розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 31 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Лобова О. А., Абрамова П. С., Хіль Л. М.,

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що він оспорюваний договір не укладав та до

2015 року взагалі не знав про те, що він не є власником спірної квартири, оскільки проживав за іншою адресою, а в його квартирі за усною домовленістю проживав син померлої дружини - ОСОБА_7 Зазначав, що договір купівлі-продажу є недійсним, оскільки у порушення вимог закону не був посвідчений нотаріально.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_4 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який укладений на Кременчуцькій торговій біржі 04 вересня 1999 року за № 3-104 та визнати за ним право власності на вказану квартиру.

У серпні 2016 року ОСОБА_6 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, третя особа - Кременчуцька міська рада Полтавської області, про визнання права власності за набувальною давністю.

Зустрічний позов мотивовано тим, що договір купівлі-продажу квартири з відповідачем укладений на товарній біржі у присутності обох сторін особисто і там же здійснений обмін грошима та документами на квартиру. Нотаріально договір не посвідчений, оскільки право власності на квартиру зареєстроване в Бюро технічної інвентаризації, отже, вважала, що цього достатньо згідно із статтею 15 Закону України "Про товарну біржу". З 04 листопада 1999 року безперервно користується та володіє спірною квартирою, підтримує її у належному стані, усі особові рахунки зі слати комунальних послуг та абонентські книжки оформлені на неї і вона весь час особисто сплачує комунальні платежі та проводить поточний ремонт.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_6 просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області

від 23 червня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано за ОСОБА_6 право власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до Кременчуцької міської ради Полтавської області відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів факту не підписання оспорюваного договору купівлі-продажу, проте визнав, що сторонами оспорюваного правочину не виконано вимогу закону про нотаріальне посвідчення такої категорії угод. Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив із доведеності обставин, що дає право, відповідно до статті 344 ЦК України, визнати за особою права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 31 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Крюківського районного суду

м. Кременчука Полтавської області від 23 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено у зв'язку з пропуском строку позовної давності. У задоволенні зустрічного позову

ОСОБА_6 відмовлено за недоведеністю.

Апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4 виходив із того, що пропущений строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову апеляційний суд виходив із того, що позовні вимоги

ОСОБА_6 є необґрунтованими, оскільки остання не є особою, яка заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, у розумінні приписів статті 344 ЦК України.

У вересні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 31 серпня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити первісний позов, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що договір купівлі-продажу укладений і зареєстрований на Кременчуцькій товарній біржі, але нотаріально не посвідчений, тому є недійсним з моменту його вчинення, проте апеляційний суд безпідставно та неправильно застосував положення статті 80 ЦК Української РСР та відмовив у задоволенні позову у зв'язку з закінченням строку позовної давності, не звернувши увагу на поважність причин, через які пропущений такий строк, та приписи статті 76 Української РСР.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

У квітні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану цивільну справу передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_4

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін з огляду на таке.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 30 січня 1979 року виданий ордер № 91 на підставі рішення Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради депутатів трудівників від 31 грудня 1978 року № 1274 на зайняття квартири АДРЕСА_1

Згідно із свідоцтвом про шлюб від 09 жовтня 1981 року, виданого Крюківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кременчуцького міського управління юстиції у Полтавській області, ОСОБА_4 зареєстрував шлюб із ОСОБА_8

Відповідно до розпорядження органу приватизації від 01 лютого 1994 року № 3315/1 ОСОБА_4 передана у приватну власність квартира АДРЕСА_1

Із договору купівлі-продажу квартири від 04 листопада 1999 року вбачається, що брокер брокерської контори № 2 ОСОБА_9, яка діяла за згодою та дорученням ОСОБА_4, та брокер брокерської контори № 1 ОСОБА_10, який діяв за згодою та дорученням ОСОБА_6, склали на Кременчуцькій товарній біржі договір, відповідно до якого ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_6 купила квартиру АДРЕСА_1. Вказана квартира належала ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства адміністрації Кременчуцької міської ради народних депутатів 01 лютого 1994 року, згідно з розпорядженням від 01 лютого 1994 року № 3315/1, зареєстрованого у Кременчуцькому міжміському бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі

№ М-1 за реєстровим № 91, при цьому у договорі зазначено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 із договором ознайомлені, його суть роз'яснена, з умовами згодні, претензій до викладеного не мають, договір підписаний ОСОБА_6 та ОСОБА_4

Із листа КП "Кременчуцьке МБТІ Полтавської обласної ради" від 26 травня 2017 року № 2138 вбачається, що квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Кременчуцької міської ради

від 01 лютого 1994 року, яке погашено, та право власності зареєстроване за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого Кременчуцькою товарною біржею 04 листопада 1999 року за № 3-104.

Згідно з копією технічного паспортаАДРЕСА_1 перебувала у власності

ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 01 лютого

1994 року, а згідно з договором купівлі-продажу від 04 листопада 1999 року належить ОСОБА_6

Відповідно до листа Комунального підприємства "Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації Полтавської обласної ради" (далі - КП "Кременчуцьке МБТІ") від 27 квітня 2017 року № 1697 за даними архівного обліку КП "Кременчуцьке МБТІ", станом на 28 грудня 2012 року квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Кременчуцькою товарно-сировинною біржею 04 листопада 1999 року № 3-104 та інвентаризаційна/реєстраційна справа на квартиру АДРЕСА_1 не заводилась.

Із копії картки прописки та поквартирної картки на квартиру АДРЕСА_1 вбачається, що за вказаною адресою з 12 лютого 1979 року прописаний ОСОБА_4 та 02 листопада 1999 року виписаний із цієї квартири на АДРЕСА_4 і з 25 липня 2000 року у квартирі зареєстрована ОСОБА_6

Згідно з довідкою КП "Кременчуцьке МБТІ" від 14 серпня 2015 року вих. 61/3082 квартира АДРЕСА_4 зареєстрована на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 02 лютого 1999 року за ОСОБА_8

Із копії паспорта ОСОБА_4, вбачається, що останній зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 померла у віці 76 років, про що 26 травня

2015 року складений відповідний актовий запис № 614.

29 вересня 2015 року ОСОБА_4 звернувся до Крюківського РВ УМВС України в Полтавській області із заявою, відповідно до якої просив провести перевірку щодо шахрайських дій ОСОБА_7, який викрав його документи та у результаті його дій він позбавлений житлової площі для особистого проживання, а саме квартири АДРЕСА_1

04 листопада 2016 року ОСОБА_4 звернувся до прокуратури м. Кременчука із заявою, відповідно до якої просив притягти ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності відповідно до статей 186 та 190 КК України, зокрема і по факту відчуження квартири АДРЕСА_1

13 квітня 2016 року старшим слідчим Кременчуцького ВП ГУНП у Полтавській області ОСОБА_11 на підставі зави ОСОБА_4 внесені відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за ознаками злочину передбаченого частиною першою статті 190 КК України щодо заволодіння ОСОБА_7 шахрайським шляхом квартирою АДРЕСА_1

Із протоколу допиту потерпілого ОСОБА_4 від 10 травня 2016 року вбачається, що останній на запитання слідчого, чи підписував він договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 04 листопада 1999 року відповів, що ніякого договору він не підписував.

Листами від 10 серпня 2015 року за № 7/5650 та від 09 вересня 2015 року

№ 14/6-8039 Кременчуцький міський відділ УМВС України в Полтавській області повідомив ОСОБА_4 про відсутність ознак кримінального правопорушення в діях ОСОБА_7

Спірні правовідносини між сторонами виникли у листопаді 1999 року, а тому при вирішенні спору підлягають застосуванню положення Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) .

Згідно з частиною першою статті 227 ЦК Української РСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору.

У статті 47 ЦК Української РСР визначено, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Аналогічні положення містять статті 220, 657 ЦК України.

Згідно зі статтями 71, 75 ЦК Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується незалежно від заяви сторін.

Відповідно до статті 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Аналогічним чином питання початку перебігу позовної давності визначені і в статті 261 ЦК України, згідно з якою перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила.

Згідно із статтею 80 ЦК Української РСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Відповідно до частини шостої Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15)

2003 року правила ЦК України (435-15) про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом, тобто до 01 січня 2004 року. Отже, у протилежному випадку до правовідносин застосовуються норми ЦК Української РСР (1540-06) .

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися" дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Встановивши, що договір купівлі-продажу від 04 листопада 1999 року укладений і зареєстрований на Кременчуцькій товарній біржі, проте нотаріально не посвідчений, а отже, є недійсним, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що перебіг строку позовної давності почався з моменту укладення спірного договору купівлі-продажу, тому, звертаючись у квітні 2016 року до суду із цим позовом, позивач пропустив трирічний строк звернення до суду. При цьому суд враховує і те, що у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що власник майна, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим, має знати та дбати про свою власність.

Доводи касаційної скарги про поважність причин пропуску строку для звернення до суду із цим позовом є безпідставними, з огляду також і на те, що квартира вибула з володіння позивача у 1999 році, тобто протягом 17 років ОСОБА_4 не цікавився належним йому майном, враховуючи також презумпцію цивільного права про те, що власність зобов'язує.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що апеляційний суд безпідставно та неправильно застосував положення статті 80 ЦК Української РСР та відмовив у задоволенні позову у зв'язку з закінченням строку позовної давності, не звернувши увагу на поважність причин, через які пропущений строк, та приписи статті 76 ЦК Української РСР, є безпідставними, оскільки саме позивач повинен довести поважність причин пропуску строку позовної давності та факт своєї необізнаності щодо укладення спірного договору купівлі-продажу квартири. При цьому особа, здійснюючи право власності на належне їй майно (особливо нерухоме), має діяти відповідально, зокрема проявляти турботу щодо цього майна, бути обізнаним про його стан, тощо.

Статтею 212 ЦПК України 2004 року установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Таким чином, розглядаючи зазначений позов, апеляційний суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57- 60, 212, 303, 304 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.