Постанова

Іменем України

08 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 725/2980/16-ц

провадження № 61-27588св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), БілоконьО. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Чернівецької міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Чернівецької області, у складі колегії суддів:

Одинака О. О., Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю., від 14 серпня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про усунення перешкод у користування житловим приміщенням шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона є власником будинку АДРЕСА_2, у якому крім неї проживають відповідачі, а саме: ОСОБА_5 - дочка позивача, ОСОБА_7 - зять,

ОСОБА_6 - онука, ОСОБА_8 - онук. Зазначала, що не має можливості вільно користуватися своєю власністю у зв'язку з протиправною поведінкою відповідачів, які систематично порушують правила співжиття, що робить неможливим їх спільне проживання у спірному будинку. Вказувала, що вона неодноразово зверталась до правоохоронних органів за захистом своїх прав, працівники поліції проводили з відповідачами профілактично-розяснювальні бесіди щодо неприпустимості вчинення таких дій, проте зазначене не призвело до позитивних наслідків. Позивач зазначала, що дозволила проживати відповідачам у своєму будинку тимчасово. Крім того, вона має намір продати будинок у зв'язку із складним матеріальним становищем, проте через незаконні дії відповідачів не має можливості розпорядитися своєю власністю.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд усунути перешкоди у користуванні належним їй на праві власності будинком шляхом виселення відповідачів з будинку АДРЕСА_2 та позбавити відповідачів права користування спірним будинком шляхом зняття їх з реєстраційного обліку.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці, у складі судді Войтуна О. Б.,від 30 травня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Усунуто перешкоди ОСОБА_4 у користуванні житловим будинком АДРЕСА_2 шляхом виселення з будинку ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8Позбавлено ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8 права користування житловим будинком АДРЕСА_2 шляхом зняття їх з реєстраційного обліку.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено наявність систематичного порушення відповідачами правил співжиття. Підтвердженням факту неприязних стосунків між сторонами є те, що відповідачі позов не визнають та відмовляються добровільно звільнити спірний будинок, який на праві власності належить позивачу. ОСОБА_7 має своє власне житло, а тому права малолітнього ОСОБА_8 на забезпечення житлом порушені не будуть.

Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 14 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_7 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відповідачі є членами сім'ї позивача, а тому набули разом зі своїми дітьми право користування спірним будинком. Позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачі систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням. Не надано позивачем доказів на підтвердження порушення правил співжиття, а також доказів вжиття до відповідачів заходів запобігання і громадського впливу. Ураховуючи безпідставність позовної вимоги про виселення відповідачів, не підлягає задоволенню і позовна вимога щодо зняття відповідачів з реєстраційного обліку.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що внаслідок незаконних та протиправних дій відповідачів позивач не має змоги володіти, користуватися та розпоряджатися на власний розсуд своєю приватною власністю, що правильно та законно обґрунтував суд першої інстанції у своєму рішенні. Вирішуючи питання про виселення відповідачів зі спірного будинку, суд першої інстанції правильно встановив наявність підстав для позбавлення відповідачів права користування ним. Позивач має намір продати спірний будинок.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Під час розгляду справи суди встановили, що ОСОБА_4 є власником житлового будинку АДРЕСА_2

Згідно довідки ТОВ "ТД Укрвторресурс" від 14 червня 2016 року № 493 у будинку АДРЕСА_2 проживають та зареєстровані ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_12 (т. 1 а.с.53 т.1).

ОСОБА_7 за зазначеною адресою не зареєстрований, однак позивач посилається на те, що останній проживає у її будинку.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції посилався на те, що

ОСОБА_7 неодноразово вчиняв словесний конфлікт з позивачем, а ОСОБА_5 29 квітня 2016 року не впускала її до будинку, а тому дані обставини і стали приводом для звернення до Чернівецького ВП ГУНП у Чернівецькій області. За результатом розгляду цих звернень було вирішено провести профілактично - роз'яснювальну бесіду з ОСОБА_7 та ОСОБА_5, у ході якої було попереджено останніх про неприпустимість вчинення протиправної поведінки щодо позивача

(т. 1 а. с. 6).

Відповідно до вимог статті 47 Конституції України держава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Стаття 391 ЦК України наділяє власника правом вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першою статті 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Відповідно до частини першої статті 116 ЖК Української РСР, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах мешканців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.

Вирішуючи спір, апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 212 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи), встановивши, що відповідачі є членами сім'ї власника, які були вселені до будинку за її згодою, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б доводили факт існування обставин, за наявності яких відповідно до статті 116 ЖК Української РСР виникає можливість виселення без надання іншого жилого приміщення: систематичне руйнування будинку, використання не за призначенням, систематичне порушення правил співжиття, неможливість спільного проживання. Лише факт звернення до правоохоронних органів зі скаргою на поведінку відповідачів, яка, на думку позивача, порушує правила спільного співжиття, без застосування до винних осіб заходів впливу цими органами не є підставою для виселення. Крім того, під час розгляду справи позивач вказувала на те, що вона зареєстрована за адресою: Російська Федерація, АДРЕСА_1, постійно проживає у Республіці Польща, у спірному будинку вона не зареєстрована, що також спростовує доводи позовної заяви про неможливість спільного проживання у зв'язку з порушенням відповідачами правил співжиття, оскільки доказів проживання разом з відповідачами, або того, що саме внаслідок протиправних дій відповідачів позивач не проживає у спірному будинку, ОСОБА_4 не надано.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням наведеного, оскаржене судове рішення є такими, що ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Підстави для скасування оскарженого судового рішення відсутні.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 14 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

О. В. Білоконь

С. Ф. Хопта