розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 03 серпня 2016 року у складі судді Неганової Н. В. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Українець Л. Д., Шебуєвої В. А.,

У грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Банк національний кредит" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити певні дії.

02 серпня 2016 року представник відповідача ОСОБА_4подав до суду клопотання про зупинення провадження за вказаним позовом до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності (конституційності) в цілому Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) положенням статті 6, частини першої статті 8, частини четвертої статті 13, статей 21,22, частин першої, четвертої, п'ятої статті 41 Конституції України.

Клопотання обґрунтовано тим, що позивач посилається на положення статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як на підставу для задоволення позову, тому рішення Конституційного Суду України має суттєве значення для розгляду вказаного позову.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 03 серпня 2016 року зупинено провадження до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) положенням Конституції України (254к/96-ВР) .

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги обґрунтовано частинами другою-шостою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

03 липня 2015 року Верховний Суд України звернувся до Конституційного Суду України з конституційним поданням, в якому просив перевірити на предмет відповідності вимогам окремих статей Конституції України (254к/96-ВР) положення зазначеного вище закону та визнати його таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним). Тому суд дійшов висновку про необхідність зупинення провадження у справі до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням Верховного Суду України щодо конституційності Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 03 серпня 2016 року залишено без змін.

Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правомірно зупинив провадження у справі, оскільки розгляд позовних вимог про зобов'язання повернення коштів, які містять посилання на положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , заявлених у вказаній справі, не є можливим до вирішення справи Конституційним Судом України щодо відповідності вказаного закону положенням Конституції України (254к/96-ВР) .

27 січня 2017 року Публічне акціонерне товариство "Банк національний кредит" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справіз касаційною скаргою на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 03 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року, в якій просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

31 січня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит".

У квітні 2017 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав заперечення на касаційну скаргу.

18 квітня 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що за результатами розгляду конституційного подання щодо Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) правове регулювання відносин, пов'язаних із визнання правочину нікчемним, функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, з урахуванням рішення Конституційного Суду України не зміниться, тому таке не має значення для вирішення вказаної справи.

Судами не вказано, з'ясування яких саме обставин під час розгляду справи Конституційним Судом України за вказаним конституційним поданням Верховного Суду України, впливає на оцінку доказів, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та доводи.

Заперечення на касаційну скаргу обґрунтовано тим, що Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) встановлює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків, та нормами якого мотивовані позовні вимоги позивача, тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про зупинення у вказаній справі до розгляду Конституційним Судом України подання Верховного Суду України щодо неконституційності положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Згідно з підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) , у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Судом встановлено, що впровадженні Подільського районного суду міста Києва знаходиться справа за вказаним позовом.

02 серпня 2016 року представник відповідача подав до суду клопотання про зупинення провадження у вказаній справі до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності (конституційності) в цілому Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) положенням статті 6, частини першої статті 8, частини четвертої статті 13, статей 21,22, частин першої, четвертої, п'ятої статті 41 Конституції України.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України 2004 року у разі неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, суд зобов'язаний зупинити провадження у цій справі.

Визначаючи наявність підстав, передбачених статтею 201 ЦПК України 2004 року, за яких провадження у справі підлягає обов'язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, визначена у пункті 4 частини першої цієї статті, застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

У вказаній справіпредметом спору є зобов'язання ОСОБА_3 повернути грошові кошти, отримані ним на підставі договору про внесення змін до договору банківського вкладу від 30 квітня 2015 року, який відповідно до статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є нікчемним.

Підставою для зупинення провадження у справі став факт розгляду Конституційним Судом України конституційного подання Верховного Суду України щодо відповідності (конституційності) Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) положенням статті 6, частини першої статті 8, частини четвертої статті 13, статей 21, 22, частини першої, четвертої, п'ятої статті 41 Конституції України.

Верховний Суд зауважує, що без належного врахування вимогпункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України 2004 року, суд першої інстанції зупинивши провадження у справі, не проаналізував предмет та підстави позову банкуі не вказав обставини, які б давали підстави для висновку про те, що наявність вказаного конституційного подання унеможливлює розгляд вказаної цивільної справи, не виклав мотиви, що від вирішення питань Конституційним Судом України, залежить розгляд цієї цивільної справи. Поза увагою суддів залишився той факт, що як на правову підставу розгляду справи банк посилався, зокрема, на статтю З8 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Верховний Суд також зауважує, що з урахуванням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.Зупининення провадження у справі без правових підстав є порушеннямправа позивача на розумні строки розгляду справи.

Згідно з частиною четвертою статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Відповідно до частин четвертої та шостої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

За таких обставин ухвали судів першої й апеляційної інстанцій не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та постановлені з порушення норм процесуального права, що відповідно до вимоги частини четвертої статті 406, частин четвертої та шостої статті 411 ЦПК України є підставою для їхнього скасування з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" задовольнити.

Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 03 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.