Постанова

Іменем України

07 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 2-1273

провадження № 61-25075св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І.(суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач -ОСОБА_5

особа, яка не брала участі у справі -ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу апеляційного суду Київської області від 23 жовтня 2017 року у складі судді: Мельник Я.С.,

ВСТАНОВИВ:

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у складі судді: Медвідь Н. О. від 14 березня 2007 року позов було задоволено. Шлюб, зареєстрований між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у виконкомі Вишневої міської ради, актовий запис № 311 розірвано. При видачі свідоцтва про розірвання шлюбу, стягнуто з ОСОБА_5 17 грн на користь держави, звільнено від сплати судових витрат ОСОБА_4

У жовтні 2017 року до апеляційного суду Київської області з апеляційною скаргою на вказане рішення звернувся ОСОБА_6, який не був учасником процесу, просив поновити строк на апеляційне оскарження цього рішення, скасувати його та постановити ухвалу, якою повернути позовну заяву ОСОБА_4

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 23 жовтня 2017 року відмовлено у прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_6 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 березня 2007 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у осіб, які не брали участі в справі, немає правових підстав для апеляційного оскарження рішень суду, які в майбутньому лише можуть вплинути на права та обов'язки осіб, що не залучалися до участі в справі. Заочним рішенням місцевого суду від 14 березня 2007 року не вирішувалося питання щодо прав та обов'язків ОСОБА_6, а доводи апеляційної скарги щодо порушення оскаржуваним рішенням прав ОСОБА_6 ґрунтуються виключно на припущеннях та не можуть бути достатньою підставою для прийняття його апеляційної скарги до розгляду.

У листопаді 2017 року ОСОБА_6 подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржену ухвалу скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. При цьому посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що: позивач та відповідач зареєстрували шлюб 23 вересня 2006 року; рішення суду про розірвання шлюбу ухвалене 14 березня 2007 року; дочка позивача (ОСОБА_7) народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року; ОСОБА_6 після реєстрації шлюбу з позивачем усиновив кказану дитину. ОСОБА_6 вказував, що інформування позивача про такі обставини на час усиновлення вплинуло б на прийняття рішення і можливо б він прийняв би протилежне рішення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Європейський суд з прав людини вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. "Право на суд", одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, 53, 55, ЄСПЛ, від 6 грудня 2007 року).

Тлумачення частини першої статті 292 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги ОСОБА_6.) дозволяє стверджувати, що правом апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції наділені, у тому числі й, особи, які не брали участі у справі, за умови, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Встановивши, що рішенням суду першої інстанції не вирішувалося питання про права та обов'язки ОСОБА_6, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову у прийнятті апеляційної скарги.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена ухвала постановлена без додержанням норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржену ухвалу без змін.

Оскільки оскаржена ухвала залишена без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 406, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу апеляційного суду Київської області від 23 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н.О. Антоненко

В.І. Журавель