розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 15 серпня 2018 року у складі суддів: Берегового О.Ю.,Марчук В.С., Панасюка О.С.

У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Кузьмінецької сільської ради Вінницької області, в якому просила визнати право власності на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що нерухоме майно, яке є предметом спору, вона придбала на біржових торгах у Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" під час його ліквідації у зв'язку з банкрутством, про що свідчить протокол від 07 грудня 2007 року № 07/2014. Однак, через відсутність належним чином укладеного договору купівлі-продажу та належної реєстрації спірного нерухомого майна вона не може ним розпоряджатись та отримати у власність земельну ділянку, на якій воно розташоване.

У січні 2017 року позивач змінила предмет позову та просила встановити факт законного набуття права власності на несамочинне (несамовільне) нерухоме майно.

Рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 27 січня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено. Встановлено юридичні факти законного набуття ОСОБА_4 права власності на несамочинне (несамовільне) нерухоме майно, а саме: вівчарник № 1 загальною площею 442,6 м-2, позначений на плані літ. "А"; вівчарник № 2 загальною площею 440 м-2, позначений на плані літ. "Б"; вагову загальною площею 11,9 м-2, позначену на плані літ. "В, В1"; зерносклад № 2 загальною площею 540,8 м-2, позначений на плані літерою "Г", на АДРЕСА_1; комору № 3 загальною площею 2135,0 м-2, позначену на плані літ. "Н"; комору № 2 загальною площею 867 м-2, позначену на плані літ. "О,О1", на АДРЕСА_2.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_4 законно на підставі договорів (правочинів) набула право на несамочинне (несамовільне) нерухоме майно, володіє і користується ним, але розпоряджатися не може через відсутність його державної реєстрації, що перешкоджає повністю реалізувати всі права власника. Незаконність набуття права власності прямо із закону не випливає та рішенням суду не встановлена.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Кузьминецьке" (далі - ТОВ "Кузьминецьке") подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 27 січня 2017 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 14 грудня 2017 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Кузьминецьке" закрито з тих підстав, що рішенням суду першої інстанції питання про права та обов'язки ТОВ "Кузьминецьке" не вирішувалося.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 14 грудня 2017 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 15 серпня 2018 року, рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 27 січня 2017 року в частині встановлення юридичного факту законного набуття ОСОБА_4 права власності на комору № 3 та комору № 2 на АДРЕСА_2 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову. В решті рішення залишено без змін.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині встановлення юридичного факту законного набуття ОСОБА_4 права власності на комору № 3 та комору № 2 на АДРЕСА_2, суд апеляційної інстанції виходив з того, що факт законного набуття права власності ОСОБА_4 на спірне майно не потребує додаткового встановлення, оскільки законність придбання спірного майна підтверджено протоколом проведення прямих біржових торгів з продажу майна, що належить ТОВ "Хлібороб" та актом прийому-передачі цього майна від 13 грудня 2007 року. З огляду на це суд зробив висновок, що факт законного набуття права власності на спірне майно не є в розумінні положень закону фактом, що має юридичне значення, який може бути встановлений судом. Крім того, суд зазначив, що позов заявлено до неналежного відповідача, оскільки позивачем не доведено що саме Кузьминецька сільська рада Гайсинського району Вінницької області порушила, не визнала або оспорила її права, свободи чи інтереси.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати постанову апеляційної інстанцій в тій частині, якою їй відмовили у позові та залишити в цій частині рішення суду першої інстанції.

На обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що висновок суду про те, що факт законного набуття нею права власності на спірне майно не є фактом, що має юридичне значення, який може бути встановлений судом, є хибним, оскільки, на її думку, такий факт породжує юридичні наслідки, від яких залежить виникнення майнових прав на майно, яке придбано згідно з чинним законодавством, але у власність так і не перейшло. При цьому позивач вважає, що звернулася до належного відповідача, оскільки саме відповідач є першочерговим претендентом на майно у разі визнання його безхазяйним.

Оскільки ОСОБА_4 оскаржує рішення суду апеляційної інстанції лише в частині, якою їй відмовили в задоволенні позовних вимог, касаційний перегляд здійснюється лише в цій частині.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом встановлено, що оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Під час розгляду справи суди першої та другої інстанцій установили, що відповідно до протоколу №07/124 від 07 грудня 2007 року проведення прямих біржових торгів з продажу майна, що належить ТОВ "Хлібороб", ОСОБА_4 придбала нерухоме майно, у тому числі й комори на АДРЕСА_2.

Згідно з актом прийому-передачі від 13 грудня 2007 року це майно було передано ТОВ "Хлібороб" та прийнято ОСОБА_4 у власність.

Відповідно до листа першої Української міжрегіональної товарної біржі ОСОБА_4 перерахувала ТОВ "Хлібороб" повну вартість за об'єкт продажі в розмірі 5000 грн.

Відповідно до статей 316, 334 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 256 ЦПК України в редакції, чинній на час зміни предмету позову ОСОБА_4 до суду з позовом та розгляду справи судом першої інстанції, визначено юридичні факти, що підлягають встановленню в судовому порядку.

Аналогічний перелік фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку міститься в частині першій статті 315 ЦПК України в чинній редакції.

Відповідно до статті 234 ЦПК України в цій же редакції, встановлення юридичних фактів, що мають юридичне значення вирішується судом в окремому провадженні. При цьому, згідно з частиною першою цієї ж статті окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду за умов, якщо факти, які підлягають встановленню, мають юридичний характер, тобто відповідно до закону викликають юридичні наслідки - виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій.

Як зазначалось вище, судом установлено, що факт законності набуття права власності на спірне майно позивачем підтверджено відповідними доказами, ніким не оспорюється та не потребує додаткового встановлення, а отже висновок суду про те, що цей факт не є фактом, що має юридичне значення, який може бути встановлений судом є правильним.

При цьому колегія суддів зазначає, що у цій справі існує спір про право, а не встановлення юридичного факту.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб, визначений цією статтею.

Обраний ОСОБА_4 спосіб захисту її порушеного права шляхом встановлення юридичного факту законного набуття ОСОБА_4 права власності не захищає її порушені права та охоронювані законом інтереси.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, доводи касаційної скарги є неприйнятними, спростовуються вищевикладеним та зводяться до незгоди із судовим рішенням.

Враховуючи наведене, постійна колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції без змін.