Постанова

Іменем України

21 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 266/29/15-ц

провадження № 61-40210 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4;

відповідач - публічне акціонерне товариство комерційного банку "ПриватБанк";

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області у складі судді Пантелєєва Д. Г. від 29 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Донецької області у складі колегії суддів: Зайцевої С. А., Гаврилової Г. Л., Пономарьової О. М., від 05 червня 2018 року,

ВСТАНОВИВ :

У січні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про визнання кредитних договорів недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що 19 липня 2007 року між нею та ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено два кредитних договори: № MRTG9G104000021, відповідно умов якого банк надав кредитні кошти у розмірі 17 600 доларів США на купівлю жилої нерухомості, а також у розмірі 4 016 доларів 87 центів США на сплату страхових платежів на строк до 15 липня 2027 року включно; № MRTG9G204000021, відповідно умов якого банк надав кредитні кошти у розмірі 4 400 доларів США на початковий внесок на строк до 15 липня 2027 року включно.

На момент укладення договорів з урахуванням власних доходів вона мала можливість виконувати свої зобов'язання у повному обсязі, проте після фінансової кризи та початку антитерористичної операції кредитні зобов'язання стали для неї непосильними. Вона зверталася до банку з метою зміни умов кредитних договорів, проте їй було відмовлено. Вважала, що при укладенні кредитних договорів банком було порушено положення статей 203, 215 ЦК України, статей 524, 533, 1054 ЦК України щодо істотних умов кредитного договору, так як діючим законодавством передбачено, що предметом договору споживчого кредиту можуть бути лише грошові кошти у вигляді української гривні, а не іноземна валюта, а тому укладені між нею та банком кредитні договори є недійсними. Крім того, підставою для визнання вказаних кредитних договорів недійсними є те, що при їх укладенні працівники банку не попередили її про валютні ризики. Перед укладенням договору банк був зобов'язаний письмово проінформувати її про умови договорів, про усі альтернативні варіанти кредитування та про реальну переплату по кредиту, ці роз'яснення повинні бути підписані нею у спеціальному інформаційному листі. Банк не надав вичерпної інформації з приводу умов договорів, не було надано графіку погашення заборгованості. При укладенні кредитних договорів банком було порушено положення частини другої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", згідно якої перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитор зобов'язаний повідомляти споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки по кредиту та вартості всіх послуг (регістратора, нотаріуса, страховика, оцінювача та інші), пов'язаних з отриманням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просила суд визнати кредитні договори: MRTG9G104000021 та MRTG9G204000021, укладені між нею та ПАТ КБ "ПриватБанк" 19 липня 2007 року, недійсними.

Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 січня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оспорювані кредитні договори підписані сторонами, які досягли згоди щодо усіх істотних умов цих договорів, вони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. При цьому ОСОБА_4 на момент укладення спірних договорів не заявляла додаткових вимог щодо їх умов чи не погодження з ними та у подальшому виконувала ці договори.

Постановою апеляційного суду Донецької області від 05 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 січня 2018 року - без змін.

Погоджуючись із висновком районного суду, апеляційний суд також зазначив, що підписуючи спірні кредитні договори, ОСОБА_4 погодилися з усіма їх умовами, тривалий час виконувала ці договори і заперечень щодо їх умов не заявляла. При цьому кредитні договори, укладені між сторонами, відповідають вимогам закону. Підстав для застосування статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" немає.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували її доводів про те, що оспорювані кредитні договори суперечить законодавству України, зокрема статтям 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки їх умови містять положення, що порушили її становище як споживача фінансових послуг. Банком не було надано повну, достовірну інформацію про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту, не було попереджено про валютні ризики, які можуть вплинути на розмір кредиту. При цьому, надавши кредит у доларах США, банк порушив норми статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", тому що використання іноземної валюти за споживчими кредитами дозволяється лише за наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України, яку банк на час укладання оспорюваних угод не мав.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Разом з тим вищевказана норма закону не містить заборони на визначення грошового зобов'язання у гривні із зазначенням еквіваленту суми зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтею 15 і 23 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша стаття 628 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (частина перша стаття ЦК (435-15) України).

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що позивачка з власної ініціативи звернулася за отриманням кредиту в іноземній валюті до вільно обраного нею банку, а саме ПАТ КБ "ПриватБанк", який мав право на видачу такого кредиту, що підтверджується наявною у нього банківською ліцензією, отримавши від банку всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням спірних договорів. Крім того, позивачка надалі схвалила ці договори, так як вносила платежі на погашення кредитної заборгованості, не ставлячи під сумнів самі умови кредитних договорів, які підписані обома сторонами.

При цьому суди вірно застосували відповідні положення ЦК України (435-15) та Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу та залишити судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Донецької області від 05 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк