розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційні скарги Управління майном комунальної власності м. Полтави таПолтавської міської ради на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 29 червня 2016 року у складі колегії суддів: Винниченка Ю. М., Карпушина Г. Л., Корнієнка В. І.,

У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом доУправління майном комунальної власності м. Полтави, територіальної громади в особі Полтавської міської ради про визнання членом сім'ї наймача та права користування житлом.

В обгрунтування позову зазначив, що його рідний дядько ОСОБА_4 проживав, був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 та був наймачем вказаної квартири. ОСОБА_4 був ліквідатором аварії на Чорнобильській атомній електростанції другої категорії, хворів та не працював. Дітей та дружини у ОСОБА_4 не було, а оскільки він потребував допомоги у побуті внаслідок фізичної слабкості, тому запропонував позивачу переїхати до нього жити. З початку 2007 року позивач проживав у рідного дядька у спірній квартирі за вказаною адресою, вони мали спільний бюджет та вели спільний побут. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 помер. Матір позивача займалася організацією його похованням та поминанням, сплативши відповідні витрати.

Після смерті дядька позивач продовжував проживати у вказаній квартирі та підтримував її в належному стані, проводив поточні ремонтні роботи та сплачував комунальні послуги.

З огляду на вказане ОСОБА_3 просив визнати його членом сім'ї ОСОБА_4, визнати за ним право користування спірним жилим приміщенням та визнати його наймачем вказаної квартири.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 10 травня 2016 року в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що суду не надано доказів того, що позивач з ОСОБА_4 мали спільний бюджет, вели спільний побут, між ними досягнуто згоди на вселення позивача у спірне жиле приміщення.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 29 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 10 травня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано ОСОБА_3 членом сім'ї ОСОБА_4 Визнано право ОСОБА_3 на користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1. Визнано ОСОБА_3 наймачем квартири за вказаною адресою.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновки суду першої інстанції, що довідки з дитячого садка та лікарні стосуються періоду після смерті квартиронаймача, а до компетенції відділу кадрів не входять повноваження на встановлення місця проживання особи, суд розцінив критично, оскільки у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт заперечення померлого квартиронаймача на вселення до спірного житла його племінника. Свідки у судовому засіданні підтвердили, що ОСОБА_4останні роки свого життя хворів, внаслідок чого потребував сторонньої допомоги, а саме: у придбанні продуктів споживання, ліків та іншу допомогу, яку і надавав позивач. З довідки поліклініки Першої міської клінічної лікарні вбачається, що у 2008 році, а саме у грудні місяці, ОСОБА_3 проживав у спірній квартирі.

У липні 2016 року Управління майном комунальної власності м. Полтави таПолтавська міська рада звернулися до суду з касаційними скаргами, у яких просять скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

12 вересня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами Управління майном комунальної власності м. Полтави таПолтавської міської ради.

У листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ОСОБА_3 на касаційні скарги Управління майном комунальної власності м. Полтави таПолтавської міської ради.

08 грудня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ призначено вказану справу до розгляду.

У січні 2018 року вказану цивільну справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційні скарги мотивовано тим, що питання щодо набуття позивачем права користування квартирою державного житлового фонду не виносилося на розгляд громадської комісії з житлових питань при Виконавчому комітеті Полтавської міської ради.

Померлий ОСОБА_4 у займане ним жиле приміщення ОСОБА_3 не вселяв.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_4 мав намір або бажання вселити позивача до спірного жилого приміщення.

Згідно з копією паспорта ОСОБА_3 він проживає у будинку АДРЕСА_2, тобто за позивачем збережено право користування іншим жилим приміщенням.

Позивач у позовній заяві стверджує, що з початку 2007 року проживає у спірній квартирі ОСОБА_4, однак надав до Апеляційного суду Полтавської області довідку Новосанжарської сільської ради від 23 червня 2016 року, згідно з якою ОСОБА_3 проживає та зареєстрований у АДРЕСА_2.

Заперечення мотивовано тим, що наявність або відсутність прописки сама по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживає або вселилася як член сім'ї наймача житла.

Касаційні скарги ґрунтуються на формальних міркуваннях, які не підтверджені належними доказами.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційних скарг з огляду на таке.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1належить до державного житлового фонду та перебуває на балансі Комунального підприємства "ЖЕО № 2". Квартиронаймачем значиться ОСОБА_4, який був зареєстрований у спірній квартирі, ІНФОРМАЦІЯ_4 помер.

Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт заперечення померлого квартиронаймача на вселення до спірного житла його племінника. Свідки у судовому засіданні підтвердили, що ОСОБА_4 останні роки свого життя хворів, внаслідок чого потребував сторонньої допомоги, а саме: у придбанні продуктів споживання, ліків та іншу допомогу, яку і надавав позивач. З довідки поліклініки Першої міської клінічної лікарні вбачається, що у 2008 році, а самеугрудні місяці, ОСОБА_3проживав за у спірній квартирі.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками апеляційного суду, з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК Української РСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом статті 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Як встановлено судом першої інстанції, суду не надано доказів того, що позивач разом зОСОБА_4 мали спільний бюджет, вели спільний побут, чи між ними досягнуто згоди на вселення у спірне жиле приміщення.

Суд першої інстанції надав оцінку доказам у справі та зазначив таке.

Довідка з дитячого садка про те, що дочка позивача відвідує дитячий заклад та мешкає у спірній квартирі не свідчить про те, що дитина постійно проживала разом з батьком за спірною адресою. Довідка дитячої міської клінічної лікарні свідчить про те, що дитина обслуговується у лікарні з 01 жовтня 2012 року, а садок відвідує з 01 вересня 2011 року, тобто після смерті ОСОБА_4 Довідка з місця роботи позивача про те, що він з 01 лютого 2007 року постійно проживає у спірній квартирі не є беззаперечним доказом, що ОСОБА_3 був членом сім'ї померлого ОСОБА_4 та мав з ним спільний бюджет. До компетенції відділу кадрів Комунального підприємства "Полтававодоканал" не входить перевірка факта місця проживання особи, не має повноважень на встановлення місця проживання особи, а відповідні записи здійснено зі слів позивача.

Суд першої інстанції з урахуванням установлених обставин у справі, надавши належну оцінку доказам у їх сукупності, перевіривши доводи сторін, виходив з того, що позивачем не доведено наявність згоди ОСОБА_4 на вселення позивача до спірного житла, обумовлення угоди між ними певного порядку користування жилим приміщенням, що спірне приміщення є постійним місцем проживання ОСОБА_3, а також, що останній з наймачем ОСОБА_4 вів спільне господарство.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову ОСОБА_3, апеляційний суд не спростував висновки суду першої інстанції про відмову в позові з підстав його недоведеності, обмежившись зазначенням про те, що суд критично оцінив доводи суду першої інстанції, та фактично обґрунтував задоволення позову на показаннях свідків та довідці поліклініки Першої міської клінічної лікарні, в якій зазначено, що у 2008 році, а саме у грудні місяці, ОСОБА_3 проживав у спірній квартирі.

Апеляційний суд взяв до уваги надані позивачем довідки з дитячого садка та міської клінічної лікарні, датовані 2011 та 2012 роками, тобто після смерті ОСОБА_4

Поза увагою апеляційного суду залишилося те, що при вирішенні спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати тривалість постійного проживання позивача з ОСОБА_4 до його смерті, чи була квартира постійним місцем проживання для позивача, чи вели особи спільне господарство. Апеляційний суд не взяв до уваги, що надані позивачем докази, зокрема, датовані довідки після смерті ОСОБА_4, не мають правового значення для вирішення вказаної справи з урахуванням предмета і підстав позову.

Верховний Суд виходить з того, що суд апеляційної інстанції здійснив безпідставну переоцінку доказів у справі без належного на те мотивування та обґрунтування.

Суд першої інстанції такі обставини з'ясував та надав їм правову оцінку. Апеляційний суд не навів переконливі аргументи на спростування таких висновків.

Суд апеляційної інстанції не спростував висновків суду першої інстанції про відмову в позові у зв'язку з його недоведеністю, тому безпідставно скасував рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 10 травня 2016 року, яке ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, тому його необхідно скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.