розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Богородчанскього районного суду Івано-Франківської області від 08 лютого

2017 року у складі судді Круль І. В. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 травня 2017 року у складі колегії суддів:

Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В., Томин О. О.,

У червні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_6 про відшкодування майнової шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником будинковолодіння АДРЕСА_1 що підтверджується свідоцтвом про право власності від 23 жовтня

2001 року. Суміжним землекористувачем є син ОСОБА_6 -

Зазначала, що між ними є конфлікт з приводу межі земельної ділянки, яка знаходиться у загальному користуванні між суміжними землекористувачами, а також встановленої на ній огорожі.

04 та 05 травня 2016 року ОСОБА_6 зруйнувала укріплення під парканом. Зокрема, сокирою порубала дерев'яні кілки, повідв'язувала арматуру, витягнула частину шиферу та знищила його. Внаслідок таких дій їй завдано майнову шкоду у розмірі 11 105 грн 70 коп.

За таких обставин, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_4 просила суд стягнути з ОСОБА_6 на її користь завдану майнову шкоду

у розмірі 14 105 грн 70 коп. та 4 047 грн на відшкодування витрат на правову допомогу.

Ухвалою Богородчанського районного суду Івано-Франківської області

від 21 липня 2016 року залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Глибоківську сільську раду Богородчанського району Івано-Франківської області.

Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області

від 08 лютого 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 завдану майнову шкоду у розмірі 11 105 грн 70 коп. та 7 047 грн судових витрат, а всього - 18 152 грн 70 коп. Стягнуто з ОСОБА_6 640 грн судового збору в дохід держави.

Рішення районного суду мотивовано тим, що внаслідок неправомірних дій ОСОБА_6, які виразилися у пошкодженні укріплення до металічного паркана, ОСОБА_4 завдано майнову шкоду у розмірі 11 105 грн

70 коп., що підтверджується звітом № 16/04/05, дата складання звіту: 17 травня 2016 року, про визначення вартості матеріального збитку. Відтак, вказана сума підлягає стягненню з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилено. Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 08 лютого 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, щообґрунтованим є висновок районного суду про те, що указаними незаконними діями

ОСОБА_6 пошкоджено майно ОСОБА_4і завдано їй майнову шкоду у розмірі 11 105 грн 70 коп., яка підлягає відшкодуванню.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що сума завданих збитків не відповідає реальній вартості пошкодженого майна. Судом першої та апеляційної інстанцій не встановлено та не підтверджено належними і допустимими доказами, що внаслідок дій ОСОБА_6 відбулось знищення всього паркану, який має протяжність 32,50 кв. м, при цьому встановлено, що земляний насип осунувся протяжністю в 21 м. Крім того, посилалась на те, що сума у розмірі 3 тис. грн за послуги, спрямовані на визначення ринкової вартості пошкодженого майна, є надмірно великою, а стягнення грошових коштів у розмірі 4 047 грн на правову допомогу суперечить принципам цивільного судочинства.

У серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення від представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5, в якому заявник посилався на те, що касаційна скарга є безпідставною та необґрунтованою. Актом від 21 квітня

2016 року, який затверджений рішенням Глибоківської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області від 06 червня 2016 року, встановлено, що ОСОБА_4 встановила паркан, чим укріпила берег

зі сторони ОСОБА_11, тобто актом підтверджується право власності позивачки на паркан. Власником обох земельних ділянок є орган місцевого самоврядування (Глибоківська сільська рада Богородчанського району Івано-Франківської області), а ОСОБА_11 і ОСОБА_4 є лише користувачами. Сільська рада, як власник, вказаним актом від 21 квітня

2016 року визначила межу між обома земельними ділянками. Крім того, і ОСОБА_6, і її представник у судовому засіданні 11 травня 2017 року визнали ту обставину, що саме ОСОБА_6 руйнувала паркан, що відповідно до частини першої статті 61 ЦПК України 2004 року не підлягає доказуванню. Таким чином, доводи, наведені заявником у касаційній скарзі, не спростовують правомірності висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 є власником будинковолодіння АДРЕСА_1

Згідно довідки Глибоківської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області від 23 травня 2016 року № 358 ОСОБА_4 користується земельною ділянкою, загальною площею 1,28 га, з яких: 0,04 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, 0,56 га - для ведення особистого селянського господарства, 0,68 га - земельна частка (пай).

Суміжним землекористувачем є син ОСОБА_6 - ОСОБА_11

Між ОСОБА_4 і ОСОБА_6 існує спір щодо межі земельної ділянки, а також встановленої на ній огорожі ОСОБА_4

Судами також встановлено, що у зв'язку із пошкодженням огорожі, 05 травня 2016 року ОСОБА_4 зверталась із заявою до Богородчанського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області.

Відповідно до висновку старшого інспектора Богородчанського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області

від 12 травня 2016 року проведеною перевіркою, поясненнями ОСОБА_4, ОСОБА_12 та ОСОБА_6 встановлено, що 04 травня 2016 року остання дійсно пошкодила укріплення під парканом, що розмежовує їхні господарства. А саме: зрубала дерев'яні кілки, відв'язала арматуру та витягнула шифер, внаслідок чого осунулась земля. Факт пошкодження укріплення до металевого паркана підтверджується і фототаблицями. Не заперечує вказаної обставини і сама ОСОБА_6, посилаючись на незаконність встановлення огорожі та захоплення у зв'язку із цим ОСОБА_4 частини належної їй земельної ділянки.

Згідно звіту № 16/04/05 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику майна внаслідок руйнування паркану, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 вартість матеріального збитку станом на 17 травня 2016 року складає 11 105 грн 70 коп., з яких: 8 417 грн 50 коп. - вартість затрат на проведення ремонтно-монтажних робіт, 2 688 грн 20 коп. - вартість матеріальних ресурсів (матеріалів) (а.с. 23-34). За змістом звіту експертом встановлено, що на території вищезазначеного домоволодіння внаслідок фізичного впливу знесено та пошкоджено паркан, площею 32,50 кв. м. При візуальному огляді виявлено пошкодження конструктивних елементів паркану: розбито листи шиферу, на якому тримався земляний насип та зруйновано металеві стовпчики, внаслідок чого осунувся земляний насип протяжністю 21 м.

Відповідно до частин першої-другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно зі частиною першою статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до частин першої-другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Будь-яких доказів на спростування розміру збитків, визначеного вказаним звітом, ОСОБА_6 ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надала.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_4, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, виходили із того, що внаслідок неправомірних дій ОСОБА_6, які виразилися у пошкодженні укріплення до металічного паркана, ОСОБА_4 завдано майнову шкоду у розмірі

11 105 грн 70 коп., що підтверджується зазначеним звітом про визначення вартості матеріального збитку. Відтак, вказану суму стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.