Постанова
Іменем України
05 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 699/538/14-ц
провадження № 61-13840св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: АнтоненкоН. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., КратаВ.І.,
учасники справи:
позивач -акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
третя особа - Стеблівська селищна рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_6 як представника ОСОБА_4 та акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 10 серпня 2015 року в складі судді Побережної Н. П. та рішення апеляційного суду Черкаської області від 10 березня 2016 року в складі колегії суддів: Пономаренка В. В., Гончар Н. І., Ювшина В. І.,
ВСТАНОВИВ:
У травні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", яке змінило назву на акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, з урахуванням уточнень просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 13 травня 2008 року № CSKOGA00000236 (далі - кредитний договір), укладеним між сторонами, в розмірі 14 761,43 дол. США, що становить еквівалент 323 518,60 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки, укладеним 13 травня 2008 року між ними ж, на квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення банком всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; виселення відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у цій квартирі.
В обґрунтування позову посилалося на те, що між сторонами укладено кредитний договір, в забезпечення виконання якого між ними ж укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_4 передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.
Відповідач зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує в результаті чого утворилася заборгованість.
Під час розгляду справи ОСОБА_5 залучена до участі в ній співвідповідачем як особа, що зареєстрована в квартирі, яка є предметом іпотеки.
Рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 10 серпня 2015 року позов банку задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 13 травня 2008 № CSKOGA00000236 у розмірі 14 761,43 дол. США, що в еквіваленті становить 323 518,60 грн, яка складається з: 14 047,64 дол. США заборгованості за кредитом, в тому числі 1 774,89 дол. США залишок простроченої заборгованості за кредитом, 11,41 долар США штрафів фіксованої складової та 702,38 дол. США процентної складової, звернено стягнення на квартиру АДРЕСА_1 шляхом її продажу АТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення AT КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки з проведенням реалізації за початковою ціною для реалізації квартири, що встановлюється у звіті про оцінку нерухомого майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, який проводить свою діяльність відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (2658-14)
та призначається і залучається державним виконавцем у виконавчому провадженні в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19)
. Зазначено про те, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18)
виконанню не підлягає. У задоволенні позовних вимог про виселення відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь АТ КБ "ПриватБанк" 2 273,58 судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 належним чином не виконує умови кредитного договору, в результаті чого утворилася заборгованість, що є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки, укладеного між сторонами на забезпечення належного виконання умов кредитного договору. Враховуючи, що предмет іпотеки придбано не за рахунок кредитних коштів, позовні вимоги банку про виселення відповідачів з квартири задоволенню не підлягають.
Рішенням апеляційного суду Черкаського області від 10 березня 2016 року рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 10 серпня 2015 року в частині визначення початкової ціни предмета іпотеки та стягнення судових витрат змінено. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 13 травня 2008 року № CSKOGA00000236 в розмірі 14 761,43 дол. США, що за курсом НБУ станом на 13 липня 2015 року складає 323 518,60 грн, звернуто стягнення на квартиру квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки АТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення AT КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки з проведенням реалізації за початковою ціною, визначеною за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь АТ КБ "ПриватБанк" судові витрати по 1 136,79 грн. В іншій частині рішення залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що указаний судом першої інстанції спосіб визначення ціни предмета іпотеки суперечить положенням статті 38 Закону України "Про іпотеку", на підставі якої проводиться реалізація предмета іпотеки. В іпотечному договорі сторони визначили вартість предмета іпотеки станом на момент укладення договору в розмірі 151 500 грн. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимоги банку про виселення є законним і обґрунтованим, відповідає вимогам матеріального права та ухвалено з дотриманням норм процесуального права.
У касаційній скарзі, поданій 15 березня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, АТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 10 серпня 2015 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 10 березня 2016 року в частині відмови в задоволенні позову банку про виселення і передати справу в скасованій частині на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанції в оскаржуваній частині не відповідають вимогам норм матеріального права. Матеріали справи не містять доказів відсутності у відповідачів іншого житла.
У касаційній скарзі, поданій 30 березня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6 як представник ОСОБА_4 просить скасувати рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 10 серпня 2015 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 10 березня 2016 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову банку.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають вимогам норм матеріального права, ухвалені з порушенням норм процесуального права. Спірна квартира є єдиним місцем проживання відповідача та членів його сім'ї. Крім того, звертаючи стягнення на предмет іпотеки, суди не зазначили початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої її реалізації та не надали оцінку співмірності суми заборгованості за кредитним договором та вартості іпотечного майна.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_6 як представника ОСОБА_4 на рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 10 серпня 2015 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 10 березня 2016 року, та витребувано її матеріали з Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2016 року поновлено АТ КБ "ПриватБанк" строк на касаційне оскарження рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 10 серпня 2015 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 10 березня 2016 року, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15)
у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19)
касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК Українисудом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
15 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
На час розгляду справи Верховним Судом заперечень/відзивів на касаційну скаргу не надійшло.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суди встановили, що 13 травня 2008 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № CSK0GA00000236, за умовами якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 23 020 дол. США зі строком повернення до 13 травня 2018 року та сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі, передбаченому договором, до якого 28 жовтня 2011 року додатковою угодою № 1 до кредитного договору внесено зміни.
В забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором 13 травня 2008 року між АТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_4 укладено договір іпотеки № СSК0GА00000236, за умовами якого ОСОБА_4 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1.
Пунктом 33.4 договору іпотеки сторони визначили вартість предмета іпотеки - 151 500 грн.
21 березня 2014 року відповідач здійснив останній платіж на виконання кредитного договору, що визнається сторонами, в подальшому свої зобов'язання не виконував.
Станом на 13 липня 2015 року сума у відповідача виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 14 761,43 дол. США, що в еквіваленті становить 323 518,60 грн, в тому числі: 14 047,64 дол. США заборгованості за кредитом; 11,41 дол. США штрафу (фіксованої частини); 702,38 дол. США штрафу (процентної складової).
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно з частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України "Про іпотеку", якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.
Умовами іпотечного договору сторони узгодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, зокрема, на підставі рішення суду шляхом продажу банком від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку" та умовами цього договору (пункт 7.2 іпотечного договору).
Закон визначає спеціальний порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі деякі правила для здійснення реалізації предмета іпотеки за рішенням суду, зокрема в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві.
За змістом частини п'ятої статті 38 Закону України "Про іпотеку" дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки.
Положеннями частини першої статті 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Виходячи зі змісту поняття "ціна" як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку" можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України "Про іпотеку" встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.
Разом із тим відповідно до статей 19, 57 Закону України "Про виконавче провадження" сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо, наприклад, така вартість майна змінилася.
Не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.
Аналогічний правовий висновок викладний у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц.
Відповідно до таких засад цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України) співмірність заборгованості та предмета іпотеки необхідно оцінювати з урахуванням конкретних обставин справи: розміру боргу та характеристики предмета застави.
Висновок апеляційного суду про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу за початковою ціною, визначеною сторонами при укладанні договору або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, відповідає вказаному правому висновку Великої Палати Верховного Суду, з урахуванням розміру заборгованості та вартості предмета іпотеки визначеної сторонами.
Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (частині 1 статті 40 Закону України "Про іпотеку").
Разом з тим, відповідно до вимог частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Частина друга статті 109 ЖК України установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.
Оскільки предмет іпотеки було придбано не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, а є власністю ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на нерухоме майно від 25 березня 2008 року, іншого житла ОСОБА_4 не має, суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для виселення відповідачів зі спірної квартири без надання іншого жилого приміщення.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 57- 60, 212 ЦПК України (у редакції станом на час розгляду справи судами), правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Аргументи касаційних скарг не спростовують висновків районного суду в не скасованій частині та суду апеляційної інстанції, оскільки ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судами з додержанням норм процесуального права. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції в не скасованій частині та рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ОСОБА_6 як представника ОСОБА_4 та акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду Черкаської області від 10 серпня 2015 року в частині вирішення позовних вимог акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення та рішення апеляційного суду Черкаської області від 10 березня 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді Н. О. Антоненко
В.І. Журавель
В.І. Крат