Постанова

Іменем України

25 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 487/1781/17

провадження № 61-5026св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач	-	ОСОБА_4,
відповідач	-	ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Миколаївської області у складі колегії суддів: Темнікової В. І., Бондаренко Т. З., Крамаренко Т. В., від 13 грудня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення від права на спадкування.

Встановив:

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про усунення від права на спадкування.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до рішення Заводського районного суду від 19 лютого 2013 року, яке набрало законної сили, вона є власником 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1, яку прийняла у спадок за заповітом після смерті ОСОБА_6 Власником іншої 1/2 частини вказаного будинку № 51 був ОСОБА_7, чоловік померлої ОСОБА_6, на підставі договору про право на забудови від 18 липня 1960 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 він також помер, однак залишив після своєї смерті заповіт, яким заповідав їй усе належне йому на день смерті майно. Також, у вказаному заповіті від 11 травня 2006 року, ОСОБА_7 зазначав, що бажає усунути відповідно до частини 2 статті 1235 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) від права на спадкування свою доньку - відповідача ОСОБА_5 Позивач вчасно звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, як спадкоємець за заповітом. Але постановою нотаріуса від 06 березня 2017 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом щодо всього майна ОСОБА_7 у зв'язку із тим, що у спадкодавця є дочка - відповідач, якій на момент смерті батька виповнилось 55 років (вона досягла пенсійного віку). Зазначала, що ОСОБА_7 помер у віці 85 років, був інвалідом I групи, тяжко хворів та був обмежений в русі, і потребував постійного стороннього догляду. Відповідач є його єдиною донькою, однак в березні 2006 року відмовилася від догляду за батьками - матір'ю ОСОБА_6 та батьком ОСОБА_7 та виїхала проживати від них окремо. Всі зобов'язання по догляду за ними взяла на себе позивач та переїхала мешкати до них. З цього моменту і до теперішнього часу вона постійно мешкає в будинку та доглядала, а потім поховала обох батьків відповідача.

За таких обставин, просила усунути ОСОБА_5 від права на спадкування обов'язкової частини у спадщині, яка відкрилась після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Миколаєві.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 листопада 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено; усунуто ОСОБА_5 від права на спадкування обов'язкової частини у спадщині, що відкрилась після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Миколаєві; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено всі законні підстави для усунення ОСОБА_5 від права на спадкування, оскільки відповідач усунулася від обов'язку щодо утримання батька, ухилилася від надання йому допомоги, хоча батько відповідача через похилий вік знаходився у безпорадному стані, був прикутий до ліжка та не міг себе обійти.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 13 грудня 2017 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції на предмет доведеності та обґрунтованості позову є передчасними, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції або ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи дійшов односторонніх та передчасних висновків про відмову у задоволенні позову, оскільки такі висновки не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

17 квітня 2018 року вказану справу передано на розгляд Верховного Суду.

У квітні 2018 року ОСОБА_5 звернулася до Верховного Суду із відзивом на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування рішення апеляційного суду, доводи касаційної скарги не підтверджують неправильного застосування судом при розгляді справи норм матеріального права, порушення норм процесуального права з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.

Відповідно до вимог частини п'ятої статті 1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Виходячи зі змісту частини п'ятої статті 1224 ЦК України та з урахуванням роз'яснень, наданих судам у п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) , правило частини п'ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до Сімейного кодексу України (2947-14) не були зобов'язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Згідно із частинами першою, другою статті 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. При цьому він може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Відповідно до частини третьої статті 1235 ЦК України заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 85 років, він був інвалідом 1 групи, та потребував постійного стороннього догляду, оскільки сам не міг себе обслуговувати. Відповідач ОСОБА_5 є його єдиною донькою.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що позивач чи ОСОБА_8 зверталися до відповідача за матеріальною допомогою та того, що допомоги, яку надавала позивач було недостатньо і ОСОБА_8 потребував додаткової постійної допомоги саме від відповідача. Претензії батька до відповідача носили ознаку моральних страждань через те, що відповідач недостатньо часто приходила до батька та не приділяла йому уваги, але матеріального забезпечення від відповідача ОСОБА_8 не просив.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволення позову, оскільки матеріалами справи не підтверджено факту умисного ухилення відповідача від обов'язку надання спадкодавцеві допомоги, якої він потребував.

Крім того, відповідач на час смерті свого батька досягла пенсійного віку, тому має право на обов'язкову частку у спадщині після смерті батька, не зважаючи на те, що він в заповіті зазначив, що позбавляє відповідача права на спадкування.

Доводи касаційної скарги вказаних висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 посилається на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки ним неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Посилається на те, що судом не враховано того, що спадкодавець перебував у безпорадному стані, а відповідач не бажала надавати йому будь-яку допомогу.

Слід зазначити, що суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку вказаним доводам та обґрунтовано дійшов висновку про те, що позов є безпідставним, задоволенню не підлягає, оскільки зібраними у справі доказами не підтверджено факту умисного ухилення відповідача від обов'язку надання спадкодавцеві допомоги, якої він потребував.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, що не передбачено положеннями статті 400 ЦПК України, яким судами надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Підстави для скасування судових рішень відсутні, а тому касаційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення без змін.

Враховуючи наведене, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу. Учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 та підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) ,

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 13 грудня 2017 рокузалишити без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на ОСОБА_4.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Пророк

В.С. Висоцька

І.М. Фаловська