Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: АнтоненкоН. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., КратаВ.І.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",

відповідач - ОСОБА_4,

третя особа - Національний банк України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2016 року в складі судді Бондаренко Г. В. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2017 року в складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Баранніка О. П.,

У липні 2015 року публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 1 796 641,98 грн, укладеним 03 березня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (далі - ТОВ "Укрпромбанк") та відповідачем.

В обґрунтування позовних вимог банк посилався на те, що 03 березня 2008 року ТОВ "Укрпромбанк" та ОСОБА_4 уклали кредитний договір № 356-016/ФК-08 (далі - кредитний договір) на суму 1 262 500 грн зі строком повернення до 02 березня 2013 року.

30 червня 2010 року ТОВ "Укрпромбанк", ПАТ "Дельта Банк" та Національний банк України уклали договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ "Укрпромбанк"на користь ПАТ "Дельта Банк", за умовами якого до позивача перейшло право вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, укладеними ТОВ "Укрпромбанк", в тому числі з ОСОБА_4

Відповідач умови кредитного договору не виконував, що призвело до утворення заборгованості в розмірі 1 796 641,98 грн.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2016 року в задоволенні позову банку відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач неналежним чином виконував умови кредитного договору, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість, проте банк звернувся з позовом про стягнення заборгованості поза межами позовної давності.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2017 року рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції при розгляді справи не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

У касаційній скарзі, поданій 24 квітня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ "Дельта Банк" просить скасувати рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги банку задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними і необґрунтованими, ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. ПАТ "Дельта Банк" на підставі договору набув право вимоги за кредитним договором, укладеним між відповідачем та ТОВ "Кредитпромбанк", яким визначено строк його дії до 02 березня 2013 року, а з цим позовом банк звернувся у липні 2015 року, тобто в межах позовної давності встановленої законом.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК Українисудом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

11 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

На час розгляду справи Верховним Судом заперечень/відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Суди встановили, що 03 березня 2008 року між ТОВ "Укрпромбанк" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 356-016/ФК-08, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти на споживчі цілі в розмірі 1 262 500 грн на строк до 02 березня 2013 року.

Пунктом 2.5 кредитного договору передбачено повернення кредиту періодичними платежами відповідно до графіку платежів, що є невід'ємною частиною договору.

21 жовтня 2009 року ТОВ "Укрпромбанк" на ім'я ОСОБА_4 направлено вимоги за вихідними номерами 4886, 4887, 4888 на три його адреси (АДРЕСА_1; та АДРЕСА_2; АДРЕСА_3) про дострокове повне виконання зобов'язання, що виникло на підставі кредитного договору, які були отримані ОСОБА_4 03 листопада, 29 та 31 жовтня 2009 року відповідно. Умовами вимог установлено строк для її виконання - 30 календарних днів з дня одержання вимоги повернути одержані кредитні кошти, сплатити проценти та пеню.

Пред'явивши вимогу про дострокове повернення кредиту, тобто стягнення як простроченої, так і поточної заборгованості (залишку за кредитом), строк повернення якого не наступив, ТОВ "Укрпромбанк" тим самим змінив умови, порядок і строк виконання зобов'язання за договором.

Зміна кредитором кінцевого строку виконання зобов'язання з повернення кредиту зумовила зміну кредитних правовідносин у частині зобов'язання позичальника зі сплати щомісячних платежів з погашення кредиту та в частині сплати відсотків за користування ним.

Відтак, після 29 листопада 2009 року відповідач був зобов'язаний повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В спірних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 14-10цс18.

Вимоги ТОВ "Укрпромбанк" про дострокове повернення грошових коштів за кредитним договором ОСОБА_4 не виконано.

30 червня 2010 року між ТОВ "Укрпромбанк", ПАТ "Дельта Банк" та Національним Банком України укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ "Укрпромбанку" на користь ПАТ "Дельта Банку", за умовами якого ПАТ "Дельта Банк" набуло право вимоги за кредитним договором від 03 березня 2008 року № 356-016/ФК-08.

27 грудня 2016 року представник відповідача подав до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності.

Відповідно до вимог статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

За змістом статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки ТОВ "Укрпромбанк" використало своє право на дострокове повернення грошових коштів за кредитним договором, змінивши строк виконання основного зобов'язання з 03 березня 2013 року на 29 листопада 2009 року, то саме з цього часу у зацікавленої сторони була можливість реалізувати своє право в примусовому порядку через суд щодо повернення кредиту, проте до суду банк звернувся лише 08 липня 2015 року, тобто поза межами позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК України, про застосування якої просив відповідач.

Ураховуючи наведене суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову банку з підстав недотримання позовної давності.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів та ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судами з додержанням норм процесуального права. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" залишити без задоволення.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2017 року залишити без змін.