розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Київської області від 02 червня 2016 року у складі суддів Волохова Л. А., Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О.,

ВСТАНОВИВ :

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування збитків, завданих коливанням курсу долара США.

Позовна заява мотивована тим, що 01 липня 2009 року він позичив відповідачу 9 тис. доларів США, строком до 01 вересня 2009 року. У визначений строк відповідач кошти не повернув. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2012 року, що набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача суму боргу за договором позики у розмірі 71 820,00 грн, що згідно із встановленим Національним банком України офіційним курсом гривні до долара США станом на 23 березня 2012 року еквівалентно 9 тис. доларам США.

Зазначене судове рішення ОСОБА_2 виконав 16 жовтня 2015 року, сплативши ОСОБА_1 71 740,00 грн, що на момент сплати було еквівалентно 4 055,73 доларів США.

Позивач, посилаючись на те, що відповідач прострочив сплату боргу і таким чином завдав йому збитки, які полягають у знеціненні валюти в період прострочення, просив стягнути з ОСОБА_2 118 563,59 грн.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області 25 лютого 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 збитки у розмірі 118 563,59 грн. Розподілено судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач прострочив сплату позики, чим завдав позивачеві збитки, які полягають у знеціненні валюти в період прострочення.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 02 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Розподілено судові витрати.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не відповідає положенням статті 16 ЦК України, оскільки ні законом, ні договором позики не передбачено можливості позикодавця захистити своє порушене право у спосіб, обраний позивачем - стягнення курсової різниці у зв'язку із коливанням курсу долара США.

22 червня 2016 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Київської області від 02 червня 2016 року та залишити в силі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом неправильно встановлено характер спірних правовідносин та норму матеріального права, що їх регулює. Зокрема, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що відповідач не виконав умови договору позики, а саме положення статті 1049 ЦК України, тобто не повернув грошові кошти у тій самій сумі, що йому була передана. У зв'язку з цим позивач просив стягнути з відповідача збитки на підставі статті 22 ЦК України. Апеляційний суд, на думку позивача, самостійно змінив предмет позову, вказавши про те, що останній просив стягнути курсову різницю у зв'язку з коливанням курсу долара США та що обраний ним спосіб захисту не передбачений законом та умовами договору.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Підпунктом 4 пунктом 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У статті 388 ЦПК України зазначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

11 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 01 липня 2009 року між сторонами було укладено договір позики, згідно якого позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 9 000 дол. США терміном на 2 місяці, які позичальник зобов'язався провернути до 01 вересня 2009 року, що підтверджується копією розписки та копією рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 07 листопада 2012 року, яким з відповідача на користь позивача було стягнуто 71 820,00 грн, що за курсом НБУ на час ухвалення рішення відповідало 9 000 дол. США (а. с. 5-7).

На виконання вказаного рішення було видано виконавчий лист від 13 березня 2013 року, на підставі якого державною виконавчою службою було відкрите виконавче провадження. За вказаним виконавчим провадженням, яке закінчено постановою ДВС 16 жовтня 2015 року, відповідач фактично повернув позивачу заборгованість за договором позики суму в гривневому еквіваленті.

Позивач стверджує, що йому завдано збитки в спосіб знецінення грошової одиниці відносно долара США.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦПК України способом захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII "Про зовнішньоекономічну діяльність" (959-12) , Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) , Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) .

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У пункті 8 статті 16 ЦК України зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Заявляючи вимоги про стягнення курсової різниці, позивач просив стягнути її на підставі статті 22 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України, збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Відповідно до частини четвертої статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України).

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Вказаної правової позиції дотримувався також Верховний Суд України в постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16.

Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток.

У даному випадку позивач, як кредитор за договором позики погодився з рішеннями судів про стягнення на його користь боргу, визначеному в гривневому еквіваленті.

Зазначені висновки узгоджуються з висновками про застосування норм права, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року (справа № 750/8676/15-ц, провадження № 14-79цс18).

Тому, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 через те, що вони не обґрунтовані.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення апеляційної інстанції постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержання норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів вважає, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому це рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.