду.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ПАТ "Полтаваобленерго" підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_3 з 12 серпня 2004 року працював у ПФ міських електромереж ПАТ "Полтаваобленерго" на посаді юрисконсульта, а з 04 липня 2011 року по 28 жовтня 2015 рік - на посаді юрисконсульта 1 категорії, з покладенням на нього відповідних трудових обов'язків, визначених у Посадовій інструкції № 7201-П (а. с. 5, 6-8).

З тексту наказу ПАТ "Полтаваобленерго" від 28 жовтня 2015 року № 340-к встановлено, що позивач дізнався про порушення відповідачем трудової дисципліни, що призвело до завдання підприємству матеріальної шкоди.

Згідно з наказом ПАТ "Полтаваобленерго" від 28 жовтня 2015 року за № 340-к ОСОБА_3 звільнено з роботи з 28 жовтня 2015 року на підставі пунктів 3, 4 частини першої статті 40 КЗпП України (а. с. 10-11).

Згідно з наказом ПАТ "Полтаваобленерно" від 29 травня 2015 року № 06-П до юрисконсульта 1 категорії ОСОБА_3, за систематичне неналежне виконання посадових обов'язків, покладених на нього трудовим договором та згідно з наказом від 09 червня 2015 року № 07-11 за відсутність на роботі без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня застосовані заходи дисциплінарного стягнення (догани) (а.с.10, 11).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що накази від 29 травня 2015 року та 09 червня 2015 року № 6-П та № 7-П відповідно скасовані в судовому порядку рішенням Ленінського районного суду від 13 вересня 2016 року.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 30 січня 2017 року рішення суду першої інстанції змінено в частині стягнення з ПАТ "Полтаваобленерго" на користь ОСОБА_3 відшкодування моральної шкоди з 10 000,00 грн до 5000,00 грн, у частині скасування вищевказаних наказів рішення залишено без змін.

Статтею 138 КЗпП України встановлено, що для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

Згідно із статтею 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Пунктом 1 частини першої статті 134 КЗпП України передбачено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріалами справи не доведено причинно-наслідковий зв'язок між діянням позивача та завданою ним шкодою. Водночас апеляційний суд зазначив, що для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду про стягнення з працівника матеріальної шкоди, завданої підприємству, організації, установі встановлюється строк в один рік з дня виявлення, завданої працівником шкоди.

Відповідно до статті 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві

Апеляційний суд зазначив, що відповідач не був посадовою особою ПАТ "Полтаваобленерго", водночас у рішенні зазначено, що суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин положення статті 132 КЗпП України.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить із встановлених апеляційним судом обставин та висновку суду про недоведеність позовних вимог та зауважує, що посилання апеляційного суду щодо застосування статті 132 КЗпП України не впливає на висновок суду про відмову в позові через недоведеність позовних вимог.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Серявін та інші проти України" (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із судовим рішенням суду апеляційної інстанції та встановленим ним обставинами справи, проте не спростовують висновки суду апеляційної інстанції.

Водночас Верховний Суд виходить з того, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів (частини перша та друга статті 3 ЦПК України 2004 року). Встановивши у трудовому спорі, що строк для звернення з позовом (стаття 233 КЗпП України) пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та ухваливши нове рішення, суд апеляційної інстанції відмовив у позові одночасно з двох підстав: через недоведеність позовних вимог та сплив однорічного строку звернення до суду. Отже, судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права.

Згідно частини третьої статті 400 ЦПК України суд необмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини першої, четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на викладене, оскаржуване рішення апеляційного суду необхідно змінити, виключивши з його мотивувальної частини посилання на відмову в позові за спливом однорічного строку для звернення до суду ПАТ "Полтаваобленерго" за захистом порушеного права. В іншій частині рішення суду необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Полтваобленерго" задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 03 жовтня 2017 року змінити, виключивши з його мотивувальної частини посилання на пропуск строку звернення до суду як на підставу відмови в позові.