розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2016 року у складі судді Батманової В. В. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Кочкової Н. О., Григорченка Е. І.,

У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 02 червня 2014 року між ПАТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 500944676, відповідно до якого відповідачу наданий кредит у розмірі 31 110,67 грн зі сплатою процентів у розмірі 15,99 % річних, строком дії до 03 червня 2019 року включно.

Проте позичальник умови кредитного договору щодо своєчасного повернення суми отриманого кредиту та своєчасної сплати нарахованих за користування кредитними коштами відсотків не виконує, у зв'язку з чим станом на 18 травня 2015 року заборгованість відповідача за кредитним договором становить 39 514,83 грн.

Посилаючись на вказані обставини, ПАТ "Альфа-Банк" просило стягнути на свою користь з ОСОБА_4 заборгованість у розмірі 39 514,83 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2016 року позов ПАТ "Альфа-Банк" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованість за кредитним договором від 02 червня 2014 року № 500944676 станом на 18 травня 2015 року у розмірі 39 514,83 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 31 110,67 грн, відсотків - 3 079,34 грн, комісії - 3 524,82 грн, штрафу - 1 800,00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що у порушення умов укладеного договору

від 02 червня 2014 року № 500944676, відповідач свої зобов'язання не виконує у зв'язку з чим утворилась заборгованість.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська від 24 травня 2016 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У жовтні 2016 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2016 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої і апеляційної інстанцій норм процесуального правата неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що надані до позовної заяви Загальні умови кредитування (рефінансування) фізичних осіб ПАТ "Альфа-Банк" він не підписував, матеріали справи не містять жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про те, що при підписання сторонами кредитного договору діяли Загальні умови кредитування (рефінансування) фізичних осіб ПАТ "Альфа-Банк" у редакції, що передбачає дострокове повернення кредитних коштів. Крім того, розрахунок суми штрафу наведений у додатку до позову не відповідає вимогам частини другої статті 549 ЦК України та статті 61 Конституції України, оскільки містить подвійну цивільно-правову відповідальність за одне і те саме порушення, та порядок її нарахування здійснюється у спосіб не передбачений законодавством України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У листопаді 2016 року від ПАТ "Альфа-Банк" надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_4, в яких заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню, оскільки не спростовує висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а фактично зводиться до переоцінки доказів, яким суди надали належну оцінку.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

У квітні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом встановлено, що 02 червня 2014 року між ПАТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 500944676, відповідно до умов якого відповідачу наданий кредит у розмірі 31 110,67 грн зі сплатою 15,99 % річних, строком

до 03 червня 2019 року включно. У зв'язку з невиконанням боржником зобов'язань за кредитним договором, станом на 18 травня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 39 514,83 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 31 110,67 грн, заборгованості за відсотками - 3 079,34 грн, заборгованості за комісією -

3 524,82 грн, штрафу - 1 800 грн.

Відповідно до умов укладеного кредитного договору, договір складається з двох розділів (розділ 1 "Базові умови кредитування" та розділ 2 "Загальні умови кредитування (рефінансування) фізичних осіб в ПАТ "Альфа-Банк"), які нероздільно пов'язані між собою та складають єдиний документ, включаючи всі додатки до нього, які складають невід'ємну частину цього договору.

Із пункту 5 розділу 1 кредитного договору вбачається, що підписанням цього договору позичальник підтверджує, що він попередньо ознайомлений у письмовій формі з умовами надання кредиту, у тому числі вартістю кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками, інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та значення абсолютного подорожчання кредиту, вартості, видів та предметів супутніх послуг, а також будь-якою іншою інформацією, надання якої вимагає чинне в Україні законодавство, у тому числі інформацією надання якої передбачене нормами Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) та нормативними документами Національного банку України, які йому роз'яснені, зрозумілі, не потребують додаткового тлумачення та з якими він цілком згодний. Позичальник отримав свій примірник цього договору, що складається з першого та другого розділів та додатків до нього на дату його укладання, ознайомлений у письмовій формі із Загальними умовами кредитування (рефінансування) фізичних осіб в ПАТ "Альфа-Банк", затвердженими Розпорядженням ПАТ "Альфа-Банк" від 31 липня 2013 року № 2011, які оприлюднені на інтернет-сторінці банку та які йому роз'ясненні, зрозумілі та з якими він цілком згодний.

ПАТ "Альфа-Банк" свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (стаття 11 ЦК України).

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Відповідно до вимог статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі статтею 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами права, суди дійшли обґрунтованого висновку, що відповідач підписав кредитний договір, тобто погодився з умовами викладеними у ньому, а отже, факт укладення між сторонами кредитного договору, наявність заборгованості за вказаним договором у зв'язку з невиконанням позичальником взятих на себе кредитних зобов'язань, підтверджується матеріалами справи та не спростовані відповідачем, тому наявні підстави для задоволення позову про стягнення коштів та відсотків за користування кредитом із ОСОБА_4

Наведені в касаційній скарзі доводи про те, що надані до позовної заяви Загальні умови кредитування (рефінансування) фізичних осіб ПАТ "Альфа-Банк" він не підписував, матеріали справи не містять жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про те, що при підписання сторонами кредитного договору діяли Загальні умови кредитування (рефінансування) фізичних осіб ПАТ "Альфа-Банк" у редакції, що передбачає дострокове повернення кредитних коштів, не заслуговують на увагу, оскільки підписання договору та отримання його примірника свідчить про ознайомлення заявника з усіма істотними умовами договору, який укладений із дотриманням вимог статті 1055 ЦК України щодо письмової форми кредитного договору за правилами договору приєднання (стаття 634 ЦК України).

Посилання у касаційній скарзі на невідповідність оскаржуваних рішень правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року, справа № 6-240цс14, є необґрунтованими, оскільки у цих справах встановлені різні фактичні обставини.

Посилання у касаційній скарзі на невірність проведеного банком розрахунку суми штрафу, який не відповідає вимогам частини другої статті 549 ЦК України та статті 61 Конституції України, оскільки містить подвійну цивільно-правову відповідальність за одне і те саме порушення, та порядок її нарахування здійснюється у спосіб не передбачений законодавством України, не заслуговує на увагу, оскільки за змістом оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами стягнуто штраф, отже відсутня подвійна відповідальність. Порядок розрахунку штрафу відповідає змісту умов п. 4 кредитного договору, укладеному між сторонами, який не передбачає подвійної відповідальності, а визначає збільшений розмір штрафу у разі, коли прострочення триває більше ніж 5 календарних місяців.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків першої і апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права, та по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Таким чином, розглядаючи зазначений позов, суди повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 57- 60, 212, 303, 304 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.