Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., КратаВ.І.,

учасники справи:

позивач, відповідач за зустрічними позовами - акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк",

відповідач, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_4,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу апеляційного суду Сумської області від 19 квітня 2017 року в складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Собини О. І., Хвостика С. Г.,

У лютому 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк", правонаступником якого є акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" ( далі - АТ КБ "Приватбанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 10 березня 2006 року уклав з ОСОБА_4 кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримала 21 937,50 доларів США кредиту з кінцевим строком погашення до 09 березня 2021 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом.

У зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань позивач просив достроково стягнути з відповідача заборгованість в сумі 12 295,48 доларів США.

20 травня 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до АТ КБ "Приватбанк" про визнання кредитного договору недійсним з підстав того, що банк невірно провів обрахунок розміру заборгованості та порушив порядок пред'явлення дострокової вимоги про повернення кредиту у повному обсязі, у порушення вимог закону не надав у зрозумілій формі їй інформацію про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, а сам договір був укладений без згоди з її чоловіком, хоча форма договору передбачала отримання такої згоди.

13 червня 2016 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до АТ КБ "Приватбанк" про визнання кредитного договору недійсним, оскільки він як чоловік ОСОБА_4 згоди на укладення кредитного договору та на забезпечення цього договору іпотекою не надавав, що відповідно до статті 65 СК України є підставою для визнання зазначеного договору недійсним.

Рішенням Зарічного районного суду м. Сум від 30 січня 2017 року позов АТ КБ "Приватбанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь АТ КБ "Приватбанк" 12 169,80 доларів США заборгованості за кредитним договором та 4761,89 грн судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

Позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано недійсними пункти кредитного договору в частині визначення розміру пені. В іншій частині позову відмовлено.

В задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_5 про укладення кредитного договору його дружиною та про передачу в іпотеку банку квартири, придбаної за рахунок кредитних коштів, був обізнаний, про що свідчить його підпис на договорі іпотеки.

Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 19 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвала апеляційного суду мотивована відсутністю підстав для визнання кредитного договору недійсним, оскільки обставини на які посилався заявник спростовуються висновками суду першої інстанції.

У травні 2017 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду та передати справу на новий апеляційний розгляд. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про обізнаність ОСОБА_5 про укладення його дружиною кредитного договору та договору іпотеки, оскільки під час оформлення договору він присутнім не був, з умовами договору не ознайомлений. Крім того, апеляційний суд позбавив позивача права на участь у судовому засіданні.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 липня 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) передбачено, щокасаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

20 квітня 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Предметом касаційного перегляду є судове рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_5 про визнання кредитного договору недійсним. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а тому не переглядається в касаційному порядку.

Суди встановили, що 10 березня 2006 року АТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_4 уклали кредитний договір № SUH0GR00000017, відповідно до умов якого ОСОБА_4 надано кредит на придбання квартири в сумі 18 900 доларів США, сплату страхових платежів в розмірі 3 037,50 доларів США, строком до 09 березня 2021 року зі сплатою 1 % на місяць за користування кредитом, 0,21 % щомісячної комісії за надання фінансового інструменту.

Цього ж дня сторони уклали договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 чоловіка позичальника ОСОБА_5, що підтверджується його підписом на цьому договорі.

Згідно зі статтею 578 ЦК України та статті 6 Закону України "Про іпотеку" майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.

При укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя (частина друга статті 369 ЦК України та частина друга статті 65 СК України).

Відповідного до частини першої статті 3 ЦПК України (в редакції чинній на час розгляду справи) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтями 10, 60 ЦПК України (в редакції чинній на час розгляду справи)кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановивши фактичні обставини у справі на підставі наданих сторонами доказів, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_5 не довів відсутність його згоди на укладення його дружиною кредитного договору та договору іпотеки.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, позбавив позивача права на участь у судовому засіданні, не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_5 про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не подавав, його неявка не є перешкодою для розгляду апеляційним судом справи по суті.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що суди при розгляді даної справи неправильно застосували норми матеріального права чи порушені норми процесуального права

Суди розглянули дану справу в межах заявлених позивачем вимог, на підставі наданих сторонами доказів та з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 409 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу апеляційного суду Сумської області від 19 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.