Постанова

Іменем України

07 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 507/306/17

провадження № 61-34090св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І.(суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - служба у справах дітей Шевченківської районної державної адміністрації у м. Києві,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Одеської області від 12 вересня 2017 року у складі суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Калараш А. А.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5, третя особа - служба у справах дітей Шевченківської районної державної адміністрації у м. Києві, про надання дозволу на виїзд дитини за кордон у супроводі матері.

Позовна заява обґрунтована тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 22 вересня 2009 року. За час перебування у шлюбі у них народився син - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розірвання шлюбу син залишився проживати з матір'ю. Відповідач участі у вихованні та догляді за дитиною не приймає, розвитком дитини не цікавиться, матеріально її не забезпечує, аліменти не сплачує. ОСОБА_5 відмовляється надати дозвіл на виїзд сина за кордон для відпочинку, оздоровлення та розвитку. Крім того, дитина професійно займається танцями у дитячій хореографічній школі, тому виникає необхідність перетину кордону України та відвідування інших країн.

ОСОБА_4 просила суд надати дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон малолітнього ОСОБА_6 без згоди та супроводу батька, у супроводі матері до досягнення ним 16-річного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 року, до країн: Республіка Болгарія, Турецька Республіка, Об'єднані Арабські Емірати, Республіка Кіпр, Республіка Хорватія, Держава Ізраїль, Республіка Куба, Сполучене Королівство Великої Британії, Грузія та країни Шенгенської зони, а також надати дозвіл на виготовлення та оформлення проїзних документів для виїзду за кордон малолітньої дитини без згоди батька.

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 28 квітня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено. Надано дозвіл матері ОСОБА_4 на тимчасові поїздки за кордон за межі України, до країн: Республіка Болгарія, Турецька Республіка, Об'єднані Арабські Емірати, Республіка Кіпр, Республіка Хорватія, Держава Ізраїль, Республіка Куба, Сполучене Королівство Великої Британії, Грузія та країни Шенгенської зони, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у супроводі матері до досягнення ним 16-річного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 року, без згоди та супроводу батька. Надано дозвіл ОСОБА_4 або її уповноваженому представнику на виготовлення та оформлення проїзних документів для виїзду за кордон малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди батька ОСОБА_5 Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обов'язок зазначення країни прямування та проміжку часу перебування у певній країні встановлена лише для нотаріально посвідченої згоди одного з батьків на виїзд дитини за кордон, позаяк, такі вимоги не ставляться до рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків. Досліджені у судовому засіданні обставини переконливо свідчать про те, що тимчасові багаторазові виїзди за кордон будуть спряти духовному, моральному розвитку малолітнього ОСОБА_6, який професійно займається у хореографічній школі, сприятиме його оздоровленню, який є хворобливою дитиною та потребує відпочинку у насиченому йодом, морському кліматі. Суд першої інстанції виходив із того, що необхідність у наданні дозволу на виготовлення та оформлення проїзних документів є похідною від вимоги про надання дозволу на тимчасові виїзди за межі України, а тому підлягає задоволенню.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 12 вересня 2017 року рішення Любашівського районного суду Одеської області від 28 квітня 2017 року скасовано у частині задоволення позову про надання дозволу на виїзд дитини за кордон у супроводі матері та ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову про надання дозволу на виїзд дитини за кордон у супроводі матері відмовлено. У іншій частині рішення залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про надання дозволу на виїзд дитини за кордон у супроводі матері мотивоване тим, що чинним законодавством передбачено надання дозволу на конкретний виїзд (одноразовий) з визначенням його початку й закінчення, мети перебування та конкретної держави. У іншій частині позовних вимог, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, вказавши, що відповідач не надав згоду на виготовлення проїзного документа на ім'я малолітнього ОСОБА_6, чим порушує права дитини, що є пріоритетними для суду у цих правовідносинах.

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернулася через засоби поштового зв'язку до із касаційною скаргою на рішення апеляційного суду Одеської області від 12 вересня 2017 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_4 вказує на те, що судом не надано перевагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Обов'язок зазначення країни прямування та проміжку часу перебування у певній країні встановлена лише для нотаріально посвідченої згоди одного з батьків на виїзд дитини за кордон, однак такі вимоги не ставляться до рішення суду.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що рішення суду апеляційної інстанції оскаржується тільки в частині відмови у задоволені позовних вимог про надання дозволу на виїзд дитини за кордон у супроводі матері без згоди та супроводу батька. У іншій частині рішення суду апеляційної інстанції не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У січні 2018 року відповідач ОСОБА_5 подав до суду заперечення на касаційну скаргу, у якому просив відхилити касаційну скаргу, а оскаржене рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін. Відзив мотивований тим, що у рішенні суду про надання дозволу на виїзд дитини з України зазначається держава спрямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі. ОСОБА_5 не заперечує надати нотаріальну згоду на виїзд дитини за кордон згідно чинного законодавства. Окрім цього, оформлення документів для тимчасового виїзду за кордон згоди іншого з батьків або рішення суду не потрібно.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 22 вересня 2009 року. За час перебування у шлюбі у них народився син - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати разом із матір'ю.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Тлумачення статей 141, 150, 153, 155 СК України свідчить, що мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17 (провадження № 14-244цс18) зроблено висновок, що положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди. Тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення.

Встановивши відсутність підстав для надання дозволу позивачу на багаторазові тимчасові виїзди за межі України до досягнення малолітнім сином сторін ОСОБА_6 до ІНФОРМАЦІЯ_2 року в супроводі матері без дозволу та супроводу батька, суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову у цій частині.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення в оскарженій частині постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення в оскарженій частині без змін.

Оскільки рішення в оскарженій частині залишено без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 12 вересня 2017 року в оскарженій частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н.О. Антоненко

В. І. Журавель