відповідачі: прокуратура Дніпропетровської області, Державна казначейська служба України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 вересня 2017 року, у складі судді Антонюка О. А., та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2018 року, у складі колегії суддів: Макарова М. О., Деркач Н. М., Петешенкової М. Ю.,

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до прокуратури Дніпропетровської області, Державної казначейської служби України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Позовна заява обґрунтована відсутністю реагування зі сторони прокуратури Дніпропетровської області на подану ним в порядку статті 214 КПК заяву про кримінальне правопорушення.

Вказана бездіяльність прокуратури оскаржена позивачем до суду, та ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2016року зобов'язано уповноважену особу прокуратури Дніпропетровської області виконати вимоги статті 214 КПК України за заявою ОСОБА_4

Позивач вказував, що такою бездіяльністю прокуратури Дніпропетровської області, яку визнано протиправною у судовому порядку, йому було завдано матеріальних втрат (поштові витрати на подання скарги та позовної заяви, оплата послуг адвоката), а також моральної шкоди на загальну суму 900 грн, яку просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 вересня 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження спричинення йому діями відповідача матеріальної та моральної шкоди, а також відсутністю обставин вважати, що такі дії відповідача було визнано у встановленому законом порядку неправомірними чи протиправними.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2018 року, ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права.

Зміст доводів касаційної скарги зводиться до посилань на невідповідність оскаржуваних рішень дійсним обставинам справи, а також залишення поза увагою судами попередніх інстанцій того факту, що незаконна бездіяльність прокуратури Дніпропетровської області була встановлена ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, що вказує на наявність підстав для відшкодування шкоди, завданої позивачу такою бездіяльністю.

Інші учасники справине скористались своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направили.

Касаційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких визначений частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) .

Враховуючи викладене, до спірних правовідносин, що виникли у цій справі норми Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) не можуть бути застосовані.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Результат системного аналізу вказаних норм матеріального права та статті 20 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю прокурора, відшкодовується державою незалежно від його вини в порядку, визначеному законом.

З аналізу положень частини першої статті 3 ЦПК України (в редакції, на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень), частини першої статті 15 та частини першої статті 16 ЦК України вбачається, що розглядаючи справу та вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення чи відмови в задоволенні позовних вимог, суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, яка звернулась до суду з позовом.

За таких обставин, виходячи з недоведеності позивачем факту порушення його права відповідачем - прокуратурою Дніпропетровської області, враховуючи при цьому, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2016 року, на яку посилався позивач, було лише зобов'язано уповноважену особу прокуратури Дніпропетровської області здійснити відповідні дії за заявою ОСОБА_4 та не визнано дії (бездіяльність) працівників відповідача протиправними, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4

Вимогами цивільного процесуального законодавства встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Проте, всупереч наведеним законодавчим приписам, належних та допустимих доказів на підтвердження факту завдання йому матеріальної та моральної шкоди ОСОБА_4 не надано.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовані норми матеріального права, оскільки не містять у собі посилань на обставини чи докази, якими спростовуються встановлені судом обставини.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області