розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Харківської області від 22 червня 2017 року у складі колегії суддів: Карімової Л. В., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_3, ОСОБА_4, у якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля "Skoda Fabia Elegance", 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, оформлений довідкою-рахунком від 08 вересня 2015 року.

Позовна заява мотивована тим, що з липня 2012 року по листопад

2015 року позивач з ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу подружжям набуто спірний автомобіль, який зареєстровано на чоловіка. У вересні 2015 року відповідач, без згоди дружини ОСОБА_1 відчужив указаний автомобіль ОСОБА_4 за довідкою-рахунком, посвідченим товариством з обмеженою відповідальністю "Діметрел". Вказувала, що даний автомобіль є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Позивач зазначає, що такими діями ОСОБА_3 порушив право власності позивачки на частину у спільному майні подружжя.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 посилався на те, що чинне законодавство не містить вимоги про нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію договору купівлі-продажу автомобіля, не встановлює недійсність правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного із подружжя. Крім того, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про поділ спільного майна шляхом стягнення з

ОСОБА_3 1/2 вартості автомобіля.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 грудня 2016 року у складі судді Єрмоленко В. Б. у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довела, що при укладенні договору купівлі-продажу автомобіля має бути надана письмова згода іншого подружжя на укладення такого договору.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 22 червня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля Skoda Fabia Elegance", 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4,оформлений довідкою-рахунком

від 08 вересня 2015 року. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі, поданій липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що чинне законодавство не містить обов'язкової вимоги про нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію договору купівлі-продажу автомобіля. Реєстрація права власності на автомобіль відрізняється від реєстрації договору. Довідка-рахунок не є договором купівлі-продажу автомобіля, а тому не потребується отримання письмової згоди другого з подружжя.

Касаційна скарга також містить посилання на те, що відсутність згоди одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним. Суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна. ОСОБА_1 скористалась таким правом шляхом пред'явлення відповідного позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.

Інші учасники судового процесу не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо її вимог і змісту не подали.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів".

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року справу передано до Верховному Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Суд установив, що з 28 липня 2012 року до 18 листопада 2015 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі, під час якого був придбаний автомобіль Skoda Fabia Elegance, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, який зареєстровано на ім'я ОСОБА_3 та є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Згідно довідки-розрахунку від 08 вересня 2015 року вказаний автомобіль був проданий ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 Вартість автомобіля сторонами цього правочину визначена в розмірі 15 000 грн.

Згідно звіту про оцінку вартості колісного транспортного засобу від 18 січня 2016 року ринкова вартість автомобіля Skoda Fabia Elegance, номерний знак НОМЕР_1, становить 189 550 грн.

Правовою підставою недійсності договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, оформленого довідкою-рахунком від 08 вересня 2015 року, ОСОБА_1 вказує на відсутність її згоди на таке відчуження спільної сумісної власності подружжя.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України (435-15) та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

За змістом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, якщо не доведено протилежне.

За статтею 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.

Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку слід дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

При вирішенні спорів даної категорії, суд має з'ясувати, чи діяли недобросовісно сторони договору при його укладенні, та контрагент за таким договором, чи знав останній власник, чи за обставинами справи не міг знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і чи при укладенні договору щодо розпорядження спільним майном один із подружжя діяв за згодою другого з подружжя.

У порушення вимог статей 212- 214, 303, 316 ЦПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи апеляційним судом, рішення апеляційного суду таких висновків не містить.

Крім того, апеляційний суд не дав жодної правової оцінки доводам ОСОБА_3 про те, що позивач реалізувала своє право на стягнення з нього компенсації вартості ? автомобіля шляхом пред'явлення відповідного позову до суду.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду