Постанова

Іменем України

05 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 341/1655/15-ц

провадження № 61-3849св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Приватне акціонерне товариство "СТМ",

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Виконавчий комітет Бурштинської міської ради Івано-Франківської області, Управління реєстраційних процедур Івано-Франківської міської ради в особі державного реєстратора СоловіяВолодимира Володимировича, Реєстраційна служба Галицької міської ради в особі Державного реєстратора Криси Маряна Семеновича,

третя особа - Бурштинська міська рада Івано-Франківської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "СТМ" на рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Малєєва А. Ю., Матківського Р. Й., Девляшевського В. А., та касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 14 вересня 2017 року у складі судді Мула О. Д. та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Малєєва А. Ю., Матківського Р. Й., Девляшевського В. А.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року Приватне акціонерне товариство "СТМ" (далі - ПрАТ "СТМ") звернулось до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - Бурштинська міська рада Івано-Франківської області, про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою, усунення перешкод у користуванні майном шляхом звільнення квартири та зняття з реєстраційного обліку місця постійного проживання та зобов'язання не чинити перешкоди в користуванні квартирою.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 03 березня 2015 року, яке набрало законної сили, визнано за ПрАТ "СТМ" право власності на квартиру АДРЕСА_1. Реєстраційною службою Галицького районного управління юстиції Івано-Франківської області 25 травня 2015 pоку ПрАТ "СТМ" видане свідоцтво про право власності на вказану квартиру та здійснено його державну реєстрацію. Проте відповідачі добровільно не звільняють займану ними квартиру, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Посилаючись на викладене, позивач просило визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1, усунути перешкоди в користуванні майном шляхом звільнення квартири та зняття з реєстраційного обліку місця постійного проживання та зобов'язати не чинити перешкоди в користуванні квартирою.

У січні 2016 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулися до суду із позовом до ПрАТ "СТМ", Виконавчого комітету Бурштинської міської ради Івано-Франківської області, Управління реєстраційних процедур Івано-Франківської міської ради в особі державного реєстратора СоловіяВ. В., Реєстраційної служби Галицької міської ради в особі Державного реєстратора Криси М. С., про визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування внесення його до державного реєстру речових прав, визнання незаконною та скасування державної реєстрації.

Свої позовні вимоги позивачі обґрунтовували тим, що у ПрАТ "СТМ" відсутнє право на отримання свідоцтва про право власності на нерухоме майно (квартиру АДРЕСА_1) з огляду на відсутність остаточного рішення у справі про визнання права власності станом на дату видачі спірного свідоцтва. Крім того, державним реєстратором порушені межі наданої законом компетенції при видачі цього свідоцтва.

Посилаючись на викладене, позивачі, з урахуванням уточнених вимог, просили визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, серії НОМЕР_1 від 25 лютого 2015 року, скасувати його внесення до Державного реєстру речових прав на це нерухоме майно запису № 582743026103, визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію Державного реєстратора реєстраційної служби Галицького районного управління юстиції Криси М. С. від 19 лютого 2016 року за № 13411581 про реєстрацію права власності на вказану квартиру за ПрАТ "СТМ".

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 14 вересня 2017 року позов ПрАТ "СТМ" задоволено. Визнано ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 Івано-Франківської області. Зобов'язано ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 усунути перешкоди ПрАТ "СТМ" у користуванні квартирою шляхом звільнення та зняття з реєстраційного обліку місця постійного проживання та зобов'язано ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 не чинити перешкоди ПрАТ "СТМ" у здійсненні права власності на квартиру.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що в судовому порядку скасовані рішення органів місцевого самоврядування, яким ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 виділена квартира АДРЕСА_1 та видано на неї свідоцтво про право власності. При цьому відповідачі не надали суду копій відповідних судових рішень про заборону вчинення дій, пов'язаних із державною реєстрацією речових прав, щодо вказаної квартири та будь-яких інших доказів на підтвердження факту порушення державним реєстратором вимог чинного законодавства при видачі ПрАТ "СТМ" оскарженого ними свідоцтва про право власності на нерухоме майно та здійснення державної реєстрації. Повноваження державного реєстратора Соловій В. В. здійснювати державну реєстрацію прав на нерухоме майно на території Галицького району Івано-Франківської області підтверджується наказом Головного територіального управлінням юстиції в Івано-Франківській області від 19 лютого 2015 року № 147/6 "Про виконання обов'язків".

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову ПрАТ "СТМ" скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволені позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині первісного позову ПрАТ "СТМ", суд апеляційної інстанції виходив із того, що в цій справі виникла складна правова ситуація, коли з однієї сторони є права власника майна, захист яких гарантовано Конституцією України (254к/96-ВР) , статтею 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) і законом, а з іншої - права осіб, які живуть у цьому житлі і захищаються нормами статті 8 Конвенції, згідно з якою кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, житла і кореспонденції. Хоча позбавлення відповідачів права на житло у цьому випадку і здійснено із законною метою для захисту прав власника, однак не відповідно до закону і без нагальної суспільної необхідності, оскільки у результаті задоволення позовних вимог ПрАТ "СТМ" відповідачі за первісним позовом втрачають житло без будь-яких гарантій чи компенсацій. На думку апеляційного суду, таке позбавлення права на житло, якщо його розглядати через призму права, гарантованого статтею 8 Конвенції, рівноцінне виселенню. Положення статті 391 ЦК України не передбачають конкретних способів захисту права власника, а лише констатують таку можливість. Норма пункту 1 частини третьої статті 346 ЦК України не містить процедури захисту прав власника. Тобто ці норми є юридично недостатньо визначеними, щоб тільки на їхній підставі учасники правовідносин могли ясно і чітко прогнозувати свої дії. Позбавлення права на користування житлом тільки на підставі загальної норми ЦК України (435-15) , без посилання на конкретні нормативні підстави та процедури не відповідає принципу "відповідно до закону" і вимогам до обґрунтованості судових рішень. Суд першої інстанції не врахував, що норми ЖК України (5464-10) містять підвищені гарантії захисту житлових прав з огляду на цінність житла для реалізації людьми права на життя та повагу до нього. Ці гарантії стосуються як норм, на підставі яких особи можуть бути визнані такими, що втратили право користуватись житловим приміщенням (стаття 71 ЖК України), так і приписів щодо виселення з наданням іншого житла чи без такого (статті 109 - 117 ЖК України). Передбачених ЖК України (5464-10) підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користуватись спірною квартирою, а рівно їхнє виселення (з наданням житла чи без надання житла) судом першої інстанції не наведено. Задоволення позовних вимог призвело до надмірного втручання у права відповідачів, оскільки нагальної суспільної необхідності для цього у справі встановлено не було. Основним для вирішення питання позбавлення права на житло в цій справі є те, що законний інтерес позивача міг би бути задоволений і менш обтяжливим способом для відповідачів або проведений відповідно до процедури, чітко передбаченої законом - на підставі норм ЖК України. Позивач в позовній заяві не вказав для чого потрібно житло: чи для проживання, чи для передачі в найм, чи для інших потреб. Не вказано цього і в листі до відповідачів із вимогою звільнити житло. На думку апеляційного суду, це має значення, оскільки для задоволення фінансового інтересу позивача достатньо запропонувати відповідні умови договору найму особам, які і так перебувають у фактичному становищі наймачів по відношенню до нового власника. Тобто, є правові способи задовольнити законний інтерес власника без покладання на відповідачів надмірного тягаря, який обумовлений відсутністю у них іншого житла і відомостей про можливість проживання в іншому місці. Існування такої можливості і свідчить про непропорційне втручання у права відповідачів і невиконання при вирішенні цього спору вимог статті 8 Конвенції.

У грудні 2017 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 14 вересня 2017 року та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що суд першої інстанції незаконно прийняв заяву ПрАТ "СТМ" про доповнення підстав позову, оскільки така заява може бути подана лише до початку розгляду справи по суті. Державний реєстратор Соловій В. В. здійснив реєстрацію права власності на квартиру за ПрАТ "СТМ" на підставі свідоцтва про державну реєстрацію, яке видане через 8 хвилин після державної реєстрації і відповідно не могло бути підставою для державної реєстрації квартири у розумінні статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Суд не звернув уваги, що на день ухвалення рішення суду першої інстанції існували всі достатні підстави для зупинення провадження у справі, оскільки на розгляді у слідчого судді Юсип І. М. перебуває обвинувальний акт щодо державного реєстратора Соловій В. В. щодо здійснення ним реєстраційних дій на оспорювану квартиру.

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2018 року відкрито провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2018 року ПрАТ "СТМ" подало касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову та залишити в силі рішення суду першої інстанції в цій частині, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що рішення Європейського суду не може бути застосованим при розгляді даної справи, оскільки спір у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" стосується інших правовідносин. Відповідачі за первісним позовом продовжують користуватись спірною квартирою та унеможливлюють володіння та користування майном його власником, тобто створюють перешкоди в користуванні майном. Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області у справі № 0904/540/12 за позовом ПрАТ "СТМ" до Виконавчого комітету Бурштинської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 і ін. про визнання недійсними рішень і свідоцтва про право власності, вказана квартира на момент прийняття оскаржуваних рішень не належала ні до державного, ні до відомчого житлового фонду; на момент приватизації квартира належала АТЗТ "СТМ", а, отже, до приватного житлового фонду. Ордер, який виданий на вселення до квартири, яка належала до приватного житлового фонду, не може бути законною підставою для користування спірною квартирою.

Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПрАТ "СТМ" та надано строк для подання відзиву.

У квітні 2018 року від ПрАТ "СТМ" до суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3, згідно з яким станом на день видачі свідоцтва про право власності на квартиру, судовим рішенням, що набрало законної сили, правовстановлюючі документи відповідачів на цю квартиру були скасовані. Обов'язок державного реєстратора запитувати додаткові документи від органів державної влади і місцевого самоврядування виникає лише у випадку, якщо такі права виникли та зареєстровані в установленому порядку до 01 січня 2013 року.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ЦПК України (1618-15) щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 листопада 2012 року визнано протиправними та скасовано: пункт 2 рішення Бурштинської міської ради від 12 березня 2002 року № 16, яким затверджений протокол від 15 лютого 2002 року № 1 загальних зборів АТЗТ "СТМ" про виділення трикімнатної квартири ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 житловою площею 41,76 кв. м на сім'ю із чотирьох осіб, із зняттям із квартирного обліку; розпорядження комісії з приватизації № 5660 Бурштинської міської ради про передачу ОСОБА_3 квартири по АДРЕСА_1 у приватну власність; рішення Виконавчого комітету Бурштинської міської ради від 31 грудня 2003 року № 227 у частині приватизації квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3; свідоцтво про право власності, видане Виконавчим комітетом Бурштинської міської ради 21 січня 2004 року на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у м. Бурштин, і належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 у рівних частинах.

26 березня 2013 року постановою Львівського апеляційного адміністративного суду у справі № 876/366/13 постанову Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 листопада 2012 року в адміністративній справі № 0904/540/12 скасовано, у задоволенні позову ПрАТ "СТМ" до Виконавчого комітету Бурштинської міської ради та Бурштинської міської ради Галицького району Івано-Франківської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання недійсними рішень, розпорядження та свідоцтва про право власності на квартиру - відмовлено.

12 червня 2013 р. ухвалою Вищого адміністративного суду України у справі № К/800/22138/13 постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2013 року скасовано, а постанову Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 листопада 2012 року залишено в силі.

У вказаному судовому рішенні суду першої інстанції, що набрало законної сили, встановлено, що відповідно до договору на участь у частковому будівництві житла від 22 січня 2001 року № КБ-01/2001 та додаткової угоди від 05 лютого 2002 року, укладеними між позивачем та Бурштинською ТЕС, яка діяла від імені ВАТ "Західенерго", Бурштинська ТЕС прийняла позивача у часткове будівництво будинку АДРЕСА_1. На виконання умов договору, в рахунок існуючої заборгованості Бурштинської ТЕС перед ЗАТ "СТМ" Бурштинська ТЕС передала у власність позивачу квартиру АДРЕСА_3.

Бурштинська міська рада 12 березня 2002 року ухвалила рішення, яким затвердила протокол № 1 загальних зборів АТЗТ "СТМ" про виділення квартири ОСОБА_3 по АДРЕСА_1, житловою площею 41,67 кв. м на сім'ю із чотирьох осіб із зняттям із квартирного обліку.

Виконавчий комітет Бурштинської міської ради 31 грудня 2003 року на підставі подання комісії з приватизації державного житлового фонду про оформлення права власності на квартири за громадянами, керуючись Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) , прийняв рішення № 227 про: затвердження подання комісії з приватизації державного житлового фонду з № 1 по № 32 та оформлення права власності на квартири за громадянами згідно з додатком № 1; Івано-Франківському ОБТІ - видати свідоцтва про право власності громадянам згідно з додатком № 1.

Згідно з Додатком № 1 до зазначеного рішення Виконавчого комітету Бурштинської міської ради до списку громадян, за якими визнано право власності на квартиру, включено ОСОБА_3 та членів його сім'ї. 21 січня 2004 року відповідачам за первісним позовом у справі видане свідоцтво про право власності на спірну квартиру.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 03 березня 2015 року, залишеним без зміни постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20 травня 2015 року позов ПрАТ "СТМ" до Виконавчого комітету Бурштинської міської ради, Івано-Франківського ОБТІ, за участю третіх осіб, про визнання права власності задоволено, визнано за позивачем право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Реєстраційна служба Галицького районного управління юстиції Івано-Франківської області 24 лютого 2016 року провела реєстрацію права власності на квартиру на підставі рішення господарського суду Івано-Франківської області від 03 березня 2015 року у справі № 7/170-5/135.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. Крім того, згідно з частиною третьою статті 61 ЦПК України 2004 року преюдиційність поширюється не тільки на осіб, що брали участь у справі, а й на особу, щодо якої відповідними рішеннями встановлено певні обставини, незалежно від того, чи брала вона участь у справі.

Частиною першою статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"передбачено що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції, рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

З урахуванням вимог законодавства про те, що обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ у тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлено ці обставини, чи їхні правонаступники, суд погоджується з аргументованими висновками суду першої та апеляційної інстанцій про те, що в судовому порядку визнано за ПрАТ "СТМ" право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до статті 41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є не порушним.

За статтею 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Установивши, що ПрАТ "СТМ" на підставі судового рішення, є власником квартири АДРЕСА_1, суди дійшли правильного висновку про те, що ПрАТ "СТМ", як власник майна, має право вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України" ("Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine", заява № 30856/03) поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі "Прокопович проти Росії" Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція "житла" за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. "Житло" - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання "житлом", що спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Отже, врахування принципу пропорційності, який є також і принципом цивільного судочинства (пункт 6 частини третьої статті 2, стаття 11 ЦПК України) забезпечує розумний баланс між інтересами позивача, відповідачів та загальними інтересами.

Недопустимим в правовому суспільстві є свавільне виселення особи із житлового приміщення.

Щоб захистити особу від свавілля, недостатньо забезпечити формальну можливість мати змагальне провадження для оскарження застосування положення закону в її справі. Якщо ухвалене в результаті судове рішення не містить обґрунтування або доказової бази, виникле втручання у гарантоване Конвенцією право може стати непередбачуваним та, як наслідок, не відповідати вимозі законності (рішення у справі "Лупса проти Румунії", заява № 10337/04, пункти 41-42; та рішення від 24 квітня 2008 року у справі "C. G. та інші проти Болгарії", заява № 1365/07, пункти 42, 46 та 49-50).

Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачі перебували на квартирному обліку, 12 березня 2002 отримали ордер на спірну квартиру і правомірно вселились у житло зі зняттям із черги; ордер недійсним не визнаний; відповідачі більше 15 років проживають у спірному житлі, вважали його своїм, приватизували та розраховували на тривале використання; протягом 2007 - 2015 тривали судові процеси щодо права на житло і тільки у 2015 право власності остаточно визнане за ПрАТ "СТМ"; новий власник укласти договір найму не пропонував, а вимагав звільнити житло при цьому не вказавши як саме він хоче його використовувати і чому з відповідачами не може бути укладений договір найму (оренди) цієї квартири; відомостей про наявність іншого житла у відповідачів немає.

Вирішуючи спір, апеляційний суд належним чином встановив дійсні обставини справи та дійшов обґрунтованого справедливого висновку про те, що при задоволенні вимог ПрАТ "СТМ" буде порушено принцип пропорційності втручанні у право на житло при виселенні відповідачів із займаної квартири, які на законних підставах були вселені у спірні квартири ще у 2002 році, облаштували їх, протягом усіх років несли витрати на їх утримання. Задоволення вимог позивача призведе до порушення розумного балансу інтересів сторін.

Отже, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що позов ПрАТ "СТМ" є передчасним, а задоволення позовних вимог призведе до надмірного втручання у права відповідачів, оскільки нагальної суспільної необхідності для цього у справі встановлено не було, тобто вжиті судом першої інстанції заходи щодо захисту права власності ПрАТ "СТМ" на квартиру АДРЕСА_1 не є пропорційними, оскільки втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства" від 13 травня 2008 року пункт 50, "Кривіцька та Кривіцький проти України" від 02 грудня 2010 року).

При цьому як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, основним для вирішення питання позбавлення права на житло в цій справі є законний інтерес позивача, який може бути задоволений і менш обтяжливим способом для відповідачів або проведений відповідно до процедури, чітко передбаченої законом - на підставі норм Житлового кодексу (5464-10) . ПрАТ "СТМ"у позовній заяві не вказав для чого потрібно житло: чи для проживання, чи для передачі в найм, чи для інших потреб. Не вказано цього і в листі до відповідачів із вимогою звільнити житло. Тобто, для задоволення фінансового інтересу позивача достатньо запропонувати відповідні умови договору найму особам, які і так перебувають у фактичному становищі наймачів щодо нового власника, а отже, є правові способи задовольнити законний інтерес власника без покладання на відповідачів надмірного тягаря, який обумовлений відсутністю у них іншого житла і даних про можливість проживання в іншому місці.

Верховний Суд погоджується з рішенням суду першої та апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Із урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, при розгляді спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з наказом Головного територіального управлінням юстиції в Івано-Франківській області від 19 лютого 2015 року № 147/6 "Про виконання обов'язків" з метою забезпечення безперебійної роботи з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Галицького районного управління юстиції, на СоловійВ. В., головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Івано-Франківського міського управління юстиції покладено виконання функцій державного реєстратора речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Галицького районного управління юстиції з 20 лютого по 25 лютого 2015 року.

25 лютого 2015 року із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернувся ОСОБА_9 (уповноважена особа ПрАТ "СТМ"). Цього ж дня державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 19590259. Реєстрація проводилася на підставі ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 червня 2013 року, для реєстрації використовувалися первинні документи.

Державний реєстратор Криса М. С. пояснив, що 24 лютого 2016 року із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернувся ОСОБА_9 (уповноважена особа ПрАТ "СТМ"). Цього ж дня ним прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28421066. Підставою для реєстрації права власності було рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03 березня 2015 року, яке згідно з листом Господарського суду Івано-Франківської області віл 17 лютого 2016 року, набрало законної сили 20 травня 2017 року.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, оскільки позивачі не надали суду жодного належного та допустимого доказу про порушення державним реєстратором законодавства при здійсненні державної реєстрації права власності на квартиру та видачі свідоцтва.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці, а саме: рішення від 13 травня 1980 року в справі "Артіко проти Італії" (пункт 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі "Наталія Михайленко проти України" (пункт 32), визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Залишаючи без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_3, суд констатує відсутність порушеного права чи інтересу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 оскаржуваною ними державною реєстрацією права власності на вказану квартиру за ПрАТ "СТМ", оскільки останнє є власником спірної квартири на підставі судового рішення, що набрало законної сили, а отже, сама державна реєстрація та свідоцтво, що було видане на її підставі жодним чином не впливають на обсяг відсутності у позивачів права на вказану квартиру. Скасування державної реєстрації та свідоцтва про право власності на квартиру не припинить права власності ПрАТ "СТМ" на оспорювану квартиру, а отже, товариство має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю.

Розглядаючи зазначений позов, суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57- 60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційні скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Приватного акціонерного товариства "СТМ" та ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 14 вересня 2017 року у нескасованій частині та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г. І. Усик ' 'br'