розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС", подану представником Кудрявським СергіємМиколайовичем, на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2016 року, ухвалене колегією у складі суддів: Ясеновенко Л. В., Бойчука І. В., Горейко М. Д.,

У лютому 2015 року ОСОБА_4 звернулась з позовом до приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (далі - ПрАТ "Страхова група "ТАС") про стягнення коштів за прострочення виплати страхового відшкодування.

У позовній заяві вказувала, що належний їй на праві власності автомобіль Seat, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, є застрахованим за договором добровільного комплексного страхування автотранспортного засобу та супутніх ризиків від 29 січня 2011 року, укладеним із ПрАТ "Страхова група "ТАС". Цим договором застраховані її майнові інтереси, пов'язані з експлуатацією вказаного автомобіля.

3 червня 2011 року з автомобілем стався страховий випадок, проте відповідач у добровільному порядку своєчасно не виплатив їй страхове відшкодування. Суму страхового відшкодування 15 192,29 грн. вона отримала 29 грудня 2014 року на виконання рішення Івано-Франківського міського суду від 3 грудня 2013 року.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_4 просила стягнути з відповідача на її користь пеню за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика на підставі частини п'ятої статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у розмірі 8 726,16 грн., інфляційні втрати у розмірі 3 748,01 грн та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 1 699,26 грн.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 1 липня 2015 року, ухваленим у складі судді Бородовського С. О., позов задоволено частково. З ПрАТ "Страхова Група "ТАС" стягнено на користь ОСОБА_4 3 748,01 грн інфляційних втрат, 1 669,26 грн - 3% річних, 243,60 грн судового збору. У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статті 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк та несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом. Позивач не надав суду доказу визначення сторонами в договорі розміру пені за невиплату страхового відшкодування, а розмір пені, передбачений Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) , не підлягає застосуванню до спірних відносин, оскільки відносини між сторонами виникли не щодо страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2016 року, ухваленим після повторного перегляду справи в апеляційному порядку на підставі ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року, рішення Івано-Франківського міського суду від 1 липня 2015 року в частині вирішення позову ОСОБА_4 про стягнення пені скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_4 про стягнення пені задоволено частково.

Стягнено з ПрАТ "Страхова Група "ТАС" на користь ОСОБА_4 1 930,40 грн. пені.

Апеляційний суд з урахуванням вказівок, наданих в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року, дійшов висновку, що розмір неустойки як відповідальність страховика за договором страхування має бути визначено у договорі; оскільки такий розмір не визначено сторонами в договорі страхування, то до спірних правовідносин застосовується частина п'ята статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", якщо укладений договір страхування спрямований на задоволення особистих потреб застрахованої особи. Згідно з пунктом 16 договору страхування інші умови договору щодо предмета договору, переліку страхових випадків та страхових ризиків, виключень із страхових випадків та обмежень страхування, порядку зміни та припинення дії договору, умов здійснення виплати страхового відшкодування та причин відмови у виплаті страхового відшкодування, прав та обов'язків сторін і відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору, інші умови договору за згодою сторін встановлено та регулюються Програмою, яка є типовими умовами страхування та невід'ємною частиною договору.

Згідно з пунктом 15.3 Програми добровільного комплексного страхування автотранспортного засобу та супутніх ризиків "ТАС-МОТОР", що є невід'ємною частиною договору, за невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором сторони несуть відповідальність відповідно до законодавства України, в тому числі шляхом сплати пені в розмірі 0,01% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, за прострочення на 1 270 днів виплати страхового відшкодування в сумі 15 192,29 грн з урахування положень пункту 15.3 Програми щодо розміру пені за кожен день прострочення, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 930,40 грн пені (15 192,29 х 0,01% х1270).

У листопаді 2016 року ПрАТ "Страхова група "ТАС" в особі представника Кудрявського С. М. подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило скасувати рішення апеляційного суду в частині стягнення пені та передати справу в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду.

У касаційній скарзі зазначається, що розмір пені має бути зменшений до 554,51 грн. з урахуванням спеціального строку позовної давності в один рік.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою і ухвалою цього ж суду від 12 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Відповідно до ст. 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд .

У 2018 році справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Судами встановлено, що за договором добровільного комплексного страхування автотранспортного засобу та супутніх ризиків "ТАС-МОТОР" від 29 січня 2011 року, укладеним між ПрАТ "Страхова група "ТАС" та ОСОБА_4, остання застрахувала майнові інтереси, пов'язані з експлуатацією автомобіля Seat, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2.

3 червня 2011 року стався страховий випадок - пошкодження застрахованого автомобіля, про який ОСОБА_4 повідомила страховика відповідно до умов договору.

8 липня 2011 року ПрАТ "Страхова група "ТАС" у виплаті страхового відшкодування відмовило.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 3 грудня 2013 року стягнено з ПрАТ "Страхова група "ТАС" на користь ОСОБА_4 страхове відшкодування в розмірі 15 192,29 грн.

Рішення суду виконано 29 грудня 2014 року.

Так, за статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За пунктом 3 частини першої статті 20 Закону України "Про страхування" при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

За своєю правовою природою договір страхування є договором про надання послуг; відносини між споживачами цих послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулюється відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

У частині п'ятій статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" установлено, що в разі якщо виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня в розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.

Одночасно законодавством, що регулює правовідносини у сфері страхування, визначено, що в разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом (стаття 992 ЦК України).

Таким чином, положення щодо відповідальності страховика, закріплені в Законі України "Про страхування" (85/96-ВР) та главі 67 ЦК України (435-15) , є спеціальними нормами права, а в Законі України "Про захист прав споживачів" (1023-12) - загальними.

Вирішуючи справу та частково задовольняючи позов про стягнення пені (неустойки), апеляційний суд дійшов правильного висновку, що розмір неустойки як відповідальність страховика за договором страхування має бути визначено у такому договорі. Якщо ж такий розмір не визначено сторонами в договорі страхування, то до спірних правовідносин застосовується частина п'ята статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", якщо укладений договір страхування спрямований на задоволення особистих потреб застрахованої особи.

Зважаючи на особливу юридичну природу правовідносин сторін у вигляді відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за договором страхування, нарахування пені за несвоєчасне виконання договору страхування узгоджується з положеннями статті 992 ЦК України, відповідно до яких у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Рішення суду в частині стягнення штрафних санкцій містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідає вимогам

статей 213- 215 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи апеляційним судом щодо законності й обґрунтованості. Суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи і ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (рішення у справі Проніна проти України).

Таким чином, касаційний суд вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають; доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції й не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення.

В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Крім того, можливість застосування наслідків спливу позовної давності прямо залежить від поданої відповідною стороною заяви про його застосування. Проте матеріали дійсної справи не містять відомостей про звернення відповідача до суду із заявою про застосування наслідків спливу позовної давності. Тому доводи заявника про стягнення пені поза межами позовної давності помилкові, правового значення не мають і не є підставою для скасування судового рішення.

Оскільки суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Головуючий	В. А. Стрільчук
Судді:	С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов О. В. Ступак Г. І. Усик