розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника Міністерства оборони України - Куртмоллаєва Асана Енверовича, на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області в складі судді Петрюк Т. М. від 09 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області в складі суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В., від 04 липня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 31 липня 2014 року він був призваний до збройних сил України. Під час виконання військового обов'язку 07 лютого 2015 року одержав мінно-вибухову травму, закриту черепно-мозкову травму, контузію головного мозку. На засіданні Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтва у колишніх військовослужбовців ( Протокол № 4320 від 19 листопада 2015 року) було встановлено, що травма та захворювання військовослужбовця ОСОБА_1, пов'язані із захистом Батьківщини. Також зазначено, що травми в подальшому призвели до розвитку: наслідків ЗЧМТ (листопад 2014 року, лютий 2015 року контузія головного мозку) хронічної дисциркуляторної енцелофалопатії 2-3 ст., переважно в ВББ з судинними кризами з помірною вестибулоактивністю, хронічним цефалічним синдромом, вираженим антено-невротичними синдромом з тривожно-фобічною симптоматикою. 07 грудня 2015 року позивачу було первинно встановлено ІІІ групу інвалідності, причина якої - травма, захворювання, пов'язане із захистом Вітчизни. У 2017 році група інвалідності була підтверджена та залишена без змін. Окрім того, йому було встановлено обмеження щодо характеру та умов праці: протипоказана робота, пов'язана зі значними фізичними та нервово-психічними навантаженнями. Рекомендоване лікування у невропатолога, терапевта, санаторно-курортне лікування. Через свою інвалідність він не може вести активне громадське життя, підтримувати бажаний рівень стосунків з оточуючими і забезпечити себе та свою сім'ю матеріальними та нематеріальними благами на належному рівні, що й стало підставою звернення до суду.

Посилаючись на зазначене, позивач просив суд стягнути з Міністерства оборони України на користь позивача 100 000 грн відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я,що пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.

Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 30 000 грн, на відшкодування спричиненої моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, що пов'язане з виконанням обов'язків військової служби. Взадоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Міністерства Оборони України на користь держави судовий збір в сумі 704 грн 80 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем було належним чином доведено, що травми та група інвалідності отримані ним в наслідок проходження військової служби, а тому він має право на відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню з Міністерства оборони України.

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2018 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишено без задоволення. Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, представник Міністерства оборони України - Куртмоллаєв А. Е., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові ОСОБА_1

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не надав доказів протиправних винних дій відповідача у завданні йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між такими діями та шкодою. Суди попередніх інстанцій безпідставно обмежились лише встановленням того, що травми та група інвалідності отримані позивачем внаслідок проходження військової служби, і не установили при цьому усіх складових, які необхідні для застосування до відповідача цивільної відповідальності.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції указаним вимогам закону не відповідають.

Судами встановлено, що 31 липня 2014 року ОСОБА_1 був призваний до Збройних сил України. Безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції Донецької та Луганської області в період з 11 вересня 2014 року по 19 листопада 2014 року, з 04 лютого 2015 року по 16 квітня 2015 року, з 30 квітня 2015 року по 10 травня 2015 року, з 25 травня 2015 року по 08 липня 2015 року, з 09 червня 2015 року по 15 вересня 2015 року, що підтверджується довідкою від 01 лютого 2016 року та записами у військовому квитку позивача.

07 лютого 2015 року під час виконання військового обов'язку одержав мінно-вибухову травму, закриту черепно-мозкову травму, контузію головного мозку, що підтверджується актом розслідування нещасного випадку та довідкою військової частини.

На засіданні Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтва у колишніх військовослужбовців (Протокол №4320 від 19 листопада 2015 року) було встановлено, що травма та захворювання військовослужбовця ОСОБА_1, пов'язані із захистом Батьківщини.

Також зазначено, що вказані травми в подальшому призвели до розвитку: наслідків ЗЧМТ (листопад 2014 року, лютий 2015 року контузія головного мозку) хронічної дисциркуляторної енцелофалопатії 2-3 ст., переважно в ВББ з судинними кризами з помірною вестибулоактивністю, хронічним цефалічним синдромом, вираженим антено-невротичними синдромом з тривожно-фобічною симптоматикою, що підтверджується витягом із протоколу та актом судово-медичного дослідження.

07 грудня 2015 року ОСОБА_1 було первинно встановлено ІІІ групу інвалідності, причина якої травма, захворювання, пов'язане із захистом Вітчизни.

У 2017 році група інвалідності була підтверджена та залишена без змін, що підтверджується довідками МСЕК серії 10ААГ №035491 та серії 12 ААА №072609.

Окрім того, позивачу було встановлено обмеження щодо характеру та умов праці: протипоказана робота, пов'язана зі значними фізичними та нервово-психічними навантаженнями. Рекомендоване лікування у невропатолога, терапевта, санаторно-курортне лікування, що підтверджується копіями відповідних довідок.

Стаття 56 Конституції України встановлює, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 3 Закону України "Про Збройні Сили України" передбачено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться в установленому законом порядку.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Цивільне законодавство встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за завдання моральної шкоди настає за наявності всіх основних умов відповідальності: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою та вина.

Відповідно до пунктів 2, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) відшкодування такої шкоди можливе лише якщо таке передбачене відповідним законом, що визначає порядок і умови її відшкодування. Також передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань.

Отже, обов'язок держави відшкодувати завдану військовослужбовцю моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України.

Враховуючи, що Міністерство оборони України у спірних правовідносинах є уповноваженим органом державного управління, воно має обов'язок компенсувати завдану позивачеві шкоду за наявності усіх складових цивільно-правової відповідальності, крім вини Міністерства оборони України у заподіянні шкоди, з урахуванням положень статті 1173 ЦК України.

Із матеріалів справи вбачається, що причиною виникнення інвалідності у позивача стали травми, пов'язані з проходженням ним військової служби.

Враховуючи, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з ушкодженням здоров'я (пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України), колегія суддів вважає, що факт заподіяння позивачеві моральних страждань внаслідок поранення є доведеним.

Разом з тим, наявність шкоди у позивача не породжує у Міністерства оборони України безумовного обов'язку її компенсації, якщо за наслідками розгляду справи не встановлені такі складові цивільно-правової відповідальності, як неправомірна поведінка відповідача, внаслідок якої позивачеві завдана моральна шкода.

При цьому, гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України" (1934-12) , "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) , "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" (1763-15) та іншими законами (частина перша статті 40 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу").

До таких гарантій, зокрема, належить виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві (частина перша статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", статті 16, 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Постанова Кабінету Міністрів України № 691 від 08 вересня 2015 року "Про особливості призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності резервістам, які безпосередньо брали (беруть) участь в антитерористичній операції" (691-2015-п) .

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 760/463/16-ц (касаційне провадження № 61-2125св18), у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 334/7452/16-ц (касаційне провадження № 61-9св17), у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 315/439/17 (касаційне провадження № 61-14498св18), у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 333/6091/16-ц (касаційне провадження № 61-19891св18), у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі справа № 760/5467/16-ц (касаційне провадження № 61-35788св18) ті інших.

Матеріали даної справи, які досліджувалися судами попередніх інстанцій, не містять доказів щодо протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, внаслідок яких позивачу заподіяна моральна шкода у зв'язку з отриманням поранення з наступним встановленням інвалідності.

Задовольняючи позов у даній справі, суди попередніх інстанцій на указане уваги не звернули, і, обмежившись висновком про те, що позивачу завдано шкоди під час виконання обов'язків військової служби, не врахували відсутність доведеної належним чином вини відповідача у завданні такої шкоду, у зв'язку із чим помилково не врахували відсутність підстав для стягнення спірної шкоди з Міністерства оборони України.

Відповідно до частини першої, третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.