Постанова

Іменем України

03 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 202/2145/16-ц

провадження № 61-14116св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

БілоконьО. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у складі судді

Бєсєди Г. В. від 30 березня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Демченко Е. Л.,

Куценко Т. Р., Максюти Ж. І. від 23 січня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради про визнання недійсними свідоцтва про право власності, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування державної реєстрації права власності.

Позовну заяву мотивовано тим, що їй належить 71/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1, а відповідач ОСОБА_5 є власником 29/100 частин цього домоволодіння. Вказувала, що у 2008 році ОСОБА_5 здійснено прибудову в належній йому частині домоволодіння, однак своєї згоди на проведення реконструкції, а також на зміну ідеальних часток у домоволодінні вона, як співвласник, не надавала. З отриманої нею 22 березня 2016 року заяви ОСОБА_5 щодо повідомлення про продаж його частки, їй стало відомо, що частка домоволодіння, яке належить останньому, складає 45/100 частин. У зв'язку зі збільшенням частки у домоволодінні ОСОБА_5 без її згоди та реєстрації цієї частки в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, були порушені її права, як співвласника домоволодіння. Наголошує, що фактично частки в домоволодінні становлять більше 100 відсотків, що є неможливим. Свідоцтво про право власності від 03 вересня 2014 року, державним реєстратором Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області видане з порушенням статей 357, 358 ЦК України. Просила суд визнати недійсним свідоцтво про право власності від 03 вересня 2014 року, видане державним реєстратором Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області на 45/100 частин вказаного домоволодіння, визнати недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації за ОСОБА_5 права власності на 45/100 частин цього домоволодіння із скасуванням державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на 45/100 частин домоволодіння.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 30 березня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зміна ідеальних часток у праві спільної часткової власності та їх реєстрація відбулася у законному порядку, колишній власник частки домоволодіння, яка наразі належить позивачу, надавала ОСОБА_5 дозвіл на реконструкцію належної йому частини домоволодіння із подальшою зміною ідеальних часток, у зв'язку із чим відсутні підстави для задоволення позову.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 січня

2018 року апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відхилено, а рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 30 березня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_5 має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, оскільки поліпшення спільного майна зроблені ним своїм коштом за згодою колишнього співвласника та з додержанням встановленого порядку використання спільного майна, а спірна державна реєстрація права власності відбулася з дотриманням норм законодавства.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення із ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що вона своєї згоди на проведення реконструкції у належній ОСОБА_5 частині домоволодіння, а також на зміну ідеальних часток, як співвласник, не надавала. Державний реєстратор здійснив реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на 45/100 частин домоволодіння із порушенням пункту 49 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (868-2013-п) . Так, жодного належного документу, який би засвідчував прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту після його реконструкції, письмову згоду всіх співвласників об'єкта нерухомого майна на проведення реконструкції та письмову заяву співвласників про розподіл часток у спільній власності на реконструйований об'єкт нерухомого майна державному реєстратору надано не було.

У травні 2018 року від ОСОБА_5 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 є власником 71/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1, на земельній ділянці розміром 388, 0 кв.м., на підставі договору дарування, посвідченого 05 червня 2006 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу. За цим договором ОСОБА_9 передала у власність ОСОБА_4 безоплатно зазначене нерухоме майно. Належна ОСОБА_4 частка домоволодіння складається з: житлового будинку літ. Б-1 житловою площею 44, 6 кв. м, загальною площею 69,0 кв. м, убиральні "Д", сараїв "Ж", "З", навісу "Л", душу "И", споруди 2, 3, 6-14, 17-21, мостіння ІІ.

Інша 29/100 частина вказаного домоволодіння належала ОСОБА_5 Зазначена частка домоволодіння складалась з: А-1 - житловий будинок, житловою площею 25 кв. м, загальною площею 34, 3 кв. м, навісу "а", фундаменту "а 1", сараю "В", убиральні "Г", сараю "Е", душу "К", огорожі 1, 4, 5, 15, 16, 18.

11 липня 2005 року ОСОБА_5 звернувся до голови Індустріальної районної ради м. Дніпропетровська із заявою про дозвіл на проведення реконструкції належної йому частини будинку № АДРЕСА_1, що 07 липня 2005 року було погоджено із іншим на той час співвласником домоволодіння ОСОБА_9, яка не заперечувала щодо зміни ідеальних часток у праві власності на домоволодіння.

Відділом у справах будівництва та архітектури Індустріальної районної ради м. Дніпропетровська 18 серпня 2005 року складено акт-висновок про те, що на земельній ділянці № АДРЕСА_1 що належить частково ОСОБА_5 можливо будівництво нежитлової прибудови до житловому будинку відповідно до схеми генплану

будинку А-1.

Рішенням виконкому Індустріальної районної у м. Дніпропетровську ради від 19 серпня 2005 року № 484 ОСОБА_5 дозволено реконструкцію належного йому житлового будинку А-1 з прибудовою нежитлових приміщень.

На підставі такого дозволу позивач добудував до житлового будинку А-1 нежитлове приміщення А''-1 площею 15,7 кв. м. За рахунок цієї прибудови збільшилася загальна та житлова площа будинку А-1.

Згідно з актом комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради

від 31 жовтня 2008 року у зв'язку з збільшенням загальної і житлової площі житлового будинку А-1 змінився розмір часток співвласників: у фактичному користуванні ОСОБА_5 знаходиться житловий будинок А-1, житловою площею 32, 4 кв. м, загальною площею 48,1 кв. м, сарай - "В", убиральня - "Г", сарай - "Е", душ - "К", споруди: 1, 4, 5, 16, 18, І, що складає

45/100 частини домоволодіння; у фактичному користуванні ОСОБА_4 знаходяться: житловий будинок Б-1, житловою площею 44,6 кв. м, загальною площею 69,0 кв. м, убиральня - "Д", сарай - "Ж", сарай - "З", душ - "И", навіс - "Л", душ - "М", навіс - "Н", споруди: 2, 3, 6-14, 17,19, ІІ,ІІІ, що складає 55/100 частини домоволодіння.

31 березня 2008 року ОСОБА_5 отримав технічний паспорт на домоволодіння, відповідно до якого загальна площа житлового будинку А-1 збільшилася з 34, 3 кв. м до 48, 1 кв. м.

Відповідно до положень статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами третьою, четвертою статті 357 ЦК України передбачено, що співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна; співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Згідно із частинами першою, третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою; кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, встановивши, що поліпшення спільного майна не можна відокремити від спільного об'єкта, такі поліпшення зроблені за кошти співвласника майна ОСОБА_5, згода на які на час їх вчинення надавала колишній співвласник майна

ОСОБА_9, яка також не заперечувала проти зміни часток у праві спільної часткової власності, що свідчить, що при поліпшенні був дотриманий порядок використання спільного майна, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірну частину домоволодіння.

За таких обставин, доводи касаційної скарги про відсутність згоди іншого співвласника на реконструкцію належної відповідачу частини домоволодіння є безпідставними.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) (далі - Закон).

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 2 Закону в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 19 Закону визначені підстави для державної реєстрації прав, серед яких, зокрема, є свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане відповідно до вимог цього Закону.

Таким чином, встановивши відсутність порушень з боку відповідача прав позивача як співвласника спірного майна, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за відповідачем на 45/100 частин домоволодіння та скасування цієї державної реєстрації.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення реєстратором вимог чинного законодавства колегією суддів до уваги не беруться.

Посилання в касаційній скарзі про те, що відповідачем не надано державному реєстратору письмову згоду всіх співвласників об'єкта нерухомого майна на проведення реконструкції та письмову заяву співвласників про розподіл часток у спільній власності на реконструйований об'єкт нерухомого майна спростовується вищевикладеним.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свободзобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 30 березня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2018 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта