розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 24 травня 2017 року у складі головуючого-судді Мули О. Д. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 липня 2017 року у складі колегії суддів: Васильковського В. М., Горейко М. Д., Проскурніцького П. І.,

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до Височанківської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області, третя особа - ОСОБА_6, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом після смерті свого діда ОСОБА_7

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її дід ОСОБА_7, після смерті якого відкрилась спадщина на спадкове майно, зокрема, на п'ять земельних ділянок, загальною площею 0,6785 га, що знаходяться в с. Височанка Галицького району Івано-Франківської області, а також будинковолодіння, що по АДРЕСА_1.

За життя померлий ОСОБА_7 склав заповіт від 07 листопада 2008 року, яким зазначене майно заповів їй.

Однак, звернувшись до Галицької районної державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, їй було відмовлено у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на дане спадкове майно на ім'я ОСОБА_7

У червні 2016 року заявивши самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_6 звернувся в суд з позовом до Височанківської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області та ОСОБА_4 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом.

Позов ОСОБА_6 мотивований тим, що 05 вересня 2013 року його батько ОСОБА_7 склав заповіт, яким заповів йому житловий будинок загальною площею 35 кв. м та приналежні до нього прибудови, що знаходяться по АДРЕСА_1. Оскільки він постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність правовстановлюючих документів, просив встановити факт постійного проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_7 у зазначеному будинку тавизнати за ним право власності на цей житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами і земельну ділянку площею 0,1576 га, на якій розташоване вказане домоволодіння.

Ухвалою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 13 липня 2016 року позов ОСОБА_6 об'єднано в одне провадження з позовом ОСОБА_4

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 24 травня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_4 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, право власності на земельні ділянки: площею 0,2379 га кадастровий номер НОМЕР_1 та площею 0,1470 га кадастровий номер НОМЕР_5, що в урочищі "Вище Цвинтаря" в с. Височанка Галицького району Івано-Франківської області, з цільовим призначенням - для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби; площею 0,0907 га кадастровий номер НОМЕР_3 та площею 0,0322 га кадастровий номер НОМЕР_4, що по АДРЕСА_2 з цільовим призначенням - для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби.

В частині позовних вимог про визнання за ОСОБА_4 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, права власності на земельну ділянку площею 0,1576 га, що знаходиться по АДРЕСА_1, з цільовим призначенням - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, кадастровий номер НОМЕР_2, та будинковолодіння, що по АДРЕСА_1, відмовлено.

Позов ОСОБА_6 задоволено. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_6 зі спадкодавцем ОСОБА_7 на час смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_1 року, за адресою: АДРЕСА_1

Визнано за ОСОБА_6 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, право власності на земельну ділянку площею 0,1576 га, що по АДРЕСА_1, з цільовим призначенням - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, кадастровий номер НОМЕР_2, та житловий будинок загальною площею 36,3 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами: стайнею, стодолою, двома шопами, вбиральнею, воротами, колодязем, що по АДРЕСА_1.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наявний заповіт спадкодавця ОСОБА_7 від 05 вересня 2013 року скасовує заповіт від 07 листопада 2008 року в частині розпорядження домоволодінням по АДРЕСА_1, яке спадкодавець заповів ОСОБА_6, крім того, спірне домоволодіння знаходиться на земельній ділянці площею 0,1576 га, з цільовим призначенням - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, а до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, із збереженням її цільового призначення, а тому відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_4 в частині цих вимог.

Разом з тим, задовольняючи позов ОСОБА_6 суд першої інстанції виходив із того, що згідно довідки Височанківської сільської ради від 16 березня 2016 року № 75 ОСОБА_7 на день смерті проживав із сином ОСОБА_6 по АДРЕСА_1, що підтверджується також показаннями допитаних в судовому засіданні свідків, а тому встановивши факт постійного проживання ОСОБА_6 із спадкодавцем ОСОБА_7 на час смерті останнього у вказаному домоволодінні, дійшов висновку про прийняття ним спадщини.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 24 травня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що в оскаржуваній частині судом першої інстанції повно і всебічно встановлено обставини справи й визначено правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосовано правові норми та ухвалено законне й справедливе рішення.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 в апеляційному порядку не оскаржувалося, а тому його законність і обґрунтованість в цій частині апеляційним судом не перевірялася.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ через свого представника ОСОБА_5, ОСОБА_4 просила скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов в повному обсязі та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_6

Касаційна скарга мотивована тим, що у заповіті, складеному на ім'я ОСОБА_6, зазначено лише будинковолодіння, що по АДРЕСА_1, однак не зазначено про земельну ділянку. Вважає, що суди безпідставно послалися на свідчення представника Височанківської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області, оскільки він не був присутній у судових засіданнях. ОСОБА_4 також вказує на те, що судом не встановлено факту спільного проживання ОСОБА_6 з спадкодавцем ОСОБА_7 У матеріалах спадкової справи відсутня заява ОСОБА_6 про прийняття спадщини, а є лише його заява з проханням не видавати свідоцтво про право на спадщину спадкоємцям ОСОБА_7 Судами не враховано, що якщо спадкоємець не прийняв спадщину, його вимоги про визнання права власності на спадкове майно не підлягають задоволенню. У матеріалах справи немає доказів відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з відсутністю документів, які б підтверджували постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Не враховано судами і те, що останніх 12 місяців перед смертю ОСОБА_7 перебував на лікуванні у медичному закладі, що спростовує факт його проживання з сином ОСОБА_6 за місцем знаходження спадкового майна. Зазначає, що оскільки ОСОБА_6 пропустив строк для прийняття спадщини і не довів факту спільного проживання із спадкодавцем, він вважається таким, що не прийняв спадщину. Водночас, нею вчасно подано заяву про прийняття спадщини, заповіт від 07 листопада 2008 року ніким не оскаржувався і є чинним, а її право власності на спадкове майно документально підтверджено.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ), в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII), що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) , у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

29 травня 2018 року справу № 341/363/16-ц та матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2018 року вищевказану справу призначено до судового розгляду.

ОСОБА_6 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішенняповинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій зазначеним вимогам закону в оскаржуваній частині не відповідають, а тому касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Згідно довідки Височанківської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області від 08 квітня 2016 року № 85, за його батьком - ОСОБА_8, померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 року, числився житловий будинок, який побудований у 1945 році по АДРЕСА_1, який він 30 червня 1996 року заповів своєму синові.

07 листопада 2008 року ОСОБА_7 склав заповіт, яким заповів онуці ОСОБА_4 житловий будинок та приналежні до нього прибудови, що знаходяться в с. Височанка Галицького району Івано-Франківської області, а також земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого підсобного господарства загальною площею 0,6785 га, що розташована в с. Височанка Галицького району Івано-Франківської області.

Разом з тим, 05 вересня 2013 року ОСОБА_7 складено заповіт, яким житловий будинок по АДРЕСА_1 та приналежні до нього прибудови заповів своєму синові ОСОБА_6 Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) цей заповіт (номер у Спадковому реєстрі 55020463) є чинним.

ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_7 прийняла спадщину на підставі частини першої статті 1269 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК Українивизначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).

Частиною другої статті 1254 ЦК України передбачено, що заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

З огляду на положення частини другої статті 1254 ЦК України суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір, правильно виходили з того, що заповіт від 05 вересня 2013 року скасовує попередній заповіт ОСОБА_7, складений ним 07 листопада 2008 року на користь ОСОБА_4 в частині житлового будинку з приналежними до нього прибудовами по АДРЕСА_1.

Оскільки правовстановлюючий документ на вказаний будинок у ОСОБА_7 був відсутній, його спадкоємцю - сину ОСОБА_6 відмовлено нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину.

У відповідності до частин першої, третьої статті 1268 ЦК України (435-15) спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Згідно довідки Височанківської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області від 16 березня 2016 року № 75 ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на день смерті був зареєстрований один, а проживав з сином ОСОБА_6 однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_1

Встановивши, що ОСОБА_6 постійно проживав з померлим ОСОБА_7 на час відкриття спадщини по АДРЕСА_1 суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що він прийняв після смерті батька спадщину у вигляді домоволодіння та земельної ділянки за цією адресою, у зв'язку з чим задовольнили його позов про визнання за ним права власності в порядку спадкування за заповітом на це майно, відмовивши у задоволенні позову ОСОБА_4 у зазначеній частині.

Однак, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що згідно заповіту, складеного 05 вересня 2013 року, ОСОБА_6 успадкував лише житловий будинок загальною площею 35 кв. м та приналежні до нього прибудови. Земельна ж ділянка площею 0,1576 га вказаним заповітом не охоплена. Заперечуючи проти позову ОСОБА_6, ОСОБА_4 вказувала на зазначені обставини, однак такі судами не були враховані.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг).

Разом з тим, у відповідності до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 10 постанови від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) правило статті 1225 ЦК України про те, що при переході до спадкоємців права власності на житловий будинок, інші будівлі та споруди до них переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, і у розмірі, який необхідний для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом, необхідно розуміти так, що така ділянка переходить у власність або користування спадкоємців, якщо її було надано в установленому порядку, в межах, визначених при наданні, за умови, що спадкодавець не складав заповіту щодо розпорядження земельною ділянкою, належною йому на праві власності.

Отже, стаття 1225 ЦК України визначає особливості спадкування прав на земельну ділянку. Основним її змістом є те, що спадкування земельних ділянок здійснюється на загальних підставах. Це означає, з однієї сторони, поширення на цей вид майна загальних засад і правил, що регулюють умови і порядок спадкування, а з іншої - відсутність спеціальних дозволів органів державної влади та місцевого самоврядування на одержання земельних ділянок у спадщину.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, спірне будинковолодіння знаходиться на земельній ділянці площею 0,1576 га, кадастровий номер - НОМЕР_2, цільове призначення якої - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва.

Згідно з витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку право власності на вказану земельну ділянку площею 0,1576 га було зареєстровано за ОСОБА_8 (батьком спадкодавця) на підставі рішення Височанківської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області від 24 грудня 1993 року.

Суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору не врахували положення статті 1225 ЦК України та передчасно визнали за ОСОБА_6 право власності на земельну ділянку площею 0,1576 га в розмірі, належному спадкодавцю, оскільки він як спадкоємець домоволодіння має право лише на ту частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Спадкування ж решти вказаної ділянки здійснюється на загальних підставах.

Без встановлення в повному обсязі фактичнихобставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення, зокрема, яка саме частина земельної ділянки необхідна для обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині визнання за ОСОБА_6 права власності на земельну ділянку площею 0,1576 га не можна визнати законними та обґрунтованими.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, справу в цій частині необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 24 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 липня 2017 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_4 та задоволення позову ОСОБА_6 про визнання в порядку спадкування за заповітом права власності на земельну ділянку площею 0,1576 га, що по АДРЕСА_1, з цільовим призначенням - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, кадастровий номер НОМЕР_2, скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 24 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 липня 2017 року в частині вирішення позовів про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що по АДРЕСА_1, а також в частині встановлення факту постійного проживання ОСОБА_6 зі спадкодавцем ОСОБА_7 залишити без змін.