треті особи: служба у справах дітей Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, Голосіївський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського територіального управління юстиції у м. Києві,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва в складі судді Юзькової О. Л. від 18 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду м. Києва в складі суддів: Заришняк Г. М., Андрієнко А. М., Мараєвої Н. Є., від 20 грудня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, Голосіївський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського територіального управління юстиції у м. Києві, про позбавлення батьківських прав.

Позов обґрунтовано тим, що сторони мали сімейні стосунки та в 2011 році вирішили народити дитину шляхом запліднення позивача у репродуктивній клініці "Надія". ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача народився син - ОСОБА_4. Реєстрацію народження дитини здійснено державним органом реєстрації актів цивільного стану за спільною заявою сторін, батьком вказано відповідача ОСОБА_2 Відповідач не тільки не виконує свої батьківські обов'язки, а й намагався оспорювати своє батьківство, а позивач у зв'язку із відсутністю з боку батька матеріальної підтримки звернулась до суду із вимогами про стягнення аліментів. Не дивлячись на рішення суду, яке набрало чинності, відповідач аліменти не сплачує, з дитиною не спілкується, не проживає разом з позивачем фактично з 2013 року, усунувся від виконання батьківських обов'язків, хоча ОСОБА_2 жодним чином не позбавлений можливості спілкування з сином, приймати участь у його вихованні, проте свідомо не робить цього, не цікавиться життям дитини, її здоров'ям та розвитком. У 2014 році позивач уклала шлюб з ОСОБА_5, який і став батьком ОСОБА_4. Син вважає батьком саме ОСОБА_5, в родині панує гармонійна атмосфера, яка сприяє вихованню дитини.

Посилаючись на те, що ОСОБА_4 зростає без належної батьківської опіки та виховання зі сторони відповідача, позивач просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_4, змінити прізвище малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 з "ОСОБА_4" на "ОСОБА_4", у зв'язку із цим внести ці зміни до актового запису про народження № 1546 від 08 вересня 2012 року, складеного відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2017 року позов задоволено частково.

Позбавлено ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав мотивовано тим, що існують підстави стверджувати, що відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов'язків і ним не доведено намір батька виконувати свої обов'язки відносно дитини, відсутні докази участі відповідача у житті сина, а заперечення батька щодо позовних вимог зводяться фактично до незадоволення поведінкою матері дитини, у зв'язку із чим позов в цій частині підлягає задоволенню.

Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про зміну прізвища малолітньої дитини мотивовано тим, що дані вимоги є передчасними, оскільки внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами державної реєстрації актів цивільного стану України, проводиться районними, районними у містах, міськими (міст обласного значення), міськрайонними, міжрайонними відділами державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у випадках, передбачених чинним законодавством, відповідно до п. 1.1. Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року.

Постановою апеляційного суду м. Києва від 20 грудня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, відхилено. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції оскаржено відповідачем тільки в частині позовних вимог про позбавлення його батьківських прав. Висновки суду першої інстанції в указаній частині відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав.

В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій не оскаржуються, тому в силу вимог статті 400 ЦПК України касаційним судом не переглядаються.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій обґрунтували свої рішення виключно висновком Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації від 12 вересня 2017 року про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_4, який ґрунтується виключно на припущеннях, прийнятий зі слів матері дитини, без урахування думки батька та належним чином не підтверджений. Наявність заборгованості зі сплати аліментів не може бути єдиною підставою для позбавлення його батьківських прав щодо дитини. Суди не взяли до уваги те, що відповідач не був обізнаний щодо місця проживання дитини та має на утриманні іншу дитину. Судами попередніх інстанцій не встановлено чи буде позбавлення батька батьківських прав щодо дитини відповідати якнайкращим інтересам дитини. Тому рішення судів попередніх інстанцій неможливо вважати правильними та обґрунтованими. Позбавлення батьківських прав є крайньою мірою відповідальності батьків та може бути застосована лише за наслідками встановлення умисної винної поведінки батька при невиконанні батьківських обов'язків, чого не було установлено судами попередніх інстанцій.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України (254к/96-ВР) є нормами прямої дії.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України (254к/96-ВР) , Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знайомі з 1989 року, підтримували приятельські стосунки, які згодом переросли в сімейні, однак в зареєстрованому шлюбі не перебували.

В 2011 році учасники справи вирішили народити дитину шляхом запліднення позивача у репродуктивній клініці "Надія".

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син - ОСОБА_4

Відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві 08 вересня 2012 року здійснено актовий запис № 1546 про народження ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та видано свідоцтво про народження, де зазначено батьком дитини - ОСОБА_2, матір'ю - ОСОБА_1

30 серпня 2013 року ОСОБА_2 звертався до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом про оспорювання батьківства.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року провадження у справі за вказаним позовом закрито.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 10 лютого 2015 року у справі за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини та на своє утримання позов було задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в твердій грошовій сумі в розмірі 1 032 грн щомісяця до повноліття дитини, починаючи з 14 жовтня 2013 року.

В задоволені решти позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 09 квітня 2015 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 лютого 2015 року скасовано та ухвалено нове, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини від його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 17 жовтня 2013 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 1/8 частини від його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 17 жовтня 2013 року і до досягнення сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, віку трьох років тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3.

В решті позову відмовлено.

Судами в указаних рішеннях встановлено, що батьками малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і відповідно до висновку судово-медичної генетичної ідентифікації від 17 червня 2014 року молекулярно-генетичним дослідженням встановлено біологічне батьківство ОСОБА_2 відносно ОСОБА_4

Учасники даної справи проживають окремо, малолітня дитина проживає разом із ОСОБА_1 та знаходиться на її утриманні.

Рішення суду про стягнення аліментів на утримання сина відповідачем не виконується.

Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією надано висновок від 12 вересня 2017 року № 107-40/6631 про доцільність позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_4, де зазначено, зокрема, що під час розмови з працівниками служби малолітній ОСОБА_4 батьком називав нинішнього чоловіка матері, з яким йому цікаво проводити час тощо.

Згідно довідки КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 10" Святошинського району м. Києва ОСОБА_4 на даний час мешкає за адресою: АДРЕСА_1 та знаходиться під наглядом дільничного лікаря-педіатром. Дитина регулярно відвідує лікаря в супроводі матері.

Згідно довідки дошкільного навчального закладу № 277, малолітній ОСОБА_4 відвідує вказаний дошкільний навчальний заклад з 01 вересня 2014 року, що підтверджується довідкою від 03 лютого 2017 року. Мати ОСОБА_1 приймає активну участь у житті та вихованні дитини. Дитина охайна, доглянута, неконфліктна, загально розвинена відповідно віку.

Мати і дитина проживають за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно з актом обстеження умов проживання, складеним 16 серпня 2017 року працівниками Служби у справах дітей Святошинської РДА в АДРЕСА_1, складається з двох кімнат, мебльована, з ремонтом, є необхідна побутова техніка, чиста, охайна. Дитина займає кімнату площею 26 кв.м, де має розкладний диван, навчальний стіл, багато іграшок розвиваючих ігор, телевізор, комод для речей. В другій кімнаті для дитини облаштований спортивний куточок, є шафа де зберігається одяг. Житлово-побутові умови проживання малолітнього створено належним чином.

Задовольняючи позов в частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов'язків і ним не доведено його намір виконувати свої обов'язки відносно дитини, відсутні докази участі відповідача у житті сина, а заперечення батька щодо позовних вимог зводяться фактично до незадоволення поведінкою матері дитини.

Однак, повністю із такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів касаційного суду погодитись не може.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржені судові рішення не відповідають.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Статтею 150 СК України передбачений обов'язок батьків щодо виховання та розвитку дитини.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно з пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" (v0003700-07) судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці звертає увагу, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт оскарження заявником заяви про позбавлення батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до сина (справа "Хант проти України" від 7 грудня 2006 року). Зазначав, що позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і такі інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага. При цьому звертає увагу на те, що позивач у цій справі намагався побачити дитину та оскаржував заяву про позбавлення батьківських прав і цей факт міг свідчити про його інтерес до дитини.

Згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України в редакції чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Вимога щодо обов'язку суду, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом встановлено також у пункті 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України в чинній редакції.

Дотримання вказаного принципу є надзвичайно важливим при розгляді справ, оскільки він гарантує, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме змогу забезпечити захист своїх інтересів.

Тобто, згідно вимог цивільного процесуального закону суд, розглядаючи справу про позбавлення батьківських прав, був зобов'язаний роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, зосередити увагу учасників справи на необхідності встановлення саме тих обставин, які є визначальними для правильного вирішення спірних правовідносин, а саме: які дії/бездіяльність батька або матері свідчать про ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; які фактичні обставини впливають на виконаннябатьком або матір'ю їх батьківських обов'язків щодо дитини, з одночасним урахуванням поведінки обох батьків дитини та їх ставлення до дитини; чи буде застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав відповідати якнайкращим інтересам дитини.

Враховуючи вимоги статті 51 Конституції України, статей 3, 9, 18 Конвенції про права дитини, статей 7, 155 СК України, а також положення прецедентної практики Європейського суду з прав людини, при вирішенні справи, зокрема, про позбавлення батьківських прав щодо дитини встановлення обставин, які, на думку суду, забезпечують найкращі інтереси дитини та зазначення указаних обставин у відповідному рішенні є обов'язком суду.

Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу в частині позовних вимог про позбавлення батьківських прав, на зазначене увагу не звернули, не сприяли всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не встановили обставин, які є визначальними для правильного вирішення спірних правовідносин, зокрема, не вказали які дії/бездіяльність ОСОБА_2 свідчать про ухилення від виконання його обов'язків по вихованню дитини, чи умисно відповідач вчиняє такі дії та чи забезпечить задоволення позову у даній справі найкращі інтереси дитини, у зв'язку із чим висновки судів попередніх інстанцій не відповідають принципу верховенства права, Конституції України (254к/96-ВР) , вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у даній справі в частині, яка переглядається, в силу вимог статті 400 ЦПК України, згідно з якими суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.