розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 травня 2016 року, ухвалене у складі судді Поліщук І. О., та рішення апеляційного суду Одеської області від 16 листопада 2016 року, ухвалене колегією суддів у складі: ПарапанаВ.Ф., ПанасенковаВ.О., ДрагомерецькогоМ.М.,

У липні 2015 року Комунальне підприємство Житлово-комунальний сервіс "Черьомушки" (далі - КП ЖКС "Черемушки") звернулось з позовом до ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

У позові посилалось на те, що відповідачі є власниками квартири АДРЕСА_1.

Будинок знаходиться на балансі та обслуговується КП ЖКС "Черьомушки" згідно з розпорядженням міського голови від 28 січня 2003 року № 97-01.

Оскільки відповідачі з 2007 року не виконують зобов'язання щодо оплати житлово-комунальних послуг і послуг з утримання будинку та прибудинкової території, виникла заборгованість за період з 1 серпня 2007 року по 1 червня 2015 року в сумі 12 342, 51 грн., яку позивач просив стягнути з відповідачів, та відшкодувати судові витрати.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 18 травня 2016 року позов задоволено частково: стягнено солідарно з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на користь КП ЖКС "Черьомушки" заборгованість за користування житловим приміщенням та комунальними послугами у розмірі 3 416,23 грн та судовий збір у розмірі 243,60 грн. У іншій частині позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач надавав житлово-комунальні послуги, а відповідачі їх споживали, тому стягненню підлягає заборгованість за фактично надані позивачем та спожиті відповідачами послуги у межах позовної давності у солідарному порядку.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 10 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції змінено.

Стягнено з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь КП ЖКС "Черьомушки" по 1 708,11 грн заборгованості з оплати послуг з утримання будинку та прибудинкової території та по 121,80 грн сплаченого судового збору з кожного.

У іншій частині рішення суду залишено без змін.

Апеляційний суд в цілому погодився з рішенням суду першої інстанції, але зазначив, що відповідачі є співвласниками зазначеної квартири, тому повинні нести дольову, а не солідарну відповідальність.

У грудні 2016 року ОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що в основу судових рішень покладений розрахунок за тарифами, які визнані економічно необґрунтованими, і розмір тарифів судом не встановлювався; суди ухвалили рішення без належного дослідження фактичних обставин справи щодо власника квартири і питання позовної давності; не перевірили, чи знаходиться будинок у комунальній власності, який статус позивача з огляду на положення Закону України "Про житлово-комунальні послуги"; не врахували, що позивач надає житлово-комунальні послуги неналежної якості і не встановлювали, кому та в якій частці належить квартира на праві власності.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою і ухвалою цього ж суду від 13 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 322 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" в редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин, плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судами встановлено, що відповідачі ОСОБА_4 і ОСОБА_5 є власниками квартири АДРЕСА_1 загальною площею 47,50 кв.м.

КП ЖКС "Черьомушки" створено на підставі рішення Одеської міської Ради за № 1165-У від 5 квітня 2007 року. Відповідно до Статуту, затвердженого рішенням Одеської міської Ради від 4 липня 2007 року, КП ЖКС "Черьомушки" є комунальним підприємством, яке здійснює технічну експлуатацію житлового фонду комунальної власності Одеської територіальної громади.

Позивач є балансоутримувачем будинку АДРЕСА_1, утримує цей будинок та прибудинкову територію і надає житлово-комунальні послуги.

Договір про надання житлово-комунальних послуг позивач та відповідач не підписували.

На підставі встановлених обставин суди дійшли висновку, що між сторонами існують цивільно-правові відносини з надання житлово-комунальних послуг, щодо оплати яких виник спір.

Звернувшись до суду з позовом, позивач просив стягнути суму заборгованості у розмірі 12 342,51 грн. за період з 1 серпня 2007 року по 1 червня 2015 року.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту надання позивачем і споживання відповідачами житлово-комунальних послуг та стягнув солідарно заборгованість у межах позовної давності з 2012 року по 2015 рік, оскільки відповідачі подали відповідну заяву.

Зміст рішення суду першої інстанції свідчить про суперечливість його висновків, за якими суд, встановивши, що відповідачі є власниками квартири, стягнув з них плату за користування жилим приміщенням, яку сплачують його наймачі.

Апеляційний суд, змінюючи рішення, встановив, що відповідачі є співвласниками вказаної квартири, тому обов'язок по оплаті послуг з утримання будинку та прибудинкових територій має бути дольовим, погодившись із розрахунком заборгованості.

Касаційний суд не погоджується з такими висновками судів як першої, так і апеляційної інстанцій, оскільки вони є передчасними.

Так, згідно з частиною першою статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Частиною першою статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у тій же редакції передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах і відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами Закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, за умови надання таких послуг належної якості.

Заперечуючи проти позову у суді першої інстанції, а також у касаційній скарзі ОСОБА_5 посилалась на те, що суди не перевірили тарифів, які використовує позивач при нарахуванні оплати, і не встановили якість наданих послуг.

Так, згідно з пунктом шостим частини другої статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, виконавець зобов'язаний розглядати у визначений законодавством термін претензії та скарги споживачів і проводити відповідні перерахунки розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості.

Відповідно до пункту п'ятого частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у тій же редакції споживач має право на зменшення розміру плати за надані послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості в порядку, визначеному договором або законодавством.

Отже, за змістом наведених норм при розгляді позову про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та послуги з утримання будинку і прибудинкової території обов'язковим є встановлення як факту надання житлово-комунальних послуг належної якості, так і оцінка економічної обґрунтованості тарифів з утримання будинку, споруд і прибудинкових території, які надаються відповідною організацією, оскільки від встановлення таких обставин залежить право споживача житлово-комунальних послуг на перерахунок їх вартості.

Відповідно до статті 60 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відхиляючи доводи відповідачів щодо надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території неналежної якості, суди не дали оцінки доказам, що надані відповідачами і містяться в матеріалах справи, на підтвердження неналежної якості наданих позивачем послуг.

Неправильність розрахунку відповідачі обґрунтували, в тому числі, рішенням господарського суду Одеської області від 12 червня 2013 року, копію якого долучено до справи, проте суди такі доводи не перевірили і відповідним доказам оцінку не надали.

Крім того, вирішуючи питання щодо відповідальності відповідачів, суд першої інстанції дійшов висновку про солідарну відповідальність, а апеляційний суд - про часткову відповідальність.

Проте як висновки суду першої інстанції, так і висновки апеляційного суду в цій частині ґрунтуються на припущеннях, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б давали можливість встановити правову підставу для покладення на відповідачів солідарної чи часткової відповідальності.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, коли суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувані рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки постановлені з такими порушеннями норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.