Постанова

Іменем України

24 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 392/1765/15-ц

провадження № 61-20776св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В.В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Славутич", Управління економіки та розвитку інфраструктури Маловисківської районної державної адміністрації Кіровоградської області,

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Маловисківська районна державна адміністрація Кіровоградської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 11 квітня 2017 року, у складі колегії суддів: Єгорової С. М., Потапенка В. І., Черненка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив суд визнати недійсним договір оренди землі, скасувати державну реєстрацію договору оренди землі і витребувати земельну ділянку з чужого незаконного володіння.

Позовна заява ОСОБА_4 мотивована тим, що він, на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 08 жовтня 2015 року, є власником земельної ділянки площею 5,97 га, розташованої на території Мануйлівської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, яку він успадкував після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року його батька - ОСОБА_5.

Відповідач, сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Славутич" (далі - СТОВ "Славутич"), користувався вказаною земельною ділянкою на підставі договору оренди, укладеного

31 серпня 2007 року з ОСОБА_5 терміном до 31 серпня 2013 року. Відповідач відмовляється повертати належну позивачу земельну ділянку, що стало підставою для звернення ОСОБА_4 до суду з даним позовом.

У судовому засіданні йому стало відомо про існування договору оренди вказаної земельної ділянки, укладеного 02 жовтня 2014 року між ОСОБА_5 та СТОВ "Славутич" строком на 5 років. Право оренди СТОВ "Славутич" земельної ділянки зареєстровано Реєстраційною службою Маловисківського районного управління юстиції Кіровоградської області

02 жовтня 2014 року.

У поданій заяві про уточнення позовних вимог ОСОБА_4 посилався на невідповідність вказаного договору вимогам чинного законодавства та Примірному договору оренди землі, а також на те, що ОСОБА_5 не складав та не підписував наданий представником СТОВ "Славутич" договір оренди землі від 02 жовтня 2014 року та акт приймання-передачі земельної ділянки.

Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 10 жовтня 2016 року ОСОБА_5 відмовлено у задоволенні позову до Управління економіки та розвитку інфраструктури Маловисівківської районної державної адміністрації Кіровоградської області про визнання недійсним договору оренди землі, скасування його державної реєстрації і витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Позов ОСОБА_4 до СТОВ "Славутич" про визнання недійсним договору оренди землі, скасування його державної реєстрації і витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі від 02 жовтня 2014 року. Зобов'язано СТОВ "Славутич" повернути ОСОБА_4 земельну ділянку. Зобов'язано Маловисківську районну державну адміністрацію Кіровоградської області скасувати державну реєстрацію договору оренди землі від 02 жовтня 2014 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване відсутністю підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 до Управління економіки та розвитку інфраструктури Маловисівківської районної державної адміністрації Кіровоградської області, оскільки вказане Управління є структурним підрозділом районної державної адміністрації та не наділене цивільною право- та дієздатністю. На підставі висновку спеціаліста науково-дослідної лабораторії експертних досліджень від 01 вересня 2016 року місцевим судом встановлено, що громадянин ОСОБА_5 власноручно не підписував договір оренди землі від 02 жовтня 2014 року і акт приймання-передачі земельної ділянки, а тому даний договір укладено за відсутності вільного волевиявлення власника земельної ділянки та не створює юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю. У зв'язку з ненаданням позивачем доказів порушення прав орендодавця внаслідок незазначення у договорі усіх його істотних умов, вказана обставина не може бути підставою для визнання договору оренди землі недійсним. Недійсність договору оренди землі вказує на обґрунтованість позовних вимог про зобов'язання СТОВ "Славутич" повернути земельну ділянку. Оскільки функції державної реєстрації речових прав на нерухоме майно на території Маловисківського району здійснює сектор з питань державної реєстрації Управління економіки та розвитку інфраструктури Маловисківської районної державної адміністрації Кіровоградської області, необхідно зобов'язати Маловисківську районну державну адміністрацію Кіровоградської області скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 02 жовтня 2014 року.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 11 квітня 2017 року рішення місцевого суду в частині задоволення позовних вимог до СТОВ "Славутич" скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. В решті судове рішення залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що оригінали оспорюваного договору не були предметом дослідження спеціаліста Науково-дослідної лабораторії експертних досліджень, висновок якого було покладено в основу рішення місцевого суду. У зв'язку з тим, що перевірка належності підпису особі не може підтверджуватись будь-якими засобами доказування та потребує спеціальних знань, апеляційним судом призначено проведення судової почеркознавчої експертизи, згідно висновків якої підпис у договорі оренди земельної ділянки від 02 жовтня 2014 року виконано самим ОСОБА_5 Маловисківська районна державна адміністрація не притягувалась до участі у справі як відповідач, а тому судом першої інстанції безпідставно покладено не неї обов'язок щодо скасування державної реєстрації оспорюваного договору оренди землі.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зміст доводів касаційної скарги позивача зводиться до посилань на упередженість суду апеляційної інстанції при призначенні судової почеркознавчої експертизи, на надання судом переваги висновку експерта над іншими доказами, наявними у справі, та безпідставне залишення поза увагою висновку спеціаліста. Крім того, заявник вказує на порушення експертом методик проведення почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направили.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) .

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року дану справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Пред'являючи позов, ОСОБА_4 посилався на те, що його покійний батько не підписував оспорюваний договір оренди земельної ділянки від 02 жовтня 2014 року, що вказує на недійсність такого договору.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем (частина четверта статті 124 ЗК України).

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" (далі Закон № 161-XIV (161-14) ) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно положень статей 14, 17 Закону № 161-XIV (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально. Передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи (частина перша статті 4 Закону № 161-XIV).

Положеннями частини першої статті 16 Закону №161-XIV передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України (в редакції, на момент ухвалення апеляційним судом оскаржуваного рішення)кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 11 ЦПК України (у вказаній редакції) суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 57 ЦПК України (в редакції, на момент ухвалення оскаржуваного рішення) установлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно із частиною першою статті 58, частиною другою 59 ЦПК України (1618-15)

(у вказаній редакції) належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 179 ЦПК України (у вказаній редакції) предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Згідно зі статями 143, 144 ЦПК України (у вказаній редакції) для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі і експертиза призначається ухвалою суду.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що оригінали спірного договору, які знаходились у відповідача та в реєстраційній справі Реєстраційної служби Маловисківського районного управління юстиції Кіровоградської області, спеціалістом Науково-дослідної лабораторії експертних досліджень ПП "Агенція 007" не досліджувались. У зв'язку з наведеним та дотримуючись при цьому норм цивільного процесуального законодавства та сприяючи всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, апеляційним судом було призначено проведення судово-почеркознавчої експертизи.

Таким чином, скасовуючи рішення місцевого суду в частині задоволення позовних вимог до СТОВ "Славутич" та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України (в редакції, на момент вчинення процесуальної дії), враховуючи, що судово-почеркознавчою експертизою від 22 березня 2017 року встановлено, що підпис від імені ОСОБА_5 у договорі оренди землі від 02 жовтня

2014 року та у договорі оренди землі без номеру та без дати щодо передачі земельної ділянки виконані самим ОСОБА_5, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору.

Встановивши, що висновок судової-почеркознавчої експертизи спростовує висновок спеціаліста, апеляційним судом не взято до уваги такий висновок, про що було вмотивовано зазначено в оскаржуваному рішенні.

Згідно частиною другою статті 150 ЦПК України, (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення), якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Водночас, експертиза, висновок якої наявний у матеріалах справи, була проведена компетентним експертом, який був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на неї обов'язків. Висновок експертизи належними доказами не спростовуються, а ОСОБА_4 не скористався своїм правом заявити клопотання про проведення повторної експертизи для усунення недоліків, які, на його думку, містила вказана експертиза.

Виходячи з наведеного, вірним є висновок суду апеляційної інстанції щодо того, що даний доказ є належним та допустимим. Доводи касаційної скарги стосовно його невідповідності законодавчим вимогам, є необґрунтованими, висновку суду не спростовують та фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди щодо їх оцінки.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості та безпідставності висновків апеляційного суду та їх невідповідність обставинам справи не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 11 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. В.Пророк

І. М.Фаловська