розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державного підприємства "Антонов" на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2016 року у складі судді Пінкевич Н. С. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 21 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Данілова О. М., Мережко М. В.,

У червні 2016 рокуДержавне підприємство "Антонов" (далі - ДП "Антонов") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації, про виселення без надання іншого житлового приміщення.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що у серпні 2003 року ОСОБА_3 прийнятий на посаду менеджера в Підсобне сільське господарство "Круглик" Авіаційного науково-технічного комплексу ім. О. К. Антонова (далі - ПСГ "Круглик" АНТК ім. О. К. Антонова). 29 квітня 2004 року між філією "Антонов-Агро" ДП ім. О. К. Антонова та ОСОБА_3 укладений договір найму житлового приміщення - кімнат АДРЕСА_1 на термін роботи у філії. У подальшому на підставі ордера на житлове приміщення, видане 01 серпня 2007 року філією "Антонов-Агро" відповідачі вселилися до зазначених кімнат у гуртожитку. Наказом філії ДП "Антонов" від 06 листопада 2015 року припинено трудовий договір із ОСОБА_3 за власним бажанням останнього. Після припинення трудових відносин відповідачі продовжують проживати у гуртожитку на підставі укладеного 06 листопада 2015 року між філією "Антонов-Агро" ДП ім. О. К. Антонова та ОСОБА_3 договору найму житла. Після закінчення дії договору відповідачі відмовляються звільнити займане ними приміщення та продовжують у ньому проживати, незважаючи також на те, що у позивача виникла необхідність поселення до гуртожитку інших працівників підприємства.

Враховуючи наведене, позивач просив виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, із житлового приміщення гуртожитку з квартири АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 відноситься до категорії осіб, яких при виселенні із наданого на час виконання трудових обов'язків житла, не може бути виселено без надання іншого житлового приміщення.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_3 пропрацював у позивача з серпня 2003 року по жовтень 2015 року та має загальний стаж роботи в державному підприємстві більше десяти, звільнений з роботи за власним бажанням, а тому відповідно до частини третьої статті 132 ЖК Української РСР його може бути виселено із займаного ним приміщення лише з наданням іншого жилого приміщення.

У січні2017 року представник ДП "Антонов" - Дехтяренко І. В. подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 21 грудня 2016 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди помилково застосували до спірних правовідносин положення частини третьої статті 132 ЖК Української РСР, оскільки в цьому випадку підлягає застосуванню частина друга зазначеної статті. Крім того, суди при ухваленні оскаржуваних рішень не правильно послалися на статті 118, 124, 125 ЖК Української РСР, оскільки спірне житлове приміщення не є службовим, а правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного договору найму жилого приміщення, строк дії якого закінчився.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подачі заперечень.

У лютому 2017 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2017 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано Верховному Суду указану справу.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення нам неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами встановлено, що будівля гуртожитку по АДРЕСА_1 належить на праві власності державі в особі Міністерства промислової політики України на праві повного господарського відання ДП АНТУ ім. О. К. Антонова. При цьому будівля гуртожитку обліковується на балансі філії "Антонов-Агро" ДП "Антонов".

Наказом директора ПСГ "Круглик" АНТК ім. О. К. Антонова від 11 серпня 2003 року ОСОБА_3 прийнято на роботу у філію на посаду менеджера.

20 квітня 2004 року ОСОБА_3 звернувся до директора Філії "Антонов-Агро" та голови цехкому з проханням про надання кімнат у гуртожитку, 21 квітня 2004 року на засіданні адміністрації та цехкому Філії "Антонов-Агро" ухвалено рішення про надання кімнат № 8 та 9 у гуртожитку філії "Антонов-Агро" сім'ї ОСОБА_3 на термін його роботи в філії. Кімнати знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

29 квітня 2004 року між філією "Антонов-Агро" ДП АНТК ім. О. К. Антонова та ОСОБА_3 укладений договір найму житла, відповідно до умов якого наймодавець надає наймачу - ОСОБА_3 і члену його сім'ї - ОСОБА_4 житлові кімнати № 8 та 9 у користування на термін роботи в Філії "Антонов- Агро".

На підставі ордеру на житлове приміщення від 01 серпня 2007 року № 13 відповідачі вселилися в зазначене житлове приміщення. Ордер виданий на підставі розпорядження адміністрації Філії "Антонов-Агро" АНТК ім. О. К. Антонова і згоди профспілкової організації.

Наказом Філії "Антонов-Агро" ДП "Антонов" про припинення трудового договору від 06 листопада 2015 року № 284к, на підставі особистої заяви, ОСОБА_3 звільнено із займаної посади за власним бажанням.

На засіданні адміністрації та цехкому від 06 листопада 2015 року ухвалено рішення про надання дозволу на проживання в гуртожитку та продовження реєстрації місця проживання у квартирі АДРЕСА_2 у період з 06 листопада 2015 року по 15 квітня 2016 року сім'ї ОСОБА_3 Одночасно ухвалено: заключити договір найму житла на відповідний період та зобов'язано ОСОБА_3 здійснити виписку його та його сім'ї з гуртожитку та передати квартиру в належному стані та ключі від неї 15 квітня 2016 року.

06 листопада 2015 року між Філією "Антонов-Агро" ДП "Антонов" та ОСОБА_3 укладений договір найму житла, відповідно до умов якого відповідачі отримують у користування квартиру № 8 у гуртожитку по АДРЕСА_1 терміном із 06 листопада 2015 по 15 квітня 2016 року. Житлове приміщення є квартирою в гуртожитку загальною площею 43,2 кв. м.

Правовідносини щодо користування жилою площею у гуртожитках врегульовані окремою главою 4 розділу ІІІ ЖК УРСР.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло; ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 129 ЖК УРСР на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Із 01 січня 2009 року набрав чинності Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (500-17) (далі - Закон) відповідно до статті 1 якого, цей закон поширюється на громадян, які на законних підставах тривалий час (не менше п'яти років) зареєстровані та фактично проживають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, та не мають іншого власного житла.

Згідно з частиною першою статті 8 цього Закону громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, які на законних підставах зареєстровані та тривалий час (не менше як п'ять років) проживають у гуртожитках, віднесених до недержавного житлового фонду (які перебувають у власності чи у повному господарському віданні відповідних державних чи комунальних підприємств, установ, організацій, а також підприємств та організацій, утворених шляхом корпоратизації чи приватизації колишніх державних підприємств, крім тих організацій, які створено органами державної влади, органами місцевого самоврядування для управління житловим фондом) та призначених для проживання працівників (членів їх сімей), які не мають можливості самостійно придбати чи побудувати власне житло, у разі, коли такі гуртожитки не передаються їх власниками у власність територіальних громад, мають право подальшого проживання в таких гуртожитках до розв'язання їх житлової проблеми.

Відповідно до частини першої статті 19 цього Закону забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону без попереднього надання їм (їх сім'ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Виселення, переселення чи відселення громадян з гуртожитків допускається лише у випадку визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей.

Крім того, відповідно до положень статті 132 ЖК Української РСР сезонні, тимчасові працівники і особи, які працювали за строковим трудовим договором і які припинили роботу, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організації, які поселилися в гуртожиток в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення у разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення. Надаване громадянам у зв'язку з виселенням з гуртожитку інше жиле приміщення має відповідати вимогам, передбаченим частиною другою статті 114 цього Кодексу.

Відповідно до статті 125 ЖК Української РСР без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.

З огляду на наведене, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для виселення відповідачів із гуртожитку без надання іншого жилого приміщення з урахуванням того, що ОСОБА_3 пропрацював більше десяти років на підприємстві, яке на підставі ордера надало йому житло в гуртожитку для його проживання та членів його сім'ї.

Доводи касаційної скарги про те, що суди помилково застосували до спірних правовідносин положення частини третьої статті 132 ЖК Української РСР, не правильно послалися на статті 118, 124, 125 ЖК Української РСР, оскільки спірне житлове приміщення не є службовим, а правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного договору найму жилого приміщення, строк дії якого закінчився, не заслуговують на увагу, оскільки норми статей 124, 125 ЖК Української РСР підлягають застосуванню до житлових правовідносин, одним із суб'єктів яких є особа, яка перебувала з підприємством, установою чи організацією у трудових відносинах. Крім того, гарантії, визначені положеннями ЖК УРСР щодо неможливості виселення особи без надання іншого жилого приміщення, законодавцем встановлені з метою недопущення позбавлення особи єдиного житла.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.