Постанова

Іменем України

21 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 750/2262/16-ц

провадження № 61-5771св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: публічне акціонерне товариство "Акцент-Банк", ОСОБА_5,

третя особа - Інспекція з питань захисту прав споживачів у Чернігівській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 червня 2016 року в складі судді Рахманкулової І. П. та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 26 липня 2016 року в складі колегії суддів: Кузюри Л. В., Онищенко О. І., Хромець Н. С.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" (далі - ПАТ "Акцент-Банк", банк), ОСОБА_5 про визнання відкликаною з 19 січня 2013 року згоду позивача на укладення договору про надання споживчого кредиту - кредитно заставного договору від 16 січня 2013 року № А202RX98830132 за заявою позичальника від 16 січня 2013 року; визнання розірваним з 19 січня 2013 року кредитно-заставного договору від 16 січня 2013 року № А202RX98830132, укладеного між позивачем та ПАТ "Акцент-Банк" на підставі заяви позичальника; визнання розірваним з 16 січня 2013 року договору від 16 січня 2013 року, укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_5 та стягнення з відповідачів 3 тис. грн на правову допомогу.

Позовні вимоги ОСОБА_4 обґрунтував тим, що 16 січня 2013 року між ним та ФОП ОСОБА_5 було укладено договір на виготовлення та доставку металопластикових конструкцій. Того ж дня він підписав заяву про надання споживчого кредиту з ПАТ "Акцент-Банк".

16 січня 2013 року він звернувся до офісу ФОП ОСОБА_5 та до банку із заявами про відмову від виготовлення та доставки металопластикових конструкцій та про відкликання своєї згоди на укладення кредитно-заставного договору.

Банк відмовився виконати його вимогу, про що повідомив його 20 травня 2013 року.

Уважаючи, що він як споживач діяв відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , просив позов задовольнити.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 червня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано відкликаною з 19 січня 2013 року згоду ОСОБА_4 на укладення договору про надання споживчого кредиту - кредитно-заставного договору від 16 січня 2013 року № А202RX98830132 за заявою позичальника від 16 січня 2013 року № А202RX98830132 до ПАТ "Акцент-Банк". Визнано розірваним з 19 січня 2013 року кредитно-заставний договір від 16 січня 2013 року № А202RX98830132, укладений між ОСОБА_4 та ПАТ "Акцент-Банк" на підставі заяви позичальника від 16 січня 2013 року № А202RX98830132.

Визнано розірваним з 16 січня 2013 року договір від 16 січня 2013 року, укладений між ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 Стягнуто з ПАТ "Акцент-Банк", ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 по 788,70 грн з кожного витрат на правову допомогу. Вирішено питання про розподіл судових витрат у справі.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач скористався своїм правом на відкликання згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту, передбаченим законом.

Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 26 липня 2016 року рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 червня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що рішення районного суду є законним і обґрунтованим, ухвалено з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі, поданій 12 серпня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ "Акцент-Банк" просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 26 липня 2016 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_4 заявлених до ПАТ "Акцент-Банк", і ухвалити в цій частині нове рішення по відмову в задоволені вказаних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в указаній частині є незаконними та необґрунтованими, ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Банк виконав вимоги кредитного договору перерахувавши кошти на рахунок ФОП ОСОБА_5 З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором. Позивач відкликавши згоду на укладення кредитного договору в свою чергу не здійснив повернення грошових коштів та не сплатив нараховані відсотки зазначені в кредитному договорі. Позивач не довів незаконні винні дії відповідача, у зв'язку з цим підстави позовні вимоги є необґрунтовані та не підлягають задоволенню. Суди не перевірили докази оплати позивачем витрат на правову допомогу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Деснянського районного суду м. Чернігова.

11 листопада 2006 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ОСОБА_4 на касаційну скаргу, мотивовані тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, ухвалені з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права. Ним було зроблено усе можливе для того, щоб кошти за кредитно-заставним договором не були перераховані банком на рахунок ФОП ОСОБА_5, однак усупереч його намагань банк кошти перерахував, при цьому жоден з представників банку не вчинив будь-яких дій для запобігання неправомірного перерахування коштів, хоча їм було відомо про відкликання заяв ще до перерахування банком кредитних коштів. Банк не звертався до ФОП ОСОБА_5 про повернення грошових коштів, які отримані ним безпідставно. Таким чином, особисто він позбавлений можливості повернути грошові кошти ПАТ "Акцент-Банк", оскільки особисто він їх не отримував та не має правових підстав для витребування їх у ФОП ОСОБА_5, а тому у нього відсутні зобов'язання майнового характеру перед відповідачем. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваних рішень.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту першого розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК Українисудом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

29 січня 2018 справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Колегія суддів дійшла висновку про відсутність передбачених законом підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суди встановили, що 16 січня 2013 року між ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 укладено договір (індивідуальний номер замовлення № 2175), за умовами якого останній взяв на себе зобов'язання виготовити та доставити замовнику металопластикову конструкцію протягом 30 робочих днів з моменту сплати авансу.

Того ж дня ОСОБА_4 підписав заяву позичальника № А202RX98830132, відповідно до якої ПАТ "Акцент-Банк" взяв на себе зобов'язання надати йому кредит у розмірі 4 998,59 грнта оплатити товар замовлений позичальником згідно з договором від 16 січня 2013 року, укладеним з ФОП ОСОБА_5, шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок ФОП ОСОБА_5 Відкритий у ПАТ "Акцент-Банк".

16 січня 2013 року ОСОБА_4 звернувся до офісу ФОП ОСОБА_5 із заявою про відмову від виготовлення та доставки металопластикових конструкцій, яка була прийнята його представником.

Перерахування банком коштів на рахунок ФОП ОСОБА_5 було здійснено банком о 15 год. 41 хв., незважаючи на те, що позивач звернувся до представника банку із заявою про відкликання своєї згоди на укладення договору, яку представником банку не було прийнято.

19 січня 2013 року ОСОБА_4 за допомогою поштового зв'язку направив на адресу ПАТ "Акцент-Банк" заяву про відкликання його згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту на оплату металопластикових конструкцій.

Листом від 17 травня 2015 року № 20.1.0.0.0/7-130121/4 ПАТ "Акцент-Банк" повідомив позивача про те, що банк немає правових підстав для розірвання договору та зазначив, що розірвання договору кредитування та закриття угоди можливе лише після повернення банку перерахованих раніше на рахунок ФОП ОСОБА_5 грошових коштів

Відповідно частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції) договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

Частиною 6 зазначеної статті встановлено, що споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору. Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке споживач зобов'язаний подати особисто чи через уповноваженого представника або надіслати кредитодавцю до закінчення строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини.

З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором. Споживач також сплачує відсотки за період між моментом одержання коштів та моментом їх повернення за ставкою, встановленою в договорі.

Пунктом 7 статті 11 цього ж Закону (в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції) передбачено, що право відкликання згоди не застосовується щодо: споживчих кредитів, забезпечених іпотекою; споживчих кредитів на придбання житла та споживчих кредитів, наданих на купівлю послуги, виконання якої відбулося до закінчення строку відкликання згоди.

Суди встановили, що вимоги, передбачені законом щодо відкликання згоди, ОСОБА_4 виконані.

Згідно ч.1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Встановивши, що позивач скористався своїм правом та протягом визначеного законом строку належним чином повідомив ПАТ "Акцент-Банк" про відкликання своєї згоди на укладення кредитно-заставного договору, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_4 до ПАТ "Акцент-Банк".

Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 57- 60, 212 ЦПК України (у редакції станом на час розгляду справи судами), правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про порушення оскаржуваними судовими рішеннями законних прав та інтересів банку як кредитора на задоволення своїх виконаних зобов'язань спростовуються рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 15 листопада 2016 року ухваленим у справі № 750/11961/15-ц, яким стягнено з ОСОБА_4 на користь ПАТ "Акцент-Банк" заборгованості за кредитним договором у розмірі 7 013,64 грн та про яке банку мало буди достеменно відомо.

Судові витрати на правову допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права під час вирішення цивільної справи (статті 84, 88 ЦПК України в чинній на час розгляду справи судами редакції).

За положеннями Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (5076-17) (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Цей Закон визначає, що видами правової допомоги - є надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

За змістом положень статті 29 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням.

Відповідно частин першої, другої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, доказ про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Матеріали справи містять договір про надання правової допомоги від 12 лютого 2016 року, укладений між адвокатом ОСОБА_7 та ОСОБА_4; ордер серії АА № 104221; розрахунок витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги та квитанцію до прибуткового касового ордера від 19 лютого 2016 року про сплату ОСОБА_4 3 тис. грн за отриману правову допомогу за вказаним договором.

Отже, доводи касаційної скарги про відсутність підстав для стягнення витрат на правову допомогу, є безпідставними.

В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Частиною першої статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 26 липня 2016 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді Н. О. Антоненко

В.І. Журавель

В. І.Крат

В. П.Курило

' 'p' ' 'br'