розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" на рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 липня 2016 року у складі судді Гладун Х. А. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 17 січня 2017 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Гаращенка Д. Р., Мазурик О. Ф.,

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" (далі - ТОВ "ЛК "Еталон") про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 30 листопада 2015 року між нею та

ТОВ "ЛК "Еталон" був укладений договір фінансового лізингу № 003259, за яким вона повинна була отримати у фінансовий лізинг автомобіль Nissan Juke 1.6 SEAT.

30 листопада 2015 року вона сплатила 53 600 грн, що складало 10 % вартості предмету лізингу, проте через декілька днів ТОВ "ЛК "Еталон" відмовилося передавати предмет лізингу з посиланням на те, що договором передбачено передачу транспортного засобу протягом строку, який становить 50 робочих днів з моменту сплати 50 % від вартості предмету лізингу, а сплачена сума в розмірі 53 600 грн є комісією за організацію при оформленні договору.

Зазначала, що умови договору фінансового лізингу не відповідають чинному законодавству, є несправедливими та порушують її права як споживача.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила визнати договір фінансового лізингу № 003259 від 30 листопада 2015 року недійсним та стягнути з ТОВ "ЛК "Еталон" на свою користь сплачені кошти в розмірі

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07 липня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано договір фінансового лізингу № 003259 від 30 листопада 2015 року укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "ЛК "Еталон" недійсним. Стягнуто з

ТОВ "ЛК "Еталон" на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 53 600 грн. вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний договір містить несправедливі умови, визначені частиною третьою статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", а саме: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір зі споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Враховуючи викладене, оспорюваний договір фінансового лізингу за своєю природою є несправедливим, порушує принцип добросовісності, його умови призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 17 січня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ "ЛК "Еталон" відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний пункт 12.12 договору фінансового лізингу підпадає під несправедливі умови, встановлені пунктом 4 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки передбачає повернення суми авансових платежів з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору. Договір фінансового лізингу нотаріально посвідчено не було, про те до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 799 ЦК України щодо обов'язкового нотаріального посвідчення договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи.Судом не встановлено наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.

У лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ТОВ "ЛК "Еталон" в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, воно просило скасувати оскаржувані рішення судів та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Спірний договір укладений з дотриманням вимог закону, які регулюють його укладання, ніяких порушень позивача як споживача послуг не допущено, нотаріальне посвідчення не є обов'язковим для договору фінансового лізингу.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

15 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами встановлено, що 30 листопада 2015 року між ОСОБА_1 та

ТОВ "ЛК "Еталон" укладено договір № 003259 фінансового лізингу, відповідно до умов якого товариство бере на себе зобов'язання придбати предмет

лізингу - автомобіль Nissan Juke SE 1.6 AT у власність та передати його в користування ОСОБА_1 на строк та на умовах, передбачених договором

Згідно з умовами договору "Комісія за Організацію" - це одноразова плата лізингоодержувачем лізингодавцю за перевірку, розгляд, підготовку документів для оформлення цього договору, моніторинг, систематизацію та аналіз даних, отримання з різних джерел по всій території України, зустрічі та перемовини з дилерами та дистриб'юторами на предмет придбання предмета лізингу, купівлю предмета лізингу, супроводження договору протягом всього строку дії та відшкодування інших витрат лізингодавця, що пов'язані з його виконанням (у тому числі, що не зазначені у цьому договорі, але що можуть виникнути у лізингодавця в процесі його виконання).

Відповідно до умов додатку 1 до цього договору вартість предмета лізингу становить 536 тис. грн, авансовий платіж - 268 тис. грн, (50 % вартості предмета лізингу); щомісячний платіж - 22 333 грн 33 коп.; комісія за організацію - 53 600 грн (10 % вартості предмета лізингу); комісія за

передачу - 16 080 грн (3 % вартості предмета лізингу) (а.с. 14).

На виконання договору, 30 листопада 2015 року ОСОБА_1 сплатила

ТОВ "ЛК "Еталон" кошти в розмірі 53 600 грн (а.с.17).

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України (435-15) про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) .

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Такі висновки щодо застосування вказаних норм права відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 16 грудня

2015 року № 6-2766цс15.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

За змістом частини п'ятої цієї норми, у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів").

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону "Про захист прав споживачів"); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Відповідно до частини 1 статті 807 ЦК України і частини 1 статті 3 Закону України "Про фінансовий лізинг" предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Згідно з частиною першою статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу, запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором. Разом з тим, відповідно до частини другої наведеної норми закону лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Перелік лізингових платежів є вичерпним, у зв'язку з чим, договірні умови можуть містити лише такі лізингові платежі, які передбачені переліком, встановленим законом, сплата яких здійснюється у порядку, встановленому договором.

Таким чином, законодавець відніс до договірного регулювання лише порядок сплати лізингових платежів, у той час як їх перелік встановлений законом та розширенню у договірному порядку не допускається. Водночас будь-яких інших платежів на користь лізингодавця, окрім лізингових, законодавством про фінансовий лізинг - не передбачено.

Зважаючи на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права і обґрунтовано дійшли висновку про те, що в оспорюваному договорі передбачено право лізингодавця розірвати договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем його положень, однак таке право у лізингоодержувача умови договору не містять, його укладено із сплатою комісії за організації та закрпіленням інших платежів, які не є лізинговими, Умовами договору передбачено право лізингодавця не повертати лізингоодержувачу комісію за організацію договору, що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків і завдає шкоди споживачеві, а тому зазначені умови договору є несправедливими в розумінні статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Враховуючи положення зазначених вимог чинного законодавства України, суди дійшли правильного висновку про те, що послуги з фінансового лізингу ТОВ "ЛК "Еталон" мало право здійснювати лише за умови набуття статусу фінансової установи, та отримання відповідних ліцензій.

Разом із тим відповідачем не було надано доказів наявності у нього ліцензії на здійснення такої діяльності.

Доводи про те, що договір фінансового лізингу не підлягає нотаріальному посвідченню є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються установленими чинним законодавством вимогами щодо форми та змісту договору фінансового лізингу, а саме: статтями 628, 799, 806 ЦК України.

Також необґрунтованими є доводи відповідача про те, що законодавством не передбачено обов'язкової наявності ліцензії під час укладення договору фінансового лізингу, оскільки згідно з пунктом 4 частини першої статті 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Інші обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі були предметом дослідження судів попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами першої та апеляційної інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Отже, доводи касаційної скарги ТОВ "ЛК "Еталон" висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.