розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року у складі судді Прийомової О. Ю. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Кононенко Н. А., Цюри Т. В., у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Будівельник", про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Будівельник" (далі - ОСББ "Будівельник"), про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Позовну заяву мотивовано тим, що в процесі розгляду іншої справи ОСОБА_4 стало відомо, що у квартирі АДРЕСА_1, в якій вона проживає та зареєстрована з 16 червня 1998 року, також з 28 травня 1999 року зареєстрований ОСОБА_5, який з часу реєстрації в зазначеній квартирі не проживав та не проживає на даний час, у квартирі відсутні будь-які його особисті речі. Просила суд визнати ОСОБА_5 таким, що втратив право користування зазначеною квартирою.

У запереченнях на позовну заяву ОСОБА_5 вказав, що у спірній квартирі мешкає його мати ОСОБА_6, яка також зареєстрована у зазначеному житловому приміщенні з 01 лютого 1991 року, вона сплачує комунальні послуги щомісяця та є основним квартиронаймачем. ОСОБА_5 періодично проживає у спірній квартирі, залишається на ніч, там знаходяться його особисті речі, він має ключі від квартири. Доказів відсутності ОСОБА_5 без поважних причин у спірному житловому приміщені більше шести місяців, як передбачено вимогами статті 71 ЖК УРСР, ОСОБА_4 не надано.

Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 квітня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 травня 2017 року заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 квітня 2017 року скасовано і призначено справу до розгляду в загальному порядку.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 не надала суду належних та допустимих доказів відсутності ОСОБА_5 без поважних причин у спірному житловому приміщенні більше шести місяців, як передбачено вимогами статті 71 ЖК УРСР.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2017 року рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до вимог частин першої, п'ятої та шостої статті 81 ЦПК України ОСОБА_4 не довела ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що у ОСОБА_4 ніхто не брав погодження на реєстрацію у спірній квартирі ОСОБА_5, що є порушенням вимоги статті 65 ЖК УРСР. Таким чином, здійснення реєстрації місця його проживання є протиправним. Згідно з актом ОСББ "Будівельник" від 22 лютого 2017 року ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_1 з 2007 року не проживає.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною третьою статті 2 ЦПК України 2004 року, у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до довідки голови профкому пересувної механізованої колони № 71 від 15 травня 1990 року № 76 ОСОБА_6 з 1980 року перебувала на квартирному обліку. 03 лютого 1990 року їй був виданий ордер № 11 на отримання трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1, на склад сім'ї: чоловік - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, син - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, син - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Згідно із довідкою, виданою ОСОБА_6 головою правління ОСББ "Будівельник" від 06 березня 2017 року, вона проживає за адресою: АДРЕСА_1, сплачує комунальні послуги щомісячно.

Позивач у справі є дружиною брата відповідача - ОСОБА_8, який на час розгляду справи помер.

Відповідно до довідки Білгород-Дністровського районного відділу Головного управлінні Державної міграційної служби України в Одеській області від 07 грудня 2016 року № 5118/8743, на даний час у спірній квартирі зареєстровані: з 01 лютого 1991 року ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6, - мати відповідача; з 28 травня 1999 року ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, - відповідач; з 16 червня 1998 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_7 - позивач.

Крім того, у спірній квартирі з моменту народження також проживає донька позивачки - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_8.

Відповідно до акту ОСББ "Будівельник" від 22 лютого 2017 року, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у квартирі АДРЕСА_1 з 2007 року не проживає. За вказаною адресою проживають ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_7, - з травня 1998 року, та її донька ОСОБА_9 - з дня народження.

Згідно із частинами першою та другою статті 64 ЖК УРСР, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до частини першої статті 71 ЖК УРСР, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців, якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Статтею 72 цього Кодексу передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Враховуючи викладене, для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщеннями, є необхідними дві умови: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Суди попередніх інстанцій правомірно не прийняли до уваги акт ОСББ "Будівельник" від 22 лютого 2017 року, оскільки в ньому не зазначено, з яких саме даних стало відомо, що відповідач не проживає в спірній квартири з 2007 року. Крім того, на наступний день після складання акту позивач звернулася до суду з цим позовом.

Під час розгляду справи суду першої інстанції стало відомо, що позивач із своєю донькою користується лише однією кімнатою у спірній квартирі, двома іншими кімнатами користується мати відповідача - ОСОБА_6, яка закриває ці кімнати, і позивач не має до них доступу. Таким чином, твердження позивача про те, що в квартирі відсутні будь-які особисті речі відповідача, не підтверджуються матеріалами справи.

Відповідно до частин першої, п'ятої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, дослідив наявні в матеріалах справи докази, а тому правомірно виходив із того, що ОСОБА_4 не надала суду належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_5 не проживає у спірній квартирі та не користується нею.

Крім того, колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги щодо неправомірності реєстрації відповідача у спірній квартирі відповідно до вимог статті 65 ЖК УРСР, оскільки позивачем заявлено вимогу про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а не про неправомірність реєстрації місця проживання.

Доводи касаційної скарги висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають, афактично зводяться до переоцінки доказів, що на стадії перегляду справи у касаційному порядку нормами чинного ЦПК України (1618-15) не передбачено.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2017 року залишити без змін.