Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що спадкодавці ОСОБА_6 і ОСОБА_7, як первинні спадкодавці, заповіту за життя не складали, їхнє майно мало б успадковуватися в порядку спадкування за законом. Оскільки після смерті ОСОБА_6 спадкова справа не заводилася, спадщину в порядку статей 548, 549 ЦК Української РСР прийняли його дружина - ОСОБА_7 та дочка - ОСОБА_8, які були прописані і постійно проживали зі спадкодавцем та фактично вступили в управління та володіння спадковим майном. ОСОБА_8, проживаючи і будучи прописаною із 11 червня 1981 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 (дня своєї смерті) у встановленому порядку прийняла спадщину після смерті - ОСОБА_7, оскільки фактично вступила в управління та володіння спадковим майном. Вона після смерті своєї матері ОСОБА_8 подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини і в порядку статей 1268- 1269 ЦК Україниприйняла спадщину та фактично вступила в управління та володіння спадковим майном. ОСОБА_5, проживаючи і будучи прописаним із 14 жовтня 1971 року до 26 листопада 2013 року у своїй квартирі по АДРЕСА_1, тільки 12 травня 2008 року (через 10 років) подав заяву про прийняття спадщини після смерті своєї матері - ОСОБА_7, спадщини не прийняв, свідоцтва про право на спірну спадщину за законом не отримав як і правовстановлюючих документів на спадкове майно. Видача 12 травня 2008 року ОСОБА_9 нотаріусом Горохівської державної нотаріальної контори свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке складається із грошових заощаджень, що знаходяться в Горохівському ТВБВ АТ "Ощадбанк" без продовження судом строку для подання заяви про прийняття спадщини або згоди інших спадкоємців здійснена нотаріусом із грубим порушенням законодавства України, оскільки ОСОБА_9 протягом 10 років (з моменту відкриття спадщини) із заявою про продовження (поновлення) строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 у суд не звертався.

Посилаючись на викладене, позивач просила визнати недійсним і скасувати, видане 12 травня 2008 року ОСОБА_9 державним нотаріусом Горохівської державної нотаріальної контори Островською Т. В. свідоцтво серії ВКК № 951407, зареєстроване в реєстрі за № 1-787 (номер спадкової справи 311) про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке складається із грошових заощаджень, що знаходяться в Горохівському ТВБВ № 10002/028 (6304) у м. Горохів Горохівського району Волинської області на компенсаційному рахунку НОМЕР_1 в АТ "Ощадбанк".

Рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 06 лютого 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_9 відповідно до встановленого законом порядку прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_7, на час видачі свідоцтва на спадщину інші спадкоємці з відповідними заявами про прийняття спадщини чи видачі свідоцтва про право на спадщину не звертались, а тому видане 12 травня 2008 року ОСОБА_9 державним нотаріусом Горохівської державної нотаріальної контори ОстровськоюТ. В. свідоцтво серії ВКК № 951407 про право на спадщину, яке зареєстроване в реєстрі за № 1-787, є законним.

Постановою Апеляційного суду Волинської області від 29 травня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_9, як спадкоємець за законом першої черги, вступив у володіння та управління спадковим майном після смерті матері ОСОБА_7, тому визнається таким, що прийняв спадщину. Звертаючись до нотаріальної контори за отриманням свідоцтва про право на спадщину, ОСОБА_9 надав нотаріусу докази фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном - грошовими коштами, що знаходяться на рахунку в банку, пред'явивши ощадну книжку. На час видачі свідоцтва про право на спадщину інші спадкоємці першої черги з відповідними заявами про прийняття спадщини чи видачу свідоцтва про право на спадщину не звертались, а тому видане ОСОБА_9 державним нотаріусом Горохівської державної нотаріальної контори Островською Т. В. свідоцтво про право на спадщину, є законним, відповідає обставинам справи, матеріали справи не містять доказів наявності порушень при його отриманні. При цьому суд вказав, що позов пред'явлено лише до нотаріальної контори, процесуальне становище ОСОБА_5 - третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, в той час як він є спадкоємцем, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_9, а тому а тому мав бути залученим в якості відповідача або співвідповідача. Суд апеляційної інстанції не наділений правом змінювати процесуальний статус особи.

У червні 2018 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Горохівського районного суду Волинської області від 06 лютого 2018року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 29 травня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що нотаріусом видане свідоцтво про спадщину через 10 років після смерті спадкодавця, без судового рішення про надання додаткового строку для прийняття спадщини. Наявність на рухах ощадної книжки не може свідчити про те, що спадкоємець прийняв спадщину, оскільки чинним, на час вчинення нотаріальних дій, законодавством України не було передбачено те, що доказом прийняття спадщини є наявність ощадної книжки на руках у спадкоємця. Суди у цій справі зобов'язані були перевірити законність дій нотаріуса щодо видачі свідоцтва про право на спадщину, а не сам факт прийняття ОСОБА_9 спадщини після смерті його матері. Суд першої інстанції незаконно відмовив у прийнятті її заяви про збільшення позовних вимог і зміну процесуального статусу третьої особи.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2018 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК (1618-15) України щодо законності та обґрунтованості.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, його дружина - ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується довідками та свідоцтвами про смерть.

Після смерті ОСОБА_6 спадкова справа не заводилась, що підтверджується довідкою Горохівської державної нотаріальної контори.

ІНФОРМАЦІЯ_3 після смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина, та 12 травня 2008 року заведена спадкова справа.

ОСОБА_9 та ОСОБА_8 є дітьми ОСОБА_6 та ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвами про народження.

ОСОБА_4 є дочкою ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про народження. ОСОБА_5 - третя особа у справі, є сином ОСОБА_9

ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Відповідно до рішення Апеляційного суду Волинської області від 25 квітня 2017 року в справі № 155/1201/15-ц за позовом ОСОБА_4 до Берестечківської міської ради про визнання права власності на спадкове майно, а саме житловий будинок із надвірними будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_2 встановлено, що ОСОБА_8 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_7 шляхом фактичного проживання і реєстрації у спірному будинку на час відкриття спадщини. Згідно з повідомленням Горохівського районного сектора Управління державної міграційної служби України у Волинській області від 20 квітня 2017 року № 0713/263, ОСОБА_8 на 25 грудня 1997 року і до зняття з реєстрації у зв'язку зі смертю була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2. ОСОБА_9 прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_7, і Горохівською державною нотаріальною конторою видане 12 травня 2008 року свідоцтво про право на спадщину за законом на грошові заощадження, що знаходяться в Горохівському ТВБВ Ощадбанку. Прийняття частки спадщини вважається прийняттям усієї спадщини. ОСОБА_4 є спадкоємцем першої черги після смерті своєї матері ОСОБА_8 і прийняла спадщину, що підтверджується матеріалами спадкової справи № 306 Горохівської державної нотаріальної контори, а саме заявою від 13 липня 2007 року про прийняття спадщини. ОСОБА_5 є спадкоємцем першої черги після смерті свого батька ОСОБА_9 і прийняв спадщину в установленому законом порядку, що підтверджується спадковою справою № 475 Червоноградської державної нотаріальної контори. Цим рішенням відмовлено в позові ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно у зв'язку з відсутністю відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій, а також із тих підстав, що суд не залучив до справи спадкоємця ОСОБА_9 - ОСОБА_5, вирішивши питання про його права та обов'язки.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 12 травня 2008 року, виданим державним нотаріусом Горохівської державної нотаріальної контори та зареєстрованим у реєстрі за № 1-787, спадкоємцем майна ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, є її син - ОСОБА_9, який проживає по АДРЕСА_1. Спадкове майно, на яке видане це свідоцтво, складається з грошових заощаджень з відповідними до них відсотками, що знаходяться в Горохівському ТВБВ Ощадбанку № 1 0002/028 (6304) у м. Горохів Горохівського району Волинської області на компенсаційному рахунку НОМЕР_1, що належали спадкодавцю на підставі ощадної книжки, виданої 14 травня 1979 року і довідки ощадбанку від 21 березня 2008 року № 29.

ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_4

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

З огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року.

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) (далі - ЦК УРСР (1540-06) ), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Відповідно до статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Згідно з статтею 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Статтею 527 ЦК УРСР визначено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

Згідно із статтями 548, 549 ЦК УРСР для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Стаття 564 ЦК УРСР встановлювала, що порядок розпорядження на випадок смерті вкладами в державних ощадних касах і Державному банку СРСР за спеціальними вказівками вкладників визначається статутами названих кредитних установ і виданими в установленому порядку правилами. Якщо вкладних не зробив розпорядження ощадній касі або банку, то в разі смерті вкладника його вклад переходить до спадкоємців на загальних підставах за правилами цього розділу.

Порядок видачі свідоцтва про право на спадщину визначено статтею 67 Закону України "Про нотаріат", а видача свідоцтва про право на спадщину за законом -статтею 68 Закону України "Про нотаріат" (в редакції на час вчинення нотаріальної дії).

Стаття 68 Закону України "Про нотаріат"визначає, що нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна.

Відповідно до пунктів 206, 208, 220 Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 03 березня 2004 року № 20/5 (редакція, що діяла на час вчинення нотаріальної дії), свідоцтво про право на спадщину видається за заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством, кожному з них окремо із зазначенням прізвища, імені, по батькові та часток у спадщині інших спадкоємців. При цьому в кожному свідоцтві може зазначатись все спадкове майно, крім нерухомого. Прийняття і відмова від спадщини можуть мати місце щодо всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої частини відмовитись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину. Свідоцтво про право на спадщину на грошовий вклад, щодо якого вкладник зробив розпорядження банку (фінансовій установі), а також на грошовий вклад, щодо якого відсутнє заповідальне розпорядження, після смерті вкладника видається нотаріусом спадкоємцям на загальних підставах.

Установивши, що ОСОБА_9, як спадкоємець за законом першої черги після смерті матері ОСОБА_7, вступив у володіння та управління спадковим майном, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_9 є таким, що прийняв спадщину надавши нотаріусу докази фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном - грошовими коштами, що знаходилися на рахунку в банку, пред'явивши ощадну книжку, а отже, відсутні підстави вважати дії нотаріуса незаконними. Та обставина, що свідоцтво про право на спадщину видане нотаріусом ОСОБА_9 зі спливом 10 років після смерті ОСОБА_7 не є підставою для скасування судових рішень у справі, з огляду на те, що він згідно з вимогами ЦК УРСР (1540-06) фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, будучи єдиним спадкоємцем, який звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та ощадною книжкою на грошові кошти, що належали його матері.

Безпідставними є доводи заявника про те, що суд першої інстанції незаконно відмовив у прийнятті її заяви про збільшення позовних вимог і зміну процесуального статусу третьої особи на відповідача у справі, оскільки у своїй касаційній скарзі ОСОБА_4 вказує на те, що суди повинні були перевірити законність дій нотаріуса щодо видачі свідоцтва про право на спадщину, а не факт прийняття чи не прийняття ОСОБА_9 спадщини після смерті матері.

Крім того, у своїй заяві про уточнення підстав позову та збільшення розміру позовних вимог, ОСОБА_4 просила визнати незаконними дії нотаріуса Горохівської державної нотаріальної контори Островської Т. В. щодо видачі свідоцтва про право на спадщину та визнати його недійсним. Таким чином, Верховний Суд не вбачає порушення прав позивача у справі, оскільки своїми рішеннями, суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи цей позов підтвердили законність дій нотаріуса при здійсненні ним нотаріальних дій та законність виданого нею свідоцтва про право на спадщину.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх ( 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

З урахуванням того, що доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги, яким суд надав належну оцінку, вони є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Інші доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.