розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 02 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Чельник О. І., Фомічова С. Є., Франко В. А.,

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Агродар-Україна Плюс" (далі - ТОВ "Агродар-Україна Плюс"), третя особа - Головне територіальне управління юстиції в Кіровоградській області (далі - ГТУЮ в Кіровоградській області), про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом йому належить земельна ділянка № 110 площею 12,2099 га, яка розташована на території Мар'янівської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області. 05 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Агродар-Україна Плюс" було укладено договір оренди земельної ділянки, який 15 квітня 2015 року зареєстровано реєстраційною службою Маловисківського РУЮ Кіровоградської області № 9381932, строком до 31 грудня 2021 року.

Вважав, що оспорюваний договір ним було укладено під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах, оскільки з дитинства страждає на захворювання, пов'язане з ураженням органів слуху, постійно потребує медичного догляду та лікування. У 2015 році йому встановлено ІІІ групу інвалідності. Крім того, у жовтні 2014 року ПАТ "Дельта Банк" звернулося до суду з цивільним позовом про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором. Погіршення стану здоров'я, необхідність проведення медичного обстеження, лікування та боргові зобов'язання змусили підписати договір оренди, який був складений на невигідних для нього умовах, та який він не мав наміру підписувати. Крім того, після підписання вказаного договору йому стало відомо, що 18 лютого 2009 року між ОСОБА_2, після смерті якої він успадкував земельну ділянку, та ЗАТ "АгроДар" було укладено додаткову угоду до договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди, відповідно до якої строк дії закінчується 31 грудня 2019 року. Просив суд визнати договір оренди земельної ділянки недійсним від 05 листопада 2014 року та скасувати його державну реєстрацію.

Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 20 травня 2016 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 05 листопада 2014 року № 9381932, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Агродар-Україна Плюс", зареєстрований Реєстраційною службою Маловисківського районного управління юстиції 15 квітня 2015 року за № 9381932. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову мотивовано тим, що укладення договору оренди земельної ділянки ОСОБА_1 відбулося під впливом тяжких для нього обставин і на вкрай невигідних умовах, адже позивач тяжко хворіє та має заборгованість за кредитним договором, всі ці обставини змусили його укласти цей договір. При відмові в задоволенні позову в частині скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, суд вважав, що визнання спірного договору недійсним має наслідком скасування його державної реєстрації.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 02 листопада 2016 року рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 20 травня 2016 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ "Агродар-Україна Плюс" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено обізнаність відповідача щодо наявності у нього кредитних зобов'язань та хвороби під час підписання спірного договору оренди земельної ділянки та не надано доказів, що ТОВ "Агродар-Україна Плюс" скористалося вказаними обставинами під час його укладання. Крім того, суд апеляційної інстанції відхилив доводи ОСОБА_1 про наявність обтяжень на зазначену земельну ділянку, оскільки аналіз реєстраційної справи свідчить про те, що на час укладення договору оренди земельної ділянки між сторонами спірна земельна ділянка не була обтяжена жодним іншим речовим правом та не перебувала в оренді у будь-якої іншої організації, а тому підстави для застосування положень статті 233 ЦК України та визнання оспорюваного договору недійсним відсутні.

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку звернувся із касаційною скаргою на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 02 листопада 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржене рішення скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не дослідив всі обставини, що мають значення для справи. Зокрема, суд не взяв до уваги посилання позивача на хворобу та наявність грошового зобов'язання як тяжких обставин, під впливом яких він змушений був укласти оспорюваний правочин на невигідних умовах. Вважає, що у випадку не укладення вказаного договору, його матеріальне становище було б кращим, ніж після його підписання. Крім того, ТОВ "Агродар-Україна Плюс" не сплачує орендної плати, що передбачено договором оренди земельної ділянки. ОСОБА_1 зазначає, що висновок апеляційного суду про відсутність обтяжень на земельну ділянку є передчасним та таким, що не відповідає дійсності, оскільки оглянута в судовому засіданні реєстраційна справа не може відображати обтяження, які існували до створення у 2011 році реєстру речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У березні 2017 року ТОВ "Агродар-Україна Плюс" через засоби поштового зв'язку подало заперечення на касаційну скаргу, яке підписане директором товариства ОСОБА_3, в якому просить відхилити касаційну скаргу і залишити оскаржене рішення без змін.

Заперечення мотивоване тим, що ОСОБА_1 особисто підписав договір про оренду земельної ділянки від 05 листопада 2014 року без посилання на будь-які тяжкі обставини. Починаючи з 2015 року, позивач свідомо ухиляється від отримання орендної плати, що підтверджується листами, які неодноразово направлялися ТОВ "Агродар-Україна Плюс" з пропозицією отримати кошти за договором оренди земельної ділянки або повідомити реквізити для перерахування грошових коштів. Повно та всебічно дослідивши докази та обставини справи, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2017 року справа призначена до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом є власником земельної ділянки площею 12,2099 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована на території Мар'янівської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області.

05 листопада 2014 року ОСОБА_1 та ТОВ "Агродар-Україна Плюс" уклали договір оренди земельної ділянки, який 15 квітня 2015 року зареєстровано реєстраційною службою Маловисківського РУЮ Кіровоградської області № 9381932, строком дії до 31 грудня 2021 року.

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України (зокрема: постанова Верховного Суду України від 25 грудня 2013 у справі № 6-78цс13; постанова Верховного Суду України від 11 травня 2016 у справі № 6-806цс16).

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

У абзаці 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого рішення) передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як свідчить тлумачення частини першої статті 233 ЦК України умовами, існування яких надає підстави особі звертатися до суду, а суду - виносити рішення про визнання правочину недійсним є:

а) наявність тяжкої обставини, що "змусила" особу вчинити правочин;

б) те, що цей правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Тобто для визнання правочину недійсним, на підставі частини першої статті 233 ЦК України, необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника "і", за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов.

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-551цс16 зроблено висновок, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оспорює правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Встановивши, що відсутні підстави для визнання договору оренди земельної ділянки від 05 листопада 2014 року недійсним, суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що обтяження на спірну земельну ділянку у вигляді додаткової угоди, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам та спростовуються доказами, що містяться в матеріалах справи. Аналіз реєстраційної справи свідчить про те, що на час укладення договору оренди земельної ділянки між сторонами спірна земельна ділянка не була обтяжена жодним іншим речовим правом та не перебувала в оренді у будь-якої іншої особи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.