розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області

від 23 вересня 2016 року у складі судді Антонюк О. В. та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 16 січня 2017 року у складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Грушицького А. І., Федонюк С. Ю.,

У квітні 2016 року Публічне акціонерного товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що між банком та ОСОБА_4 22 травня 2007 року укладений кредитний договір № 66750 cred, згідно з умовами якого ПАТ КБ "ПриватБанк" надав відповідачу кредит у розмірі 3 000,00 доларів США на термін до 22 травня 2009 року, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та у порядку, встановленому кредитним договором. Позивач зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, передбаченому кредитним договором, а відповідач своїх зобов'язань належним чином не виконував, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитом, яка станом на 27 березня 2016 року становить 12 165,22 доларів США та складається із: заборгованості за кредитом - 2 489,45 доларів США, заборгованості за відсотками за користування кредитом - 9 675,77 доларів США. Від цієї суми належить відняти суму 2 992,41 доларів США, яка стягнута судовим наказом Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 01 серпня 2008 року та суму у розмірі 5 794,09 доларів США, яка стягнута рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 05 вересня 2011 року з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк", різниця становитиме 8 786,50 доларів США.

Посилаючись на вказані обставини, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 3 378,72 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) складає 88 691,40 грн.

Рішенням Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 23 вересня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що банком позовні вимоги недоведені та не підтверджені належними доказами.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 16 січня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" відхилено. Рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 23 вересня 2016 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У січні 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 23 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 16 січня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що наявність судового наказу та заочного рішення про задоволення вимог кредитора, які не виконані боржником, дає об'єктивне право банку нараховувати відсотки за подвійною ставкою передбаченою кредитним договором до остаточного виконання вказаних рішень.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 березня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

У квітні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану касаційну скаргу передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк".

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з огляду на таке.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом встановлено, що між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 22 травня 2007 року укладений кредитний договір № 66750 cred, згідно з яким банк при наявності вільних грошових коштів зобов'язався надати позичальнику ОСОБА_4 строковий кредит на споживчі цілі в розмірі 3 000,00 доларів США шляхом перерахування кредитних коштів на відповідний картковий рахунок, відкритий в ПАТ КБ "ПриватБанк" для позичальника згідно з договором від 22 травня 2007 року № 66750 card на дату укладення договору кредиту, а відповідач зобов'язався повернути отриманий кредит, сплатити відсотки, штрафи, пеню і винагороди до 22 травня 2009 року в порядку та у строки, встановлені графіком погашення кредиту та процентів.

За графіком, що є додатком № 1 до кредитного договору, відповідач зобов'язався здійснювати погашення кредиту та процентів щомісячно шляхом внесення платежів у розмірі 159,31 доларів США до вказаної у цьому графіку дати, а саме: до 22 червня 2007 року, 23 липня 2007 року, 22 серпня 2007 року, 24 вересня 2007 року, 22 жовтня 2007 року, 22 листопада 2007 року, 24 грудня 2007 року, 22 січня 2008 року, 22 лютого 2008 року, 24 березня 2008 року, 22 квітня 2008 року, 22 травня 2008 року, 23 червня 2008 року, 22 липня 2008 року, 22 серпня 2008 року, 22 вересня 2008 року, 22 жовтня 2008 року, 24 листопада 2008 року, 22 грудня 2008 року, 22 січня 2009 року, 23 лютого 2009 року, 23 березня 2009 року, 22 квітня 2009 року, 22 травня 2009 року на картрахунок, що відкритий йому банком згідно з договором від 22 травня 2007 року № 66750 card.

Судом встановлено, що судовим наказом Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 01 серпня 2008 року з позичальника ОСОБА_4 на користь кредитодавця стягнуто 14 483,26 грн (2992,41 доларів США, з яких за договором кредиту від 22 травня 2007 року № 66750 cred - 2 489,45 доларів США - основна сума та 502,96 доларів США - заборгованість за відсотками).

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 05 вересня 2011 року з ОСОБА_4 на користь банку стягнуто за зазначеним кредитним договором заборгованість у розмірі 45 573,28 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 2 489,45 доларів США, заборгованості за процентами за користування кредитом - 2 986,45 доларів США, а також штрафи: 500,00 грн - штраф (фіксована частина) і 272,90 доларів США - штраф (процентна складова), що свідчить про повторне стягнення з відповідача основної суми кредиту (тіла кредиту), яка вже стягнута судовим наказом Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 01 серпня 2008 року.

Станом на 05 вересня 2011 року з позичальника на користь кредитодавця стягнута заборгованість за кредитним договором, яка складається із заборгованості за тілом кредиту, заборгованості за процентами за користування кредитом та штрафу.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Такий висновок суду відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 28 березня 2018 року № 14-10цс18.

Відповідно до статті 57, частини першої статті 58 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 131, 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212- 215 ЦПК України 2004 року, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, з урахуванням встановлених обставин і вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року, правильно виходив із того, що долучений до позовної заяви розрахунок заборгованості не дає можливості визначити за який період він нарахований, при цьому банк не надав доказів на підтвердження правомірності нарахування відсотків у подвійному розмірі.

Доводи касаційної скарги про те, що наявність судового наказу та заочного рішення про задоволення вимог кредитора, які не виконані боржником, дає об'єктивне право банку нараховувати відсотки за подвійною ставкою передбаченою кредитним договором до остаточного виконання вказаних рішень, є безпідставними, оскільки такі вимоги суперечать правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 28 березня 2018 року № 14-10цс18.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального або процесуального права, та по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Статтею 212 ЦПК України 2004 року установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.