Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І.(суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_4,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_5,

відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_6, Луб'янська сільська рада Бородянського району Київської області,

третя особа за первісним позовом - Управління Держгеокадастру у Бородянському районі Київської області,

треті особи за зустрічним позовом - ОСОБА_6, Луб'янська сільська рада Бородянського району Київської області, Управління Держгеокадастру у Бородянському районі Київської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5, та преставника ОСОБА_7 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 23 грудня 2016 року у складі судді: Унятицького Д. Є. та ухвалу апеляційного суду Київської області від 01 березня 2017 року у складі суддів: Приходька К. П., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,

У червні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, Луб'янської сільської ради Бородянського району Київської області, третя особа - Управління Держгеокадастру у Бородянському районі Київської області про визнання недійсним державного акту на право власності на землю.

Позовна заява обґрунтована тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_8 успадкував 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною надвірних будівель. При оформленні спадщини дізнався, що рішенням Луб'янської сільської ради земельна ділянка площею 0,15 га, яка належала його матері, передана у власність ОСОБА_9, який отримавши державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1473 га (серія НОМЕР_1), 23 лютого 2007 року продав її ОСОБА_5

Незважаючи на те, що в суді розглядалися справи про скасування державного акту на право власності на землю та договору купівлі продажу земельної ділянки, ОСОБА_5 подав документи на реєстрацію придбаної земельної ділянки та отримав державний акт на право власності на своє ім'я, чим порушив право ОСОБА_4 на вказану земельну ділянку.

ОСОБА_4 просив визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1473 га, кадастровий номер НОМЕР_2, розташовану по АДРЕСА_2, виданий 14 листопада 2008 року на ім'я ОСОБА_5

ОСОБА_5 подав зустрічний позов, мотивуючи свої вимоги тим, що 23 лютого 2007 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі - продажу земельної ділянки площею 0,1473 га. Відповідно до зазначеного договору сторонами засвідчено, що покупець ОСОБА_5 сплатив продавцю ОСОБА_9 ціну продажу земельної ділянки в повному обсязі, а саме: 95 950 грн. Жодних обтяжень, обмежень, заборон, прав третіх осіб на момент укладення такого правочину не існувало.

14 листопада 2008 року на ім'я ОСОБА_5 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1473 га, розташовану по АДРЕСА_2, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2. Таким чином, ОСОБА_5 вважав, що являється законним добросовісним єдиним власником спірної земельної ділянки, спору про витребування земельної ділянки з його володіння не існує, доказів, що підтверджують наявність майнових прав ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку не надано.

ОСОБА_5 просив визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,1473 га, кадастровий номер НОМЕР_2, для будівництва та обслуговування житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_2.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 23 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 01 березня 2017 року, первісний позов задоволено, визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1473 га, кадастровий номер НОМЕР_2, розташовану по АДРЕСА_2, що виданий на ім'я ОСОБА_5 14 листопада 2008 року. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 понесені ним судові витрати в сумі 551,20 грн. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішення судів мотивовані тим, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Державний акт продавця на земельну ділянку та договір купівлі-продажу, за яким продавець продав земельну ділянку ОСОБА_5, визнані недійсними, і є такими, що порушують права ОСОБА_4 Право власності на земельну ділянку може набуватися з правочинів, а правочин, на підставі якого ОСОБА_5 набув право власності на спірну земельну ділянку, визнаний недійсним, тому ОСОБА_5 не є власником спірної земельної ділянки.

У березні 2017 року ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_7 подали касаційну скаргу, в якій просили оскаржені рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому посилались на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що: рішення судів не містять посилань на результати оцінки доводів щодо зустрічного позову; не встановлено які права позивача було порушено; 14 листопада 2008 року на ім'я ОСОБА_5 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, який підтверджує, що він є власником земельної ділянки.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) справа передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2824цс15 зроблено висновок, що "оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 362/884/16-ц зроблено висновок, що "визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, ефективним та окремим способом захисту та поновлення порушених прав у судовому порядку. Вказана правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом України, зокрема у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2824цс15 та у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-319цс15".

Суди встановили, що ОСОБА_5 виготовлений державний акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_2, розташовану по АДРЕСА_2, що підтверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку. Відповідно до зазначеного державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_5 став власником земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23 лютого 2007 року. За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 23 лютого 2007 року зазначена земельна ділянка продана ОСОБА_9, якому вона належала на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1, що підтверджується копією договору купівлі-продажу

Суди встановили, що рішенням апеляційного суду Київської області від 15 жовтня 2014 року задоволено позов ОСОБА_4 та визнано недійсними державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1473 га, розташовану по АДРЕСА_1, серії НОМЕР_3, виданий Луб'янською сільською радою 18 жовтня 2004 року на ім'я ОСОБА_9, та договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1473 га, укладений 23 лютого 2007 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Бородянського районного нотаріального округу Гринюком П. Д. за реєстровим номером 524.

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Оскільки оскаржені рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на осіб, які подали касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 та його представника ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 23 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 01 березня 2017 року залишити без змін.