відповідачі: Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Науково-дослідний експертно-криміналістичний центр при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Київській області,

треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Головне управління Державної казначейської служби України в Київській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 червня 2016 року у складі судді Кривов'яза А. П. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Українець Л. Д. Шебуєвої В. А.,

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (далі - ГУ МВС України в Київській області), Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (далі - НДЕКЦ ГУ МВС України в Київській області), треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві (далі - ГУ ДКС в м. Києві), Головне управління Державної казначейської служби України в Київській області (далі - ГУ ДКС в Київській області), про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що 11 жовтня 2005 року вона призначена на посаду бухгалтера НДЕКЦ ГУ МВС України в Київській області відповідно до наказу ГУ МВС України в Київській області від 12 грудня 2005 року № 298 о/с. Згідно з наказом ГУ МВС України в Київській області від 06 листопада 2015 року № 591 о/с на підставі пункту 8 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) та пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України їїзвільнено у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, скороченням чисельності або штату працівників.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14червня 2016 року позов задоволено частково. Наказ ГУ МВС України в Київській області від 06 листопада 2015 року № 591 о/с в частині звільнення ОСОБА_3визнано незаконним. Поновлено ОСОБА_3на роботі в НДЕКЦ при ГУ МВС України в Київській області з 06 листопада 2015 року. Стягнуто з НДЕКЦ при ГУ МВС України в Київській області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 10 533,60 грн та 1 000,00 грнна відшкодування моральноїшкоди. Рішення у частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 2 050,00 грн допущено до негайного виконання. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивача звільнено з роботи з порушенням трудового законодавства, тому вимоги є обґрунтованими.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 14 вересня 2016 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 червня 2016 року скасовано в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 10 533,60 грн та у частині стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 2 050,00 грн, що допущено до негайного виконання. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про незаконне звільнення позивача у період перебування її у відпустці для догляду за дитиною, що суперечить вимогам трудового законодавства. Позивач прийнята на роботу на посаду бухгалтера, не є працівником міліції, тому під час її звільнення неправомірно застосовано норми Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) . Посилання відповідача на помилковість виданого наказу є необгрунтованими, оскільки на день звільнення позивача наказ скасовано не було, зміни до нього не вносилися.

У жовтні 2016 року НДЕКЦ ГУ МВС України в Київській області звернулося до суду з касаційною скаргою на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 вересня 2016 року, в якій просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

25 листопада 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою НДЕКЦ ГУ МВС України в Київській області.

10 квітня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу призначено до судового розгляду.

31 січня 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційна скарга мотивована тим, що звільнення з підстав зазначених у пунктах 1, 2, 6 частини першої статті 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу. Судами не взято до уваги, що позивачем проігноровано вимогу відповідача з'явитися до НДЕКЦ ГУ МВС України в Київській області.

Відповідно до частини першої статті 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому підприємстві, в установі, організації допускається тільки за письмовою згодою працівника, можливість запропонувати позивачу всі наявні на той час вакантні посади була відсутня. Нез'явлення позивача до НДЕКЦ ГУ МВС України в Київській області свідчить про відмову від переведення.

Наказом ГУ МВС України в Київській області від 29 червня 2016 року № 32 о/с позивача поновлено на роботі в НДЕКЦ ГУ МВС України в Київській області.

У касаційній скарзі заявник також посилається на докази, які підтверджують нововиявлені обставини. Апеляційний суд не задовольнив клопотання про приєднання та дослідження нових доказів.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд касаційної інстанції перевіряє правильне застосування судами норм матеріального права з урахуванням доводів касаційної скарги.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 11 жовтня 2005 року наказом ГУ МВС України в Київській області призначена на посаду бухгалтера НДЕКЦ ГУ МВС України в Київській області.

Згідно з наказом ГУ МВС України в Київській області від 23 грудня 2011 року № 1576 о/с позивач перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення дитиною трирічного віку з 13 грудня 2011 року по 14 серпня 2014 року.

Відповідно до наказу ГУ МВС України в Київській області від15 вересня 2014 року № 857 о/с ОСОБА_3 перебуває у відпустці для догляду за дитиною з 15серпня 2014 року по 14 вересня 2017 року.

Наказом ГУ МВС України в Київській області від 06 листопада 2015 року № 591 о/с ОСОБА_3 на підставі пункту 8 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) та пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України звільнено у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, ліквідацією, скороченням чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини першої статті 40, частин першої та третьої статті - 49-2 КЗпП України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті - 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Частиною третьою статті 184 КЗпП України передбачено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Частиною другою статті 36 КЗпП України передбачено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 03 листопада 2015 року № 1343 "Про затвердження Положення про Експертну службу Міністерства Внутрішніх Справ України" (z1390-15) відбулася не реорганізація (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) НДЕКЦ ГУ МВС України в Київській області, а змінилося його підпорядкування у зв'язку з ліквідацією відповідача ГУ МВС України в Київській області. Відповідач НДЕКЦ ГУ МВС України в Київській області залишився у складі системи Міністерства внутрішніх справ України, є в його прямому підпорядкуванні та продовжує виконувати свої повноваження.

Суд першої інстанції, встановивши порушення трудового законодавства під час звільнення ОСОБА_3, дійшов обґрунтованого висновку про поновлення позивача на роботі.

Доводи касаційної скарги на підтвердження вимог про скасування судових рішень були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та надано належну оцінку.

Доводи касаційної скарги щодо перегляду судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами є необґрунтованими, оскільки порядок подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами визначено статтею 425 ЦПК України.

Верховний Суд переглядає справу у касаційному порядку.

Отже, доводи касаційної скарги Верховним Судом є необґрунтованими та зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди із судовими рішеннями.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Серявін та інші проти України" (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).

Верховний Суд виклав мотиви відхилення касаційної скарги з урахуванням установлених судами обставин до доводів касаційної скарги.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення спору, тому судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Київській області залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 червня 2016 року у незмінній частині та рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 вересня 2016 року залишити без змін.