У жовтні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" (далі - товариство, ТОВ "Порше Мобіліті") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та збитків відповідно до умов кредитного договору та просило суд з урахуванням уточненої позовної заяви від 04 серпня 2016 року стягнути з відповідача на користь ТОВ "Порше Мобіліті" заборгованість зі сплати кредиту за кредитним договором № 50010961 від 07 листопада 2013 року у розмірі 360 466,01 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 07 листопада 2013 року між ТОВ "Порше Мобіліті" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 50010961, відповідно до якого товариство зобов'язалось надати позичальнику кредит у сумі 137 667,63 грн, що на дату укладання договору було еквівалентом 16 745,85 доларів США, строком на 60 місяців, зі змінною процентною ставкою з цільовим призначенням - для придбання автомобіля марки VW, модель Polo, кузов НОМЕР_1, об'єм двигуна 1199 куб. см, рік випуску 2013, а відповідач зобов`язався прийняти, належним чином використовувати і повернути кредит у повному обсязі, а також сплатити проценти за використання кредитом, а також інші платежі відповідно до умов кредитного договору. Крім того, товариство надало відповідачу додатковий кредит у сумі еквівалентній 5 486,75 дол. США, що на дату укладення додаткового кредиту становило 45 106,55 грн. Цільове призначення додаткового кредиту: сплата страхових платежів за договором страхування, укладеним на виконання умов кредитного договору.

Починаючи з березня 2013 року відповідач почав систематично порушувати свої зобов'язання за договором щодо оплати щомісячних платежів, сплачуючи їх з порушенням строків, погоджених в графіку погашення кредиту.

У зв'язку із зазначеним та з урахуванням систематичного невиконання умов відповідачу було направлено вимогу (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором, яка була отримана відповідачем 01 липня 2015 року. Згідно з п. 3.3 договору та вимогою протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання такої вимоги (для фізичних осіб) та протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати одержання вимоги (для фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб) відповідач був зобов'язаний повернути суму кредиту та сплатити заборгованість.

Оскільки відповідачем вимога була отримана 01 липня 2015 року, останнім днем дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості відповідно було 31 липня 2015 року. Відповідач після отримання Вимоги всю суму кредиту не повернув, проте сплатив частину платежів за договором, які були зараховані у порядку черговості, як це передбачено п. 1.7 Загальних умов кредитування.

Посилаючись на те, що загальна сума основного боргу зі сплати кредиту за договором на дату складання заяви про збільшення розміру позовних вимог становить 449 691,67 грн, позивач просив суд стягнути з відповідача указану суму заборгованості.

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ТОВ "Порше Мобіліті" про захист прав споживачів, визнання пунктів кредитного договору недійсними.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що представники компанії ТОВ "Порше мобіліті" запропонували йому надати кредитні кошти в національній валюті на купівлю автомобіля на строк в 60 місяців (5 років) із сплатою 9,90% річних, на що він надав згоду.

Перед укладенням кредитного договору ОСОБА_1 було надано інформацію про загальну вартість кредиту в національній валюті у вигляді "Комерційної пропозиції", при цьому його ніяким чином не було попереджено про можливі валютні ризики, які можуть вплинути на розмір кредиту. Позивач за зустрічною позовною заявою розумів, що укладає кредитний договір у гривні з відповідною відсотковою ставкою, яка і буде справедливою та єдиною платою по кредиту. Представники ТОВ "Порше мобіліті" перед підписанням договору стверджували, що щомісячний платіж по кредиту з урахуванням страховки не буде перебільшувати 3 600 грн на місяць.

В зв'язку з тим, що представники компанії підтвердили ОСОБА_1 розмір щомісячного платежу, останній погодився на такі умови договору.

27 травня 2013 року ОСОБА_1 було підписано кредитний договір № 50010961, який складався з одного аркуша та містив лише інформацію щодо суми кредиту та строку, на який він йому надається. Інформацію щодо щомісячних платежів по кредиту йому було надано в усному порядку.

Також, при підписанні кредитного договору ОСОБА_1 було підписано Загальні умови кредитування, які є додатком до кредитного договору. При цьому, йому як позичальнику було надано для підписання пункти кредитного договору, які містили посилання на графік погашення кредиту, який між сторонами не було укладено, але який визначав розміри погашення кредиту на майбутнє не в чітких сумах в гривні, а в еквівалентах долару США за змінним курсом, про що його не попередили.

Посилаючись на те, що йому не було надано повної інформації щодо кредиту та було введено в оману з використанням нечесної підприємницької практики щодо наступних пунктів договору: пунктів 1.3, 1.3.1, 1.4.2, 1.4.3, 2, 5, 9.5 Загальних умов кредитування, Графіка погашення кредиту від 08 листопада 2013 року, які є частинами кредитного договору № 50010961 від 07 листопада 2013 року, позивач за зустрічним позовом просив суд визнати недійсними указані пункту кредитного договору.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області в складі судді Токарєвої Н. М. від 12 січня 2017 року позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та збитків відповідно до умов Кредитного договору задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" заборгованість зі сплати кредиту за кредитним договором № 50010961 від 07 листопада 2013 року у розмірі 360 466,01 грн, заборгованість за Додатковим кредитом у розмірі 34 396,93 грн, штраф у розмірі 27 533,53 грн, пеню у розмірі 3 954,60грн, 3% річних у розмірі 1270,63 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 593,14 грн, а всього - 429 214,84 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" відмовлено.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" про захист прав споживачів, визнання пунктів кредитного договору недійсними відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" судовий збір в розмірі 6 438,22 грн.

Зобов'язано УДК в Харківському районі Харківської області повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" зайво сплачений при зверненні до суду за платіжним дорученням № 50009511 від 08 серпня 2016 року, яке зберігається в матеріалах цивільної справи 635/8219/15-ц, у розмірі 307,17 грн, які були перераховані на розрахунковий рахунок: банк отримувача ГУДКСУ у Харківській області, МФО 851011, код отримувача коштів ЄДРПОУ 37999633.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 16 березня 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2, на рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 січня 2017 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до вимог частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою доучасті в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили. Апеляційним судом указано, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 належним чином повідомлявся про час і місце розгляду вказаної справи, був обізнаний про дату та час судового розгляду даної справи та особисто брав участь у розгляді справи 12 січня 2017 року, однак своєчасно не скористався правом на оскарження рішення в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, і, зважуючи на положення частини 2 статті 358 ЦПК України, відсутні передбачені законом підстави для задоволення клопотання представника останнього про поновлення строку на подання апеляційної скарги поза межами передбаченого законом строку в один рік з дня складання повного тексту рішення суду першої інстанції та відкриття апеляційного провадження.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2018 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження.

Касаційна скарга мотивована тим, що після подання апеляційної скарги ОСОБА_1 не отримував жодних судових повідомлень, листів чи ухвал суду і, оскільки він не є фахівцем у галузі права і захищає себе самостійно, він не знав про можливість пошуку інформації про рух справи на сайті "Судова влада" або через Єдиний державний реєстр судових рішень. Скаржнику не забезпечено право на судовий захисті та не забезпечено можливість ефективного поновлення його порушеного права, що суперечить вимогам Конституції України (254к/96-ВР) та практиці Європейського суду з прав людини.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

За положеннями статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із частиною третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

За положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Матеріали справи містять ухвалу апеляційного суду Харківської області в складі судді Коваленко І. П. від 19 червня 2017 року, якою відмовлено ОСОБА_1 у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою на рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 січня 2017 року у даній справі.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 належним чином повідомлявся про час і місце розгляду даної справи у суді першої інстанції, був обізнаний про дату та час судового розгляду даної справи та особисто брав участь у розгляді справи 12 січня 2017 року.

27 лютого 2018 року із апеляційною скаргою та клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 січня 2017 року звернувся представник ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2

Станом на момент подання указаної апеляційної скарги представником ОСОБА_1 - адвокатом ОСОБА_2, порядок вирішення питання щодо відмови у відкритті апеляційного провадження визначено статтею 358 ЦПК України в чинній редакції.

За змістом частини другої статті 358 ЦПК України в чинній редакції незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у даній справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2, подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, тому у відкритті апеляційного провадження необхідно відмовити саме з цих підстав в силу вимог частини другої статті 358 ЦПК України в чинній редакції.

Колегія суддів Верховного Суду з указаним висновком не погоджується.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржене судове рішення не відповідає.

Згідно вимог частин другої-четвертої статті 10 ЦПК України в чинній редакції суд розглядає справи відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення у справі "Жоффер де ля Прадель проти Франції").

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу "res judicata", тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі "Рябих проти Росії").

Безпідставне та необґрунтоване поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду є порушенням законних права та інтересів сторін і суперечить принципу правової визначеності та праву на справедливий суд, що закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (пункт 53 рішення Європейського суду з прав людини від 29 жовтня 2015 року у справі "Устименко проти України", заява № 32053/13).

Разом з тим, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України (254к/96-ВР) є нормами прямої дії.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

При цьому, забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами положень законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Станом на момент ухвалення рішення суду першої інстанції процедура апеляційного оскарження рішення була врегульована, зокрема, положеннями статей 292, 294, 297 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України (в редакції чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з частиною першою статті 294 ЦПК України в указаній редакції апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

За правилами частини третьої статті 297 ЦПК України у відповідній редакції апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 294 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Згідно вимог статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення також в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (стаття 7).

Згідно рішення Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 09 лютого 1999 року (v001p710-99) у справі № 1-7/99 в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Згідно пункту 13 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) , у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що станом на момент ухвалення рішення суду першої інстанції у даній справі закон не передбачав обов'язок суду апеляційної інстанції відмовити у відкритті апеляційного провадження незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження у випадку подання апеляційної скарги після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, а пов'язував можливість відкриття апеляційного провадження з оцінкою судом поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження (частина третя статті 297 ЦПК України у відповідній редакції).

Такий правовий висновок викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 369/8537/15-ц (провадження № 61-25773св18).

Крім того, згідно вимог пункту 3 частини першої статті 358 ЦПК України (в редакції, чинній на момент вирішення судом апеляційної інстанції питання про відмову у відкритті апеляційного провадження) суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо є постанова про залишення апеляційної скарги цієї самої особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення.

У зв'язку з наведеним висновок суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження у даній справі на підставі вимог частини другої статті 358 ЦПК України в чинній редакції, не відповідає принципу верховенства права, Конституції України (254к/96-ВР) , зазначеному вище рішенню Конституційного Суду України, а також нормам процесуального права.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.