старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Мельниченко Анна Володимирівна,

заінтересована особа - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, яка підписана Поярковою КатериноюМиколаївною, на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси в від 23 січня 2017 року у складі судді: Мурзенка М. В., та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2017 року у складі суддів: Черевка П. М., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.,

У грудні 2016 року публічне акціонерне товариство "Банк національний кредит" (далі - ПАТ "Банк національний кредит", банк) звернулося до Малиновського районного суду м. Одеси з скаргою на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області Мельниченко А. В. (далі - старший державний виконавець Мельниченко А. В.), заінтересована особа: ОСОБА_5, про визнання незаконним та скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві.

Скарга мотивована тим, що 31 березня 2016 року старшим державним виконавцем Мельниченко А. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 50669164 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Малиновським районним судом м. Одеси від 28 травня 2015 року у цивільній справі № 521/14898/14-ц про стягнення з ОСОБА_5 на користь ПАТ "Банк національний кредит" заборгованості за договором про надання відновлюваної кредитної лінії від 06 червня 2014 року у розмірі 5 044 215,79 грн.

29 вересня 2016 року старшим державним виконавцем Мельниченко А. В. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.

Банк вважав, що старшим державним Мельниченко А. В. не вжито всіх заходів примусового виконання рішення, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , а тому постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві винесена передчасно та безпідставно.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси в від 23 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2017 року, скаргу задоволено. Визнано незаконною та скасовано постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області МельниченкоА. В. від 29 вересня 2016 року ВП № 50669164 про повернення виконавчого документа (виконавчого листа по цивільній справі № 521/14898/14-ц, виданого Малиновським районним судом м. Одеси 28 травня 2015 року) стягувачеві ПАТ "Банк національний кредит".

Ухвали мотивовані тим, що судам не надано доказів вжиття державним виконавцем всіх передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішення, зокрема щодо встановлення місця проживання боржника, виявлення належного боржнику рухомого майна, відмінного від транспортних засобів, за місцем його проживання.

У липні 2017 року відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати оскаржені ухвали та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні скарги. При цьому посилався на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що: державним виконавцем вжито всіх заходів для виконання судового рішення; у боржника відсутнє майно чи кошти, на яке можна звернути стягнення; судом першої інстанції не залучено до справи боржника (ОСОБА_5).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У листопаді 2017 року від ПАТ "Банк національний кредит" надійшло заперечення на касаційну скаргу, в якому товариство просить відхилити касаційну скаргу, і залишити оскаржені ухвали без змін. Зокрема вказується, що банком, як заінтересована особа, була залучена боржник (ОСОБА_5).

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 28 травня 2015 року Малиновським районним судом м. Одеси видано виконавчий лист по цивільній справі № 521/14898/14-ц про стягнення з ОСОБА_5 на користь ПАТ "Банк національний кредит" заборгованості за договором про надання відновлюваної кредитної лінії від 06 червня 2014 року у розмірі 5 044 215,79 грн.

31 березня 2016 року старшим державним виконавцем Мельниченко А. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 50669164 з примусового виконання вказаного виконавчого листа.

Суди встановили, що згідно постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві, на запит державного виконавця до Державної податкової служби України, Регіонального сервісного центру в Одеській області, Державної інспекції сільського господарства України, національної комісії з цінних паперів на фондового ринку, Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, КП БТІ Одеської міської ради, Реєстру прав власності на нерухоме майно, отримано відповіді про відсутність у боржника майна чи коштів на які можливо звернути стягання.

Суди встановили, що відсутні докази вжиття державним виконавцем всіх передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішення, зокрема щодо встановлення місця проживання боржника, виявлення належного боржнику рухомого майна, відмінного від транспортних засобів, за місцем його проживання.

Європейський суд з прав людини вказує, що "право на суд" було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).

Відповідно до частини восьмої статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державний виконавець проводить перевірку майнового стану боржника не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання. У подальшому така перевірка проводиться державним виконавцем кожні два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, кожні три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Встановивши, що державним виконавцем не вжито всіх передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішення, суди зробили обґрунтований висновок про задоволення скарги.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що судом першої інстанції не залучено до справи боржника (ОСОБА_5). Аналіз матеріалів справи свідчить, що банком в скарзі (а.с. 1), судом першої інстанції в ухвалі про прийняття скарги до розгляду (а.с. 17) вказується як заінтересована особа боржник ОСОБА_5, якій направлялася повістка про судове засідання (а.с. 36).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені ухвали постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені ухвали без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 406, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, яка підписана Поярковою Катериною Миколаївною, залишити без задоволення.