розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 січня 2016 року у складі судді Теслюка Д. Ю. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 10 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Зверхановської Л. Д., Цяцяка Р. П.,

У жовтні 2015 року Львівське міське комунальне підприємство "Львівтеплоенерго" (далі - ЛМКП "Львівтеплоенерго") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5, в якому просить з урахуванням уточнених позовних вимог від 17 грудня 2015 року стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за надані послуги з централізованого опалення в сумі 3 326,80 грн.

В обґрунтування позову зазначило, що з 01 липня 2014 року вважається укладеним договір приєднання про надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води між ЛМКП "Львівтеплоенерго", що є виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води у м. Львові (виконавець) та споживачами (власниками/ співвласниками/ балансоутримувачами) будинку, квартири, жилих приміщень у багатоквартирних будинках, будинках, спорудах, які приєднані до теплових мереж ЛМКП "Львівтеплоенерго", а також користувачами вищевказаних приміщень, квартир, або особами, зареєстрованими (прописаними) у таких приміщеннях, квартирах, будинках). Відповідачам, як мешканцям квартири АДРЕСА_1, надаються послуги з централізованого опалення, за які споживачі зобов'язані сплачувати на рахунок ЛМКП "Львівтеплоенерго", однак вони неналежно здійснюють оплату житлово-комунальних послуг, станом на 01 грудня 2015 року утворилась заборгованість за послуги з централізованого опалення в сумі 3 326,80 грн, яку позивач просить стягнути з відповідачів у судовому порядку.

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом до ЛМКП "Львівтеплоенерго" про захист прав споживачів, в якому просить зобов'язати директора ЛМКП "Львівтеплоенерго" укласти з нею договір на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 (630-2005-п) (далі - Правила), за формою та змістом затвердженими цією постановою типового договору істотними умовами, визначеними у статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"; визнати недійсними нарахування ЛМКП "Львівтеплоенерго" у сумі 3 326,80 грн та зобов'язати його списати їх з особового рахунку; визнати "повідомлення про нарахування" такими, що не відповідають статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" (996-14) .

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_3 зазначила, що договір приєднання ЛМКП "Львівтеплоенерго" про надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води, який пропонує укласти відповідач, не відповідає умовам типового договору та не відповідає чинному законодавству, зокрема статтям 21 і 62 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Правилам. У запропонованому відповідачем тексті договору є умови, які не передбачені у формі типового договору та у випадку підписання такого договору, споживач обмежений у своїх правах і в захисті інтересів при отриманні неякісних послуг, або неотриманні їх взагалі. У зв'язку із недосягненням згоди щодо умов договору на цей час договір про надання вказаних послуг є неукладеним. Вона зверталась до директора ЛМКП "Львівтеплоенерго" із заявами з проханням укласти договір на основі типового договору, проте їй було відмовлено. На сьогодні договірні відносини між сторонами відсутні та надання зі сторони відповідача будь-яких послуг проти її волі є незаконним відповідно до статті 203 ЦК України.

Відомості про нарахування та оплату послуг за центральне опалення не відповідають нормам чинного законодавства України, оскільки не вказано факт наявності приладу обліку теплової енергії, чим порушено пункти 12, 20 Правил, оскільки відповідач не вказує кількість спожитої теплової енергії, тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг, відсутня інформація про кількісні та якісні показники, вказано послуги відповідно до показів наявного приладу обліку теплової енергії, який встановлено на 3-4 під'їзди будинку АДРЕСА_1. Вказані відомості не відповідають статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", у якій зазначено обов'язкові вимоги до первинних та зведених облікових документів. Повідомлення на оплату житлово-комунальних послуг у вигляді, який використовує відповідач ЛМКП "Львівтеплоенерго", не передбачено жодним нормативно-правовим актом.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 27 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 10 серпня 2016 року, позов ЛМКП "Львівтеплоенерго" задоволено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_3, ОСОБА_5 на користь ЛМКП "Львівтеплоенерго" заборгованість за послуги з централізованого опалення в сумі 3 326,80 грн. У зустрічному позові ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено пиитання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що позивачем послуги з теплопостачання надавалися, від отримання таких послуг відповідачі не відмовлялися, твердження відповідачів про те, що такі послуги не надавалися, всупереч вимогам статей 10, 60 ЦПК України 2004 року, не доведено належними та допустимими доказами, а відсутність письмового договору про надання послуг з теплопостачання, не є підставою для відмови в позові.

Відмовляючи у зустрічному позові, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач звернулась із зустрічним позовом за захистом своїх прав у спосіб, що не передбачений законом, тому такі вимоги задоволенню не підлягають.

У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в первісному позові.

17 жовтня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3

27 березня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану справу призначено до судового розгляду.

У лютому2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідачі за первісним позовом ніколи не були споживачами теплової енергії, договору з енергопостачання між сторонами не укладено, оскільки потреби купляти теплову енергію ніколи не виникало, а відповідно до пункту 4 Правил користування тепловою енергією допускається на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією.

Задовольняючи зустрічний позов, суди першої та апеляційної інстанцій не навели мотиви, з яких вважали відсутніми факти, якими обґрунтовувалися заперечення, не дослідили, чи відповідає наданий позивачем розрахунок заборгованості Порядку.

Вирішуючи спір, суди не звернули увагу та не встановили, чи здійснює позивач передачу послуги з опалення відповідачу на відгалужені від стояків у межах нежилого приміщення відповідача, чи забезпечує позивач, як виконавець житлово-комунальної послуги, нормативну температуру повітря у помешканні відповідачів.

Положення договору ЛМКП "Львівтеплоенерго" суперечать чинному законодавству та містять суперечності.

Договору енергопостачання між позивачем та відповідачем не існує, тому згідно з положеннями статті 275 ГК України відпуск теплової енергії в цьому випадку від ЛМКП "Львівтеплоенерго" до відповідачів заборонено законом.

Суди не звернули уваги на заперечення відповідачів за первісним позовом та допустили як докази матеріали, які містять недостовірну інформацію.

У разі не укладення сторонами договору про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території позивач повинен довести надання таких послуг. Надані позивачем довідки про нарахування вартості послуг з утримання будинку та прибудинкової території не можуть бути прийняті судом як доказ надання послуг, оскільки ці довідки не підтверджують надання послуг та отримання їх відповідачем. У наданій ЛМКП "Львівтеплоенерго" "Інформації по об'єкту" матеріали не підписані представником покупця теплової енергії, тому вказані матеріали отримані з порушенням законодавства України.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачі є співвласниками квартири АДРЕСА_2, проживають та зареєстровані у вказаній квартирі, що підтверджується довідкою з місця проживання про склад сім'ї і прописку № 782, виданою ТзОВ "Стимул-Сихів" 17 червня 2015 року, й споживачами послуги з централізованого теплопостачання, які надає позивач ЛМКП "Львівтеплоенерго", на ім'я ОСОБА_3 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1.

Судами також встановлено, і це не заперечувалось сторонами у суді апеляційної інстанції, що між ними немає письмового договору щодо споживання та постачання теплової енергії.

Відповідно до пункту 1.1 договору приєднання "Про надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води" від 01 липня 2014 року ЛМКП "Львівтеплоенерго", як виконавець послуг, зобов'язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води (якщо конкретний будинок/приміщення фактично приєднані до мереж централізованого опалення та мереж гарячого водопостачання виконавця), а споживач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води за встановленими відповідними уповноваженими органами тарифами для відповідних категорій споживачів, у строки і на умовах, що передбачені цим договором приєднання.

Частиною першою статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон) встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 20 Закону споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 21 Закону виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Враховуючи наведене, обов'язок щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.

Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

У частині першій статті 19 Закону передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами Закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.

Відповідно до положень частини третьої статті 10, частин першої та четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доводи касаційної скарги щодо ненадання ЛМКП "Львівтеплоенерго" послуг з центрального опалення не заслуговують на увагу, оскільки надання вказаних послуг позивачем підтверджується інформацією вузла обліку теплової енергії №1373 щодо показників лічильника за період з 01 липня 2014 року по 01 грудня 2015 року та інформацією про лічильник (дата встановлення та дата повірки) про кількість днів подачі тепла за адресою: АДРЕСА_1

Судами встановлено, що з поданих ЛМКП "Львівтеплоенерго" відомостей про нарахування та оплату послуг із центрального опалення та постачання гарячої води у спірній квартирі вбачається, що відповідачі не здійснюють належним чином оплату за послуги з централізованого опалення, внаслідок чого станом на 01 грудня 2015 року виникла заборгованість в сумі 3 326,80 грн, яка підлягає солідарному стягненню з відповідачів, як споживачів вказаних послуг, на користь позивача.

Встановивши, що ЛМКП "Львівтеплоенерго" надає послуги з теплопостачання у спірній квартирі, співвласником якої є відповідачі, останні отримують вказані послуги і користуються ними, при цьому позивачі не надали доказів того, що зверталися до позивача щодо неналежності якісних чи кількісних параметрів отриманих житлово-комунальних послуг чи із заявами про відключення від централізованого опалення, суди дійшли обгрунтованого висновку про задоволення первісного позову.

Доводи касаційної скарги про те, що відомості про нарахування та оплату послуг з центрального опалення від 12 жовтня 2015 року та від 15 грудня 2015 року не є належними та допустимими доказами були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції, який надав їм оцінку, зазначив, що такі посилання є необгрунтованими, оскільки вказані відомості підписані директором та головним бухгалтером ЛМКП "Львівтеплоенерго", і містять інформацію щодо нарахування та оплати споживачами наданих послуг. Зазначена в них інформація підтверджується долученою в суді апеляційної інстанції відомістю про нарахування та оплату послуг з центрального опалення від 01 серпня 2016 року, яка підписана директором та бухгалтером, та завірена гербовою печаткою ЛМКП "Львівтеплоенерго".

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачі не виконали зобов'язання зі сплати наданих позивачем послуг, тому обгрунтованим є висновок, що зазначений розмір заборгованості за період з 01 липня 2014 року до 01 грудня 2015 року підлягає солідарному стягненню з відповідачів, як споживачів вказаних послуг, на користь ЛМКП "Львівтеплоенерго".

Доводи касаційної скарги про відсутність у представника ЛМКП "Львівтеплоенерго" ОСОБА_6 повноважень на представництво та пред'явлення позову від імені підприємства були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції, який правильно вказав, що оскільки таке представництво підтверджується довіреностями, які оформлені з врахуванням вимог статей 38, 40, частини третьої статті 42 ЦПК України 2004 року, довіреності передбачають представництво ОСОБА_6 інтересів підприємства в усіх судових, адміністративних та інших органах та установах України із зазначенням у них наданих повноважень, видані за підписом директора ЛМКП "Львівтеплоенерго" ОСОБА_7 з прикладенням гербової печатки з терміном дії до 10 грудня 2015 року та 31 грудня 2018 року, тому ОСОБА_6 вправі підписувати та подавати до суду позовну заяву від імені ЛМКП "Львівтеплоенерго".

Відповідно до статті 10 ЦПК України 2004 рокуцивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Верховний Суд також виходить з того, що вирішуючи зустрічні позовні вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача укласти договір на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води відповідно до Правил, у формі, за змістом та умовами, визначеними у статті 26 Закону, суди першої та апеляційної інстанцій правильно врахували ту обставину, що ЛМКП "Львівтеплоенерго" пропонувало ОСОБА_3 укласти договір та направляло їй проект договору від 01 липня 2014 року, який позивач не підписала та не повернула ЛМКП "Львівтеплоенерго".

З огляду на встановлені судами фактичні обставини та вказані вище положення закону, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач надав послуги з теплопостачання, від отримання таких послуг відповідачі не відмовлялися, а відсутність письмового договору про надання послуг з теплопостачання, не є підставою для відмови в позові, тому обгрунтовано задовольнили вимоги ЛМКП "Львівтеплоенерго".

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Згідно зі статтею 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати обставини та надавати оцінку доказам у справі.

З огляду на зазначене доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.