розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Апеляційного суду Сумської області у складі колегії суддів: Левченко Т. А., Криворотенка В. І., Ткачук С. С., від 22 листопада 2017 року,

ВСТАНОВИВ :

У серпні 2017 року публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву мотивовано тим, що 08 червня 2011 року між банком та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк відкрив позичальнику картковий рахунок, надав відповідачу відновлювальну відкличну кредитну лінію на загальну суму 100 тис. грн та на день укладення кредитного договору встановив ліміт кредитної лінії на рахунок в сумі 7 тис. грн.

Внаслідок несвоєчасної сплати боржником щомісячних платежів за користування кредитними коштами виникла заборгованість, яка станом на 15 липня 2015 року становила 38 547 грн 81 коп., яку банк просив стягнути з відповідача.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми у складі судді Грищенко О. В. від 19 вересня 2017 року позов ПАТ "Дельта Банк" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором у сумі 38 547 грн 81 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, проте позичальник порушив умови кредитного договору, внаслідок чого виникли правові підстави для задоволення вимог кредитора.

Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 22 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення суду першої інстанції змінено та стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі

25 895 грн 37 коп.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що є правильним висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитом, яка виникла у зв'язку із невиконанням відповідачем умов кредитного договору, проте банк нараховував комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за обслуговування кредитного залишку за рахунок ОСОБА_4, що є незаконним, а тому нарахована банком сума коштів за супроводження кредиту у розмірі 12 652 грн 44 коп. стягненню не підлягає.

У касаційній скарзі ПАТ "Дельта Банк" просить скасувати рішення апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не вказав в чому саме полягає порушення принципу добросовісності та істотний дисбаланс прав та обов'язків споживача, з огляду на те, що при укладенні кредитного договору позичальником було погоджено відповідну умову кредитного договору та розмір відповідної плати, а інші платежі по кредиту не нараховувалися, а тому висновок суду про незаконність нарахування банком вказаної комісії є помилковим.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 08 червня 2011 року між

ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_4 укладено договір на відкриття поточного рахунку з використанням платіжної картки та обслуговування платіжної картки, відповідно до умов якого банк надав клієнту кредит шляхом відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії в загальному розмірі 100 тис. грн та на день укладення цього договору встановив ліміт кредитної лінії на рахунку в сумі 7 тис. грн.

Відповідно до пункту 5.1. договору з підписанням цього договору клієнт засвідчує, що він ознайомлений з Правилами, Тарифами та погоджується вважати їх обов'язковими до застосування до відносин, які виникли на підставі цього договору.

Пунктом 1.7. Тарифів на обслуговування платіжних карток передбачена плата за обслуговування кредитного залишку, яка включає в себе надання послуг інформування держателя про стан кредитного залишку у вигляді телефонних дзвінків та надсилання щомісячних виписок по рахунку.

Звертаючись до суду із позовом, ПАТ "Дельта Банк" посилалося на те, що у зв'язку із невиконанням позичальником умов кредитного договору, у нього станом на 15 липня 2015 року утворилася заборгованість, яка становить 38 547 грн 81 коп. та складається із: тіла кредиту - 19 523 грн 80 коп., простроченого тіла кредиту - 6 371 грн 57 коп., відсотків - 12 652 грн

44 коп., комісії - 0,00 грн.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції установлено та не заперечується позивачем, що заборгованість в сумі 12 652 грн 44 коп. є не відсотками, а платою за обслуговування кредитного залишку, яка нарахована відповідно до п. 1.7 Тарифів. Перенесення нарахованої плати за обслуговування кредитного залишку на рахунок обліку відсотків відбулося після запровадження в ПАТ "Дельта Банк" тимчасової адміністрації у відповідності до Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 255 (z0583-03) , що підтверджено копією листа Департаменту бухгалтерського обліку, звітності та касових операцій

ПАТ "Дельта Банк" від 08 серпня 2014 року (т. 1 а. с. 165).

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) (чинних на час укладення договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року по справі № 6-2071цс16.

Установивши, що банк нараховував кошти за обслуговування кредитного залишку, а відповідач мала сплачувати кошти за послугу, яка не замовлялась і супроводжувала кредит, як компенсація витрат банку за рахунок позичальника, що є незаконним, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову банку про стягнення 12 652 грн 44 коп.

Доводи касаційної скарги про наявність підстав для нарахування банком вказаної суми спростовуються вищевикладеним.

Оскільки судове рішення оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позову банку про стягнення 12 652 грн 44 коп., як плати за обслуговування кредиту, то відповідно до положень частини першої статті 400 ЦПК України законність ухваленого в іншій частині судового рішення колегією суддів не перевіряється.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" залишити без задоволення, а рішення Апеляційного суду Сумської області від 22 листопада 2017 року - без змін.