розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Апеляційного суду Херсонської області від 01 червня 2017 року в складі колегії суддів: Воронцової Л. П., Полікарпової О. М., Радченко С. В. та касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 05 квітня 2017 року в складі судді Батовріної І. Г. та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 01 червня 2017 року,

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до прокуратури Херсонської області, управління Служби безпеки України в Херсонській області (далі - Управління СБУ в Херсонській області), Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Позовна заява мотивована тим, що 24 травня та 21 вересня 2006 року слідчий відділ Управління СБУ в Херсонській області стосовно нього порушив кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 28, статтею 366 КК України.

06 червня 2006 року слідчий відділ Управління СБУ в Херсонській області затримав його з утриманням в ізоляторі тимчасового тримання Голопристанського районного відділу УМВС України на 3 доби та направив подання до Суворовського районного суду м. Херсона про застосування стосовно нього запобіжного заходу - тримання під вартою. Цього ж дня накладено арешт на все належне йому майно.

09 червня 2006 року Суворовський районний суд м. Херсона відмовив у задоволенні зазначеного подання й обрав стосовно нього запобіжний захід - підписку про невиїзд.

Суворовський районний суд м. Херсона неодноразово повертав кримінальну справу прокурору Херсонської області для організації та проведення додаткового розслідування у зв'язку з неповнотою досудового слідства та виявленими під час судового засідання грубими порушеннями норм КПК України.26 жовтня 2012 (4651-17) року Каховський міськрайонний суд Херсонської області проголосив вирок, яким визнав його винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 28, статтею 366 КК України, й призначив покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років, взявши під варту в залі суду.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 02 квітня 2013 року вирок суду першої інстанції скасовано, кримінальну справу направлено на новий розгляд іншим складом суду, стосовно нього обрано запобіжний захід - підписку про невиїзд.

Постановою Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 20 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 01 квітня 2014 року, кримінальну справу направлено прокурору Херсонської області для організації додаткового розслідування.

Постановами прокурора Каховської місцевої прокуратури від 29 вересня та від 11 жовтня 2016 року кримінальні провадження за частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 28, статтею 366 КК України стосовно нього були закриті на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України, оскільки не встановлені достатні докази його винуватості в суді і вичерпані можливості їх отримання.

Позивач зазначав, що він перебував під слідством і судом з 24 травня 2006 року до 11 жовтня 2016 року, що становить 10 років і 4 місяці (124 місяці). За цей час він зазнав значних моральних страждань.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунка, призначеного для відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, 4 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 05 квітня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка на користь ОСОБА_3 моральну шкоду, завдану незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в сумі 500 000,00 грн.

У решті позовних вимог та в позові до прокуратури Херсонської області, Управління СБУ в Херсонській області про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач понад 10 років, 124 місяці, перебував під слідством, з них майже 6 місяців був позбавлений волі, до нього незаконно було застосовано запобіжний захід - підписку про невиїзд, відсторонено від роботи, незаконно засуджено, а належне йому майно знаходилось під арештом. Позивач не мав можливості виїхати за межі України, був позбавлений права розпорядження своїм майном. Врахувавши зазначене та принцип співмірності, суд вважав справедливою сатисфакцією стягнення на його користь моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 01 червня 2017 року рішення суду першої інстанції змінено.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунка Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 500 000,00 тис. грн.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції помилково зазначив про необхідність стягнення моральної шкоди з Державної казначейської служби України.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Державна казначейська служба України, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не в повній мірі встановив наявність моральної шкоди, в чому саме вона полягає, не обґрунтував розмір моральної шкоди, що суперечить нормам законодавства та не відповідає обставинам справи.

У липні 2017 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу Державної казначейської служби України, в якому просить її відхилити.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, не передаючи справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що, встановлюючи розмір моральної шкоди, суд фактично переписав зміст рішення суду в іншій справі, нав'язував йому проведення експертизи для визначення розміру моральної шкоди, не взяв до уваги хвороби його батьків, які підтверджені відповідними медичними документами; при визначенні розміру моральної шкоди не врахував стан економіки та інфляційні процеси у державі.

У вересні 2017 року прокуратура Херсонської області подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_3, в якому просить її відхилити, рішення Апеляційного суду Херсонської області від 01 червня 2017 року залишити без змін.

У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Суд установив, що 24 травня та 21 вересня 2006 року слідчий відділ Управління СБУ в Херсонській області порушив стосовно ОСОБА_3 кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 28, статтею 366 КК України.

Постановою слідчого відділу Управління СБУ в Херсонській області від 06 червня 2006 року накладено арешт на все майно ОСОБА_3

Постановою Суворовського районного суду м. Херсона від 09 червня 2006 року ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Вироком Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 26 жовтня 2012 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 28, статтею 366 КК України, та із застосуванням частин першої, четвертої статті 70 КК України призначено покарання у вигляді 8 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язанні з виконанням організаційно-розпорядчих обов'язків, на три роки, з конфіскацією всього майна, взято під варту у залі суду.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 02 квітня 2013 року вирок Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 26 жовтня 2012 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд, ОСОБА_3 звільнено з-під варти, обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.

Постановою Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 20 грудня 2013 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_3 направлено прокурору Херсонської області для проведення додаткового розслідування, запобіжний захід залишено без змін.

Постановами Каховської місцевої прокуратури Херсонської області від 29 вересня та від 11 жовтня 2016 року кримінальні провадження за частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 366 КК України відповідно закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КК України, оскільки не встановлені достатні докази доведення винуватості особи і вичерпані можливості їх отримання.

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень встановлено статтею 56 Конституції України.

Відповідно до частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон) відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону визначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

З матеріалів справи відомо, що позивач перебував під слідством та судом з 24 травня 2006 року (пред'явлення йому обвинувачення) до 11 жовтня 2016 року (винесення постанови про закриття кримінального провадження), тобто 10 років і 4 місяці, або 124 місяці.

Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону відшкодуванню громадянинові підлягає моральна шкода у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Частиною третьою статті 13 Закону передбачено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Аналогічне правило щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди передбачено й у пункті 17 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" (266/94-ВР) , затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, та міститься у пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) (далі - Постанова).

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15.

Відповідно до пункту 3 Постанови під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При визначенні розміру моральної шкоди суд першої інстанції виходив з наведених вище фактів, ураховував, що мінімальний розмір моральної шкоди становить 396 800,00 грн (124 місяці х 3 200,00 грн мінімальної заробітної плати на час розгляду справи).

Разом з тим, беручи до уваги більш ніж десятирічну тривалість досудового слідства із застосуванням запобіжного заходу, позбавлення волі та накладення арешту на майно позивача, яка завершена закриттям кримінального провадження у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримання, зважаючи на показання позивача, який зазначав, що протягом усього часу перебування під слідством своєї вини не визнавав, але відчував приниження і зневагу з боку оточуючих, виходячи з принципу співмірності, суд вважав, що справедливою сатисфакцією є сплата на користь позивача моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, проте не погодився зі стягненням цих коштів з Державної казначейської служби України з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Частиною першою статті 1176 ЦК України встановлено, що шкода у цих випадках відшкодовується державою.

Згідно зі статтею 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

Державу у таких випадках представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах.

Згідно з пунктами 3, 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (215-2015-п) , Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

При вирішенні спору суд не врахував цих положень закону, помилково зазначивши про необхідність стягнення моральної шкоди із Державної казначейської служби України.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції змінив рішення суду першої інстанції та стягнув з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунка на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 500 000,00 грн.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував усі обставини справи та визначив ОСОБА_3 розмір моральної шкоди, що перевищує законодавчо встановлений мінімум.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції у цій частині, разом з тим стягнув ці кошти Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунка Державного бюджету України, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційних скарг Державної казначейської служби України та ОСОБА_3 є безпідставними, на правильність висновків суду апеляційної інстанції не впливають та їх не спростовують.

При вирішенні справи суд апеляційної інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 липня 2017 року виконання рішення Апеляційного суду Херсонської області від 01 червня 2017 року зупинено до закінчення касаційного провадження, слід поновити виконання (дію) цього рішення.