заінтересована особа - Сихівський відділ державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області,

представник - старший державний виконавець Трухим Іван Євгенович,

заінтересована особа - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 11 жовтня 2016 року у складі судді Радченко Е. А. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 23 січня 2017 року у складі суддів Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ :

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Сихівський відділ державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - Сихівський ВДВС) Трухима І. Є., в якій просив визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця Сихівського ВДВС Трухима І. Є. від 10 липня 2015 року про закінчення виконавчого провадження та повернути виконавчий лист від 08 червня 2015 року до виконавчої служби для подальшого виконання.

Скарга мотивована тим, що Сихівським районним судом м. Львова видано виконавчий лист на виконання рішення від 08 червня 2015 року про зобов'язання ОСОБА_6 не чинити ОСОБА_4 перешкод у користуванні ? частки квартири АДРЕСА_1, за яким було відкрито виконавче провадження. Рішення суду не виконано, ОСОБА_4 продовжує чинити перешкоди в користуванні квартирою, проте державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Вказану постанову ОСОБА_4 вважає такою, що не відповідає вимогам закону.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львів від 11 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 23 січня 2017 року, у задоволенні скарги на постанову старшого державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції від 10 липня 2015 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 47794273 - відмовлено.

Ухвали суду першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що державним виконавцем тричі було надано ОСОБА_4 вільний та безперешкодний доступ до спірної квартири, дотримано вимоги Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) . У зв'язку із виконанням рішення суду державним виконавцем 10 липня 2015 року обґрунтовано винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, а отже підстави для задоволення скарги відсутні.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права просить скасувати постановлені у справі ухвали та задовольнити скаргу.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій безпідставно встановлено факт виконання судового рішення та не враховано, що боржник продовжує чинити перешкоди у користуванні житлом. ОСОБА_4 не отримував ключі від квартири на стадії примусового виконання судового рішення, а переданим в судовому засіданні апеляційного суду ключем неможливо відкрити двері спірної квартири. Крім того, в оскаржуваних ухвалах зазначена неправильна адреса, за якою здійснено виконання рішення суду, зокрема зазначено будинок АДРЕСА_1 за цією ж адресою, де і мало б проводитись виконання.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на вищевказані судові рішення. Справу витребувано із суду першої інстанції.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів".

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_6 не погодилась з доводами ОСОБА_4 та просила залишити постановлені у справі ухвали судів першої та апеляційної інстанції без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Інші учасники судового процесу не скористалися правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, письмових заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом установлено, що рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 19 травня 2015 року задоволено позов ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні власністю та ОСОБА_6 зобов'язано не чинити йому перешкод у користуванні 1/2 частки квартири АДРЕСА_1.

На підставі вказаного судового рішення, 08 червня 2015 року Сихівським районним судом м. Львова видано виконавчий лист та постановою старшого Державного виконавця Сихівського ВДВС від 12 червня 2015 року відкрито виконавче провадження.

10 липня 2015р. старшим державним виконавцем винесено ухвалу про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження".

Звернувшись до суду зі скаргою на вказану постанову про закінчення виконавчого провадження, ОСОБА_6 посилається на її незаконність з тих підстав, що рішення суду не виконано, оскільки ОСОБА_6 продовжує перешкоджати у користуванні квартирою та у квартиру він не вселений.

Разом з тим, резолютивна частина рішення Сихівського районного суду м. Львова від 19 травня 2015 року, не містить вимог про вселення ОСОБА_6 у квартиру.

Вказаним рішенням зобов'язано ОСОБА_6 утримуватися від певних дій, а саме: не чинити перешкоди в користуванні квартирою.

Відповідно до частини четвертої статті 75 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виноситься постанова про закінчення виконавчого провадження.

Установлено, що відповідно до вимог статті 75 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець вийшов на місце виконання рішення та пересвідчився, що боржник намагалася виконати судове рішення, зокрема, виготовила дублікат ключів та не перешкоджала входженню ОСОБА_4 до квартири. Разом з тим, саме заявник відмовився від отримання ключів та залишив місце виконання без зазначення причин.

Державним виконавцем було надано вільний та безперешкодний доступ до користування ? частки квартири АДРЕСА_1, під час здійснення виконання судового рішення про, що складено відповідні акти від 19 червня 2015 року, 09 липня 2015 року.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі повного встановлення фактичних обставин та належної оцінки зібраних у справі доказів дійшов обґрунтованого висновку, що державним виконавцем здійснено усі необхідні виконавчі дії. Рішення було фактично виконано, що, відповідно до пункту 8 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" стало підставою для закінчення виконавчого провадження.

Доводи касаційної скарги щодо невчинення державним виконавцем усіх передбачених законом виконавчих дій спростовуються дослідженими судами під час розгляді справи доказами, з яких вбачається, що в ході здійснення виконання наведеного вище судового рішення про зобов'язання не чинити перешкод у користуванні квартирою державним виконавцем виконані усі передбачені законом дії.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до необхідності переоцінки доказів, а також до незгоди з мотивами, з яких суд виходив відмовляючи у задоволенні скарги.

Посилання у касаційній скарзі на неправильне зазначення у судових рішеннях номеру будинку, у якому проводилось виконання судового рішення (НОМЕР_1, а не правильний НОМЕР_2), правового значення для вирішення даної справи не мають, оскільки така помилка підлягає виправленню у встановленому процесуальним законом порядку.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 11 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 23 січня 2017 року залишити без змін.